Постанова № 16795615, 05.07.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2011 р. Справа № 5023/1472/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. головуючого,

Самусенко С.С.,

Саранюка В.І.

розглянувши касаційну

скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2011 року

у справі№ 5023/1472/11

господарського суду Харківської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт"

до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1

простягнення 754680,78 грн.

за участю представників

позивача -Галицький М.І.

відповідача -ОСОБА_1

В С Т А Н О В И В:

У березні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Агропродекспорт” звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення збитків в розмірі 754680,78 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15 березня 2011 року (суддя Мамалуй О.О.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2011 року (судді Погребняк В.Я., Гончар Т.В., Слободін М.М.) позов задоволений повністю, на користь позивача з відповідача стягнуто заборгованість в розмірі 754680, 78 грн., державне мито в розмірі 7546, 81 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 15 березня 2011 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що при винесенні рішення та постанови неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 квітня 2010 року між ТОВ “Агропродекспорт” та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір б/н про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів в міжнародному сполученні.

Відповідно до умов п.1.1 договору, сторонами була складена Заявка № 94 від 30 квітня 2010 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно якої відповідач зобовязаний перевезти вантаж сир твердий сичужний в кількості 20000 кг. (піддони 20х0,9м) по маршруту м. Гадяч м. Санкт-Петербург власним автомобілем. Відповідно до п. 5 договору-заявки строк доставки вантажу до отримувача не більше 5 (пяти) діб з дати замитнення.

Відповідно до п.2.1 договору, відповідач зобовязаний протягом всього маршруту та до місця розвантаження нести відповідальність за збереження вантажу, транспортувати вантаж лише під пломбами, дотримуватися інструкцій замовника (позивача) стосовно маршруту пересування, митної обробки, точок перетину кордону.

Вантаж був прийнятий до перевезення відповідачем, вартість вантажу зазначена в CMR А № 0102564 та становила 2862000,00 (два мільйони вісімсот шістдесят дві тисячі) російських рублів.

Товар, що був наданий позивачем відповідачеві для перевезення, є власністю позивача, поставлявся позивачем товариству з обмеженою відповідальністю “Інторг”(Російська Федерація, м. Санкт-Петербург) відповідно до укладеного 16 вересня 2008 року контракту №39/08, згідно якого ТОВ “Агропродекспорт” є продавцем, а ТОВ “Інторг” є покупцем товару, про що зазначено у CMR А № 0102564.

Право власності позивача на товар, що зазначений у CMR А № 0102564, підтверджується видатковими накладними № ГС-00001602 від 11 травня 2010 року, № ГС-00001597 від 11 травня 2010 року та договором № ДП 02-2009 купівлі-продажу товарів від 29 грудня 2008 року, укладеному між позивачем та ЗАТ “Гадячсир”.

При перевезенні даного вантажу 17 травня 2010 року в період з 9:00 до 10:00 год. на території складу “Александрія” по вул. Софіївська, 4 у м. Санкт-Петербург, сталась крадіжка вантажу.

16 серпня 2010 року СУ при МВС по Фрунзенському району м. Санкт-Петербург було порушено кримінальну справу № 261208 за ч. 3 ст. 158 Кримінального кодексу Російської федерації.

На час розгляду справи у суді апеляційної інстанції вимоги позивача про компенсацію збитків, спричинених йому втратою товару при перевезенні, не задоволені.

Кваліфікуючи правовідносини, що склалися між сторонами спору, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 2.1. договору б/н про надання транспортних та експедиційних послуг по перевезенню вантажів автотранспортом в міжнародному сполученні від 12 квітня 2010 року обовязок нести відповідальність за збереження вантажу покладена на відповідача.

Аналогічно п.2 договору заявки №94 від 30 квітня 2010 року перевізник відповідає за схоронність вантажу від повної або часткової втрати в розмірі фактичного збитку.

Крім того, згідно ч.1 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19 травня 1956 року відповідальність за втрату вантажу покладається на перевізника.

Таким чином, відповідач має нести майнову відповідальність за втрату вантажу в розмірі фактичної вартості, якщо не доведе, що втрата трапилася не з його вини.

Відповідно до ч.2 ст. 614 ЦК України вина відповідача презюмується.

Відповідачем у судовому засіданні не надано доказів відсутності його вини у неналежному виконання зобовязання по перевезенню вантажу, тому колегія суддів не вбачає підстав для відмови у задоволенні позову.

Відносно заперечення відповідача щодо недотримання обовязкового досудового порядку врегулювання спору, то згідно Рішення Конституційного Суду України у справі №15-рп/2002 від 09.07.2002 р. (справа про досудове врегулювання спорів) встановлення сторонами або законом засобів досудового врегулювання спорів не перешкоджає зверненню до суду з позовом.

Отже, під час вирішення спору, судом апеляційної інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111-5,111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2011 року зі справи № 5023/1472/11 залишити без змін.

Головуючий суддяІ. А. Плюшко

СуддіС. С. Самусенко

В. І. Саранюк