Ухвала суду № 16849119, 10.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" травня 2011 р. м. КиївК-16705/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 11 квітня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2008 року

у справі № 11/109-А

за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 11 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2008 року, позов Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0006722303/0 від 31 липня 2006 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Держкомрезерву України витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову повністю.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, за результатами якої складено акт № 324/23-03/00034016 від 19 липня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006722303/0 від 31 липня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 563834,00 грн. (375889,00 грн. основний платіж, 187945,00 грн. (штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 0006722303/0 від 31 липня 2006 року без змін.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1.4, 1.6 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з невключенням до складу податкового зобовязання з податку на додану вартість за вересень 2005 року операцій з безоплатного надання товарів на суму 1 879 442,51 грн.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з відомістю позабалансового рахунку 007 «списані активи та зобов'язання»станом на 01 жовтня 2005 року та 01 січня 2003 року у бухгалтерському обліку позивача відображено крадіжки товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 1 879 442,51 грн. (по обліковим цінам).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті З Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Пунктом 1.4 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що поставка товарів будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до абзацу 2 статті 2 Закону України від 24 січня 1997 року № 51/97-ВР «Про державний матеріальний резерв» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 51/97-ВР) відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до положень статей 8, 14 Закону № 51/97-ВР центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, яким згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2006 року № 810 є Держкомрезерв України, має право застосовувати фінансові санкції, передбачені статтею 14 цього Закону, зокрема, у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони знаходяться, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з суми відсутнього їх обсягу за кожний день до повного їх повернення.

В свою чергу, відповідно до абзацу 11 статті 2 Закону № 51/97-ВР самовільне відчуженням матеріальних цінностей державного резерву використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, зокрема крадіжка такого майна.

Відповідно до статті 552 Цивільного кодексу України та статті 234 Господарського кодексу України сплата штрафних санкцій не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, у звязку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідальний зберігач, який допустив самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву, зобов'язаний повернути останні до державного резерву.

Разом з тим, відповідно до підпункту 3.2.2 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР не є об'єктом оподаткування повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що в даному випадку мало місце самовільне відчуження матеріальних цінностей шляхом крадіжки, що не може вважатися господарською операцією, а тому не підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 11 квітня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2008 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Федоров М.О.