Постанова № 16845581, 06.07.2011, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          06 липня 2011 р. м. Чернівці           Справа № 2а/2470/1479/11

          Чернівецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Левицького В.К., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомуправління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної ради у місті ЧернівцідоПідрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої службиГоловного управління юстиції у Чернівецькій областіпро визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної ради у місті Чернівці (далі - позивач) звернулося до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої службиГоловного управління юстиції у Чернівецькій області ВП № 24434364 від 19.04.2011 р. про накладення на управління штрафу.

Позов мотивовано тим, що відповідач приймаючи оскаржувану постанову не з'ясував чи були поважні причини невиконання судового рішення і чи можливим було виконання судового рішення лише боржником, в зв'язку з відсутністю бюджетних коштів.

Відповідачем подано відзив на скаргу, відповідно до якого вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити. Вважає, що оскільки боржником рішення суду у наданий строк для добровільного виконання не виконано, державним виконавцем відповідно до ст. ст. 11, 89 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання рішення в добровільному порядку правомірно винесено оскаржувану постанову.

В судове засідання сторони не з’явились, проте подали до суду клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких обставин, суд вважає, що судовий розгляд даної справи можливо здійснити без участі сторін за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

На підставі виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівці від 03.02.2011 р. по адміністративній справі № 2-А-1064/2010 р. про зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної ради у місті Чернівці здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за 2010 р. щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат згідно ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також заяви стягувача, 15.02.2011 р. відповідачем відкрито виконавче провадження ВП № 24434364, про що винесено постанову.

Як видно із резолютивної частини постанови, відповідач надав позивачу семиденний строк для добровільного виконання виконавчого листа з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження. Також в постанові, відповідач попередив позивача про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій

18.02.2011 р. відповідач направив на адресу позивача копію постанови про відкриття виконавчого провадження, що підтверджується листом за вих. № 206/08-11.

У зв’язку з невиконанням в добровільному порядку виконавчого листа № 2а-А-1064/2010 р. виданого 03.02.2011 р. Шевченківським районним судом м. Чернівці, 19.04.2011 р. відповідач виніс постанову про накладення на позивача штрафу у розмірі 340,00 грн.

Листом від 14.06.2011 р. за вих. № 1037/08-11, відповідач направив на адресу позивача копію постанови про накладення штрафу, яку останній отримав 22.06.2011 р., що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції за вх. № 2062.

Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, позивач оскаржив її до суду.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволені позову слід відмовити повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV (в редакції закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 606-XIV).

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону № 606-XIV).

Згідно ст. 2 цього Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Статтею 5 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 606-XIV державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

В силу ч. 1 ст. 87 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.

Як встановлено судовим розглядом, обставини, які б зумовлювали обов’язкове зупинення виконавчого провадження, визначені ст. 34 Закону № 606-XIV, відстрочку чи розстрочку виконання згідно ст. 33 чи давали б підстави для відкладення виконавчих дій згідно ст. 32 цього Закону - були відсутні.

Статтею ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіттям з незалежних від них обставин, а також у старості та в, інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України здійснює контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади.

Відповідно до п.п. 6 п. «б» ч. 1 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані державою повноваження щодо вирішення відповідно до законодавства питань про надання компенсацій і пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в інших випадках, передбачених законодавством.

У відповідності з положеннями ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що фінансове становище суб'єкта владних повноважень, наявність чи відсутність грошових коштів та належного фінансування не може ставити в залежність державну виконавчу службу щодо виконання рішення суду, оскільки згідно норм ст. 124 Конституції України рішення суду є обов'язковим для виконання на всій території України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень суб’єкта владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом не встановлено фактів порушення відповідачем зазначених критеріїв, а тому суд вважає, що відповідач виносячи оскаржувану постанову діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно та своєчасно.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач правомірно застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 340,00 грн. відповідно до ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Під час судового розгляду справи відповідач, як суб’єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій та рішень. В той же час позивач не надав доказів того, що на момент звернення до суду він вживав заходів щодо виконання виконавчого листа, а також доказів того, що державним бюджетом на 2010 та наступні роки дійсно не передбачено витрат на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Наведені вище обставини, на думку суду, в своїй сукупності спростовують твердження позивача про наявність обставин, які унеможливлюють виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці у порядку, визначеному в цьому рішенні та у встановлений державним виконавцем строк.

Також суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не може бути приймається до уваги.

Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Аналогічна вимога встановлена ч. 2 ст. 8 КАС України.

Так, наприклад у справі «Ромашов проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів, як на виправдання невиконання зобов’язань за боргом, визначеним судовим рішенням.

Отже, реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади (позивача) на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань не може бути прийняте судом до уваги.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до ст. 94 КАС України, стягненню з позивача не підлягають.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19,46, 124 та 129 Конституції України, ст. ст. 2, 8, 11, 69, 71, 76, 86, 94, 158 - 163 та 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. 3 ст. 254 КАС України судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.К. Левицький