Рішення № 16798480, 20.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2011 р. Справа № 5023/4555/11

вх. № 4555/11

Суддя господарського суду Тихий П.В.

при секретарі судовогозасідання Михайлюк В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність від 15.06.11;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 01.12.10;

розглянувши справу за позовом ТОВ "Комерц Стандарт", м. Київ;

до Іноземного підприємства "Торговий дім Автоцентр Харків", с. Комунар;

про стягнення коштів

та зустрічний позов Іноземного підприємства "Торговий дім Автоцентр Харків", с. Комунар;

до ТОВ "Комерц Стандарт", м. Київ;

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 300000,00грн.

Ухвалою суду від 09.06.11 за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

До суду надійшов зустрічний позов відповідача до позивача про визнання недійсними договорів. Разом із зустрічним позовом були надані документи для долучення до матеріалів справи.

Суд, розглянувши зустрічну позовну заяву відповідача визнав її такою, що відповідає вимогам ст. ст. 1, 2, 3, 5, 10, 12, 21, 32-38, 45, 54-58, 60 Господарського процесуального кодексу України та підлягає прийняттю до розгляду сумісно з первісним позовом.

20.06.11 позивач надав до канцелярії суду заяву (вх.№11929) про долучення до матеріалів справи поданих ним документів.

20.06.11 відповідач надав до суду заяву (вх.№11930) про долучення до матеріалів справи поданих ним документів.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що 18 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерц стандарт" (надалі - Позивач) та Іноземним підприємством "Торговий дім "Автоцентр Харків" (надалі -Відповідач) було укладено Договір № 180111.

28 січня 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір № 280111.

07 лютого 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір № 70211.

10 лютого 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір № 100211.

16 лютого 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір № 160211.

25 лютого 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір № 250211.

Всі вказані Договори укладені між одними і тими ж сторонами, є однотипними та мають однаковий предмет.

Згідно з умовами Договорів (п.п. 2.1. та п.п. 2.3.), Продавець (Позивач) передав у власність Покупця (Відповідача) майнові права на вказані у договорі об'єкти. За передачу у власність Покупця прав Покупець зобов'язувався сплатити Продавцю винагороду в розмірі, передбаченому Додатком №1 до Договору.

Згідно п. З.1. Договорів, Продавець зобов'язаний підтвердити передачу Прав у власність Покупця шляхом підписання Акту прийому-передачі виключних прав. Зазначені у п. З.1. Договорів акти були підписані сторонами одночасно з укладенням Договорів.

Як передбачено ч. 1 ст. 1113 ЦК України, за договором про передання виключних майнових прав одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Спосіб захисту повинен відповідати правовідносинам, що склалися між сторонами та призводити до відновлення порушеного (оспорюваного) права, оскільки саме відновлення такого права є метою захисту та одночасно і його призначенням.

Розглянувши зустрічний позов про визнання недійсними договорів: № 180111 від 18 січня 2011 року; № 280111 від 28 січня 2011 року; № 70211 від 07 лютого 2011 року; №100211 від 10 лютого 2011 року; № 160211 від 16 лютого 2011 року та № 250211 від 25 лютого 2011 року недійсними, суд встановив наступне.

У своїй зустрічній позовній заяві позивач зазначає про те, що директор ІП «ТД «Автоцентр Харків» при укладенні авторських договорів № 180111 від 18.01.2011р., № 280111 від 28.01.2011р., № 70211 від 07.02.2011р., № 100211 від 10.02.2011р., № 160211 від 16.02.2011р., № 250211 від 25.02.2011р. перевищив свої повноваження, надані йому установчими документами, зокрема, уклавши вказані договори на суму, що перевищує 1000000,00 грн. кожен окремо, в звязку з чим вказані правочини мають бути визнані недійсними.

Проте, суд проаналізувавши матеріали даної справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України.

Згідно з частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків. Крім того, зміст правочину не може суперечити вимогам діючого законодавства.

Зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що свої вимоги стосовно визнання недійсними укладених із відповідачем правочинів позивач за зустрічним позовом обґрунтовує порушенням вимог чинного законодавства щодо письмової форми правочину, укладеного між юридичними особами та підписаного їхніми уповноваженими представниками, зокрема ч. 2 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ЦК України, а також вимог цивільного законодавства України щодо відповідності волевиялвенния учасника правочину внутрішній волі підприємства згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України, на що суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відповідності до ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з матеріалами справи установчим документом ІП «ТД «Автоцентр Харків» є статут підприємства, який зареєстровано 28.07.2010р.

Розділом 4 статуту підприємства «Управління підприємством» передбачено вищий орган управління підприємством, яким є його засновник. Вищим виконавчим органом підприємства є директор. Директор здійснює поточне керівництво діяльністю підприємства і вирішує всі питання фінансово-господарської діяльності підприємства за винятком тих, які віднесено до виключної компетенції засновника. При цьому п.4.1. статуту підприємства до виключної компетенції засновника віднесено укладання договорів на суму, що перевищує 1000000,00 гривень; згідно з п.4.4. статуту директор підприємства уповноважений укладати договори, з урахуванням обмежень щодо договорів, сума яких перевищує 1000000,00 (один мільйон) гривень.

Проте, відповідач за зустрічним позовом під час судового розгляду надав копії документів, які спростовують твердження позивача за зустрічним позовом, оскільки вони підтверджують письмову згоду засновника ІП «ТД «Автоцентр Харків» на укладення оспорюваних авторських договорів № 180111 від 18.01.2011р., № 280111 від 28.01.2011р., № 70211 від 07.02.2011р., № 100211 від 10.02.2011р., № 160211 від 16.02.2011р., № 250211 від 25.02.2011р., а саме: копії рішень засновника ІП «ТД «Автоцентр Харків» за № 12-1/011-1 від 12.01.2011р., № 12-1/011-2 від 12.01.2011р., № 12-1/011-3 від 12.01.2011р., № 12-1/011-4 від 12.01.2011р., № 12-1/011-5 від 12.01.2011р., № 12-1/011-6 від 12.01.2011р., в яких прямо передбачено, що засновником ІП «ТД «Автоцентр Харків» прийнято рішення доручити директору підприємства Колеснику Ю.О. здійснити всі необхідні дії щодо підписання договорів (контрактів) на придбання виключних майнових прав на компютерні програми за сумами, що відповідають умовам у визначених вище договорах.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника відповідача за зустрічним позовом, після підписання спірних договорів сторонами були вчинені дії, спрямовані на його виконання, отже, договори виконувалися та були схвалені обома сторонами, що підтверджується відповідними документами, копії яких долучені сторонами до матеріалів справи.

Зокрема, позивач за зустрічним позовом прийняв у власність та здійснював оплати (проте, як було встановлено під час судового розгляду з порушенням графіку платежів, передбаченого додатками № 2 до договорів) придбаних виключних майнових прав на компютерні твори. Даний факт позивачем за зустрічним позовом не заперечується. У пункті 9.1 Розяснень Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними» зазначено, що письмова угода може бути укладена від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Пунктом 9.2 Розяснень передбачено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути в тому числі вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні тощо). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди, а також в звязку з невідповідністю дій учасника правочину внутрішній волі підприємства задоволенню не підлягає.

Отже, в звязку з цими обставинами, а також із врахуванням того, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою, а правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ст. 241 ЦК України), суд приходить до висновку, що жодних законних підстав для визнання недійсними оспорюваних позивачем правочинів судом в частині їх невідповідності вимогам ст. 203, 215 ЦК України немає.

Проаналізувавши твердження позивача за зустрічним позовом стосовно недійсності авторських договорів № 180111 від 18.01.2011р., № 280111 від 28.01.2011р., № 70211 від 07.02.2011р., № 100211 від 10.02.2011р., № 160211 від 16.02.2011р., № 250211 від 25.02.2011р. у звязку з порушенням під час їх укладення публічного порядку за ст. 228 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Подібні положення містить п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», який визначає перелік правочинів, що є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Під час судового розгляду жодних документів, що підтверджують вчинення оспорюваних позивачем за первісним позовом правочинів, як спрямованих на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, або спрямованих на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, позивачем за зустрічним позовом суду надано не було. Окрім цього, суд, проаналізувавши матеріали справи приходить до висновку, що будь-які інші ознаки порушень публічного порядку під час укладення оспорюваних правочинів також відсутні, що вбачається з наступного.

Твердження позивача за первісним позовом про ненадання відповідачем за первісним позовом ліцензії, необхідної для зайняття господарською діяльністю у сфері інтелектуальної власності, спростовується в повному обсязі поясненнями представника відповідача за зустрічним позовом, матеріалами справи.

У якості доказів щодо відсутності у відповідача за зустрічним позовом ліцензії, необхідної для надання передачі права власності на обєкти, найменування яких вказані у додатках до спірних договорів, позивач за зустрічним позовом посилається виключно на власні припущення, не обґрунтовуючи свою думку жодним чином. При цьому відповідач за зустрічним у своїх поясненнях зазначає про те, що для укладення подібних правочинів на передачу виключних майнових прав на обєкти, визначені у додатках до договорів, необхідність отримання окремої ліцензії згідно з Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» не передбачена, На думку суду, така позиція повністю відповідає вимогам чинного законодавства України та жодним чином не спростовується позивачем за зустрічним позовом.

Отже, всі доводи позивача за зустрічним позовом з приводу відсутності ліцензії у іншої сторони договору є припущенням та не підтверджені жодним доказом у порушення приписів ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В порушення вказаних приписів позивачем за зустрічним позовом не надано суду жодного доказу того, що спірні правочини посягають саме на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відсутні докази наявності вини (яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін) вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо незаконного заволодіння певним майном, тощо.

Згідно приписів статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Судом встановлено, що авторські договори № 180111 від 18.01.2011р., № 280111 від 28.01.2011р., № 70211 від 07.02.2011р., № 100211 від 10.02.2011р., № 160211 від 16.02.2011р., № 250211 від 25.02.2011р. відповідають вимогам статті 180 ГК України та не містять жодних умов, за яких можуть бути визнані судом недійсними. Крім того, судом встановлено, що дані договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що не заперечується позивачем за первісним позовом та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Враховуючи вищевикладене, будь-які ознаки порушень публічного порядку, передбачені ст. 228 ЦК України, а також порушення вимог ст. 227 ЦК України під час укладення оспорюваних правочинів відсутні,

На підставі вищевикладеного, суд вважає зустрічні позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Таким чином, між Позивачем та Відповідачем було укладено шість договорів, предметом яких була передача за винагороду виключних майнових прав на об'єкти, які передбачені у Додатку № 1 до Договорів.

Відповідно до Додатку № 2 від 31.03.2011 року до Договору № 180111 від 18.01.2011 року, Відповідач до 15 травня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 50 000 грн.

Відповідно до Додатку № 2 від 31.03.2011 року до Договору № 280111 від 28.01.2011 року, Відповідач до 15 травня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 50 000 грн.

Відповідно до Додатку № 2 від 31.03.2011 року до Договору № 70211 від 07.02.2011 року, Відповідач до 15 травня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 50 000 грн.

Відповідно до Додатку № 2 від 31.03.2011 року до Договору № 100211 від 10.02.2011 року, Відповідач до 15 травня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 50 000 грн.

Відповідно до Додатку № 2 від 31.03.2011 року до Договору № 160211 від 16.02.2011 року, Відповідач до 15 травня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 50 000 грн.

Відповідно до Додатку № 2 від 31.03.2011 року до Договору № 250211 від 25.02.2011 року, Відповідач до 15 травня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 50 000 грн.

Однак, Відповідач, в порушення умов Договорів, у передбачені строки не оплатив Позивачу платіж, передбачений Додатком № 2 від 31.03.2011 року. Внаслідок чого станом на 16.05.2011 року у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем у розмірі 300 000 грн.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 11.5. Договорів, жодна із Сторін не може в односторонньому порядку припинити виконання зобов'язань за Договором, при цьому, не буде вважатись одностороннім припинення виконання зобов'язань за Договором Стороною, або розірвання Договору Стороною, коли можливість такого припинення виконання зобов'язань та/або розірвання Договору прямо передбачена Договором, або іншим чином письмово узгоджена Сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене вище та те, що дійсність договорів № 180111 від 18 січня 2011 року; № 280111 від 28 січня 2011 року; № 70211 від 07 лютого 2011 року; №100211 від 10 лютого 2011 року; № 160211 від 16 лютого 2011 року та № 250211 від 25 лютого 2011 року оспорюється відповідачем, суд визнав позовні вимоги позивача такими, що відповідають правовідносинам, що склалися між сторонами, є обгрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові на позивача.

За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 60, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов ТОВ "Комерц Стандарт" до ІП "ТД "Автоцентр Харків" задовольнити повністю.

Стягнути з Іноземного підприємства "Торговий Дім "Автоцентр Харків" (62490, Харківська обл., Харківський р-н, село Комунар, вул.Озерна, 5; п/р 26009310070801 в філії АБ "Південний" м.Харків, МФО 350761, код ЄДРПОУ 35407761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерц стандарт" (01033, м. Київ, вул.Гайдара, 27, оф. 123, п/р 26001310644 в АБ "Діамант" м.Київ, МФО 320854, код ЄДРПОУ 37309926) 300000,00грн. заборгованості, держмито у розмірі 3000,00грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 236,00грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В задоволенні зустрічного позову ІП "ТД "Автоцентр Харків" до ТОВ "Комерц Стандарт" відмовити повністю.

Суддя Тихий П.В.