Постанова № 16799062, 01.07.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2011 № 23/94

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Нєсвєтову Н.М.

суддів: Кондес Л.О.

Корсакової Г.В.

при секретарі: Зайцевій А.І.

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1. за довіреністю;

від відповідача ОСОБА_2. за довіреністю

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

на рішення Господарського суду м. Києва від 26.04.2011р.

у справі № 23/94 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва

про стягнення 113689, 16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2011р.у справі №23/94 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» 106532,33 грн. основного боргу, 4121,03 грн. - інфляційних, 1956,12 грн. - 3% річних та судові витрати, в іншій частині в позові відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2011р.у справі №23/94 скасувати в частині відмови у стягненні 1079, 68 грн. інфляційних та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, з посиланням на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що позивач при нарахуванні інфляційних не врахував, що у період з квітня по липень 2010року інфляційні мали відєдмне значення, з урахуванням якого інфляційна складова боргу менша на 1079,68 грн. ніж просив стягнути позивач.

Позивач зазначає, що жодним нормативно правовим актом не зобовязано кредитора розраховувати інфляційні з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Також, апелянт вказує на те, що якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок.

Крім того, як зазначає позивач, суд першої інстанції при здійсненні перерахунку інфляційних, всупереч ст. 84 ГПК України, в мотивувальній частині не вказав на підставі яких нормативно правових актів здійснено даний перерахунок.

Ухвалою від 10.06.2011р. апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 22.06.2011р.

22.06.2011р. в судовому засіданні оголошено перерву до 01.07.2011р.

В судове засідання 01.07.2011р. представники сторін зявилися, представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник заперечив проти доводів апеляційної скарги.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва 01.11.2006 року було укладено договір №620583 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі Договір).

Згідно пункту 2.2.1 Договору позивач зобовязався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб опалення в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання протягом року.

Відповідно до п. 2.3.1 Договору відповідач зобовязався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

За своєю правовою природою Договір №620583 від 01.11.2006 року на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.

Як зазначає позивач, відповідач неналежним чином здійснював розрахунки за Договором про постачання теплової енергії і позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва 113 689, 16 грн., з яких: 106 532, 33 грн. основний борг, 5 200, 71 грн. інфляційні, 1 956, 12 грн. 3 % річних.

Колегія суддів повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 106532,33 грн. основного боргу, 1956,12 грн. - 3% річних, виходячи з наступного.

За договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.11.2009 року по 01.03.2011 року відповідач несвоєчасно розраховувався за використану теплову енергію та допустив виникнення заборгованості у розмірі 106 532, 33 грн.

Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до пункту 9 Додатку №2 до Договору №620583 від 01.11.2006 року відповідач зобовязується щомісячно з 12-го по 15-те число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду. Відповідно до пункту 10 Додатку №2 відповідач забезпечує не пізніше 10-го числа місяця наступного за розрахунковим оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА та до 25-го числа поточного місяця сплачує на рахунок позивача вартість теплової енергії, яка використовується орендарями.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обовязки.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України Договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 106 532, 33 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1956, 12 грн. - трьох процентів річних, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що позовна вимога про стягнення трьох процентів річних підлягає задоволенню в обсязі та за період заявленому позивачем (згідно обгрунтованго розрахуну позивача), з чим повністю погоджується судова колегія.

Також, позивач просив місцевий суд стягнути на його користь інфляційні у розмірі 5200,71грн.

Суд першої інстанції задовольнив вимогу позивача в цій частині частково, стягнувши на його користь інфляційні у розмірі 4 121, 03 грн. грн., посилаючись на те, що при нарахуванні інфляційних позивачем не було враховано, що у період з квітня по липень 2010 року інфляційні нарахування мали відємне значення.

З вказаним висновком суду колегія не погоджується та вважає його помилковим з наступних підстав.

Приписи ст. 625 ЦК України не обмежують кредитора при прийнятті рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції певними періодами часу. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що такі періоди кредитор вільний визначати самостійно, без обмежень.

Крім того, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. Жодним нормативно-правовим актом не зобовязано кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних на суму заборгованості взагалі не враховувались періоди, в які інфляційні мали відємне значення, тобто не було знецінення коштів, а за змістом чинного законодавства індекс інфляції сплачується в разі, коли величина індексу перевищує 100% (поріг індексації), тому судом було помилково здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням відємного значення інфляційного збільшення суми боргу.

Крім того, колегія звертає увагу на те, що ст. 625 ЦК України передбачає стягнення боргу саме з врахуванням встановленого індексу інфляції, а не дефляції.

Таким чином, до стягнення підлягає сума інфляційних у розмірі 5200,71грн., згідно обгрунтованого розрахунку позивача, виконаного до вимог чинного законодавства, з яким повністю погоджується колегія суддів.

Враховуючи викладені обставини, колегія не бере до уваги розрахунок суми боргу з урахуванням інфляційних, наданий відповідачем, оскільки останній суперечить рекомендаціям відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ, які викладені в Листі Верховного суду України №62-97р від 03.04.1994р.

Обовязок доказування, відповідно до приписів ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія зазначає, що позивачем було надано до суду першої інстанції докази (в розумінні ст. 32 ГПК України) того, що нарахована ним сума 5200, 71 грн. інфляційних є обґрунтованою.

Таким чином, у розгляді даної справи судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права і прийнято необґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2011р. у справі №23/94 підлягає скасуванню в частині стягнення інфляційних та вважає за необхідне стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва інфляційні в повному обсязі в сумі 5200, 71 грн. Апеляційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 України ГПК України при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» задовольнити. .

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2011 року у справі №23/94 скасувати в частині стягнення інфляційних. В решті рішення залишити без змін.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2011 року у справі №23/94 в наступній редакції:

«Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г; код 03366612) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5; код 00131305) 106532 (сто шість тисяч пятсот тридцять дві) грн. 33 коп. основного боргу; 5 200 (пять тисяч двісті) грн. 71 коп. інфляційних; 1 956 (одна тисяча девятсот пятдесят шість) грн. 12 коп. 3% річних;1136 (одна тисяча сто тридцять шість) грн. 89 коп. - державного мита; 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

Видати наказ.»

3. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г; код 03366612) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5; код 00131305) 51 (пятдесят одна) грн. 00 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №23/94 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддяНєсвєтова Н.М.

СуддіКондес Л.О.

Корсакова Г.В.