Ухвала суду № 16849995, 01.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" червня 2011 р. м. КиївК-47610/09

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Степашка О.І.

при секретаріКравченко В.О.

за участю представників

позивача Куницького В.В.

відповідача Кеміня В.В., Туман Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2008

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2009

у справі № 7/213 (22-а-28083/08)

за позовом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання недійсними податкових повідомлень рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2009, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 27.06.2007 № 0001414120/0, від 28.08.2007 № 0001414120/1, від 07.11.2007 № 0001414120/2, від 21.02.2008 №0001414120/3. Визнано протиправним та скасовано рішення від 23.08.2007 №9786/10/25-019 про результати розгляду первинної скарги СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присуджено за рахунок Державного бюджету України на користь позивача.

СДПІ у місті Києві по роботі з великими платниками податків подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами ст. 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», пунктів 2, 3 та 4 Порядку відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2007 № 68, наказу Фонду державного майна України від 12.02.2007 № 249 «Щодо нормативів відрахування до фонду дивідендів». Наголошує на тому, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»є спеціальним Законом, який встановлює всі види та способи наповнення Державного бюджету України. Стаття 63 цього Закону не була визнана неконституційною, а отже є обовязковою для виконання. Посилаючись на положення п. 1.9, ч. 1 п. 3 ст. 14 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», робить висновок, що передбачені ст. 63 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»відрахування є дивідендами, які є податковим платежем видом податку на прибуток.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 27.06.2007 № 0001414120/0, від 28.08.2007 № 0001414120/1, від 07.11.2007 № 0001414120/2, від 21.02.2008 № 0001414120/3 про визначення платежу: «частина прибутку (доходу)»у загальній сумі 985779024,00 грн., в тому числі 821482520,00 грн. основного платежу та 164296504,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийняті на підставі акту перевірки від 14.06.2007 № 539/41-20/20077720, яким зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 63 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»від 19.12.2006 № 489-V та пунктів 2, 3 та 4 Порядку відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2007 № 68, наказу Фонду державного майна України від 12.02.2007 № 249 «Щодо нормативів відрахування до фонду дивідендів».

Скасовуючи податкові повідомлення-рішення про визначення позивачеві частини прибутку (доходу), суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на пункт 20 статті 2 Бюджетного кодексу України, виходив з того, що встановлення видів обовязкових платежів та порядку їх сплати не належить до сфери регулювання бюджетного законодавства, а відтак, Закон України про Державний бюджет України та постанова Кабінету Міністрів України не можуть встановлювати види обовязкових платежів та порядок їх сплати. Крім того, визначена до сплати Законом України про Державний бюджет України частина прибутку (доходу) господарських організацій, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), є неподатковими надходженнями, тому, до відносин щодо нарахування та сплати зазначеного платежу необхідно застосовувати норми права, які регулюють відносини власності і засади господарювання, зокрема положення ст. 41 Закону України «Про господарські товариства»та ст. 159 Цивільного кодексу України, згідно з якими визначення порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, а виходячи з положень ст.ст. 75, 89 Господарського кодексу України - розподіл прибутку повинен здійснюватися виключно у відповідності із затвердженим фінансовим планом. Фінансовим (консолідованим) планом позивача не передбачено відрахування частини чистого прибутку. Також суд зазначив про правомірність незастосування позивачем положень Закону України про Державний бюджет на 2007 рік та Порядку відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) з огляду на суперечність їх актам цивільного законодавства. Крім того, Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 №2181-ІІІ не може бути підставою для визначення податкових зобовязання за неподатковим платежем та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись із судами попередніх інстанцій стосовно відсутності у позивача обовязку зі сплати до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) дивідендів, як виду податку на прибуток, визначеного у Законі України «Про систему оподаткування», не може погодитися з позицією судів щодо відсутності у позивача обовязку виконувати вимоги ст. 63 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»та Постанови Кабінету Міністрів України № 68 від 29.01.2007 щодо сплати до загального фонду Державного бюджету України відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу).

Закони є актами встановленої Конституцією України законодавчої влади і, більше того, актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України.

Закон про Державний бюджет України затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (п. 24 ст. 1 Бюджетного кодексу України). Одним з розділів доходів бюджету є неподаткові надходження: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності; інші неподаткові надходження (ст. 9 Бюджетного кодексу України).

Таким чином, Закон України про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання відносин у частині спрямування неподаткових надходжень до Державного бюджету як елементу його доходної частини, тому він є обовязковим для виконання.

Положення статті 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які встановлюють обовязок господарських організацій: акціонерних, холдингових компаній та інших субєктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать акції (частки, паї), сплачувати до Державного бюджету України частину прибутку (доходу) у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, не визнані неконституційними, а тому були обовязковими до виконання зазначеними у них господарськими організаціями.

Частинами 9 та 10 ст. 75 Господарського кодексу України передбачено, що розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та інших законів. В фінансовому плані затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України.

Разом з тим, не затвердження у фінансовому плані суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України, не звільняє зазначені у ст. 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»акціонерні, холдингові компанії та інші субєкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать акції (частки, паї), від обовязку сплачувати до Державного бюджету України частину прибутку (доходу) у встановленому порядку та розмірі.

Порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права призвело до того, що судами не було досліджено правильності визначення позивачеві податковим органом розміру такого платежу як «частина прибутку (доходу)», що має суттєве значення для вирішення даної справи. Ухвалені судові рішення без повного та всебічного зясування обставин не можуть бути визнані обґрунтованими.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, а також врахувати помилковість визначення податковим органом такого внеску, як частина прибутку (доходу), що мала сплачуватися до загального фонду Державного бюджету акціонерною компанією, у статутному фонді якої державі належать частки (акції, паї), у якості податкового зобовязання у порядку, визначеному Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (чинного на час виникнення спірних відносин), який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів) і сплати штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

У податкового органу не було правових підстав вважати суму вказаних внесків податковим зобовязанням, та, відповідно, визначати таку суму, застосовуючи положення п.п.«б»п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, та визначати позивачеві штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону, оскільки у складі переліку загальнодержавних податків та зборів, встановленого ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251-XII (чинного на час виникнення спірних відносин), відсутній такий платіж, як частина прибутку (дивіденди), що сплачуються до бюджету таким субєктом господарювання, як акціонерне товариство у статутному фонді якого є державна частка.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 14 вказаного Закону (пункт 3 частини першої статті 14 в редакціїЗакону України від 24.12.2002 р. № 349-IV) прирівняними до податку на прибуток є зобовязання зі сплати до бюджету дивідендів лише державних некорпоратизованих, казенних або комунальних підприємств, яким не було підприємство позивача.

Тому позиція податкового органу про те, що виплати, які позивач зобовязаний був здійснювати у відповідності до вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», належать до виплат (дивідендів), які законом віднесені до загальнодержавних податків, встановлених Законом України «Про систему оподаткування», і на які поширюються вимоги Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є помилковою.

Позовні вимоги про скасування рішення податкового органу не можуть бути предметом розгляду в адміністративних судах. Рішення субєкта владних повноважень за результатами вирішення скарги не породжує для платника податків певних правових наслідків, не спрямоване на регулювання тих чи інших відносин і не має обовязкового характеру для субєктів цих відносин. Актом, який породжує для платника податків певні правові наслідки, є відповідне рішення податкового органу про визначення платежу, яке прийняте на підставі акту перевірки.

Керуючись ст. ст. ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2009 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.І. Степашко