Ухвала суду № 16785735, 10.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" травня 2011 р.                               м. Київ                                        К-17449/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Рибченка А.О., Федорова М.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

на постанову Господарського суду Запорізької області від 13 березня 2008 року

на ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року

у справі №24/610/07-АП-9/111/08-АП

за позовом Приватного підприємства «Войніков і Ко»(надалі –позивач, ПП «Войніков і Ко»)

до Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області (надалі – відповідач, Бердянська ОДПІ Запорізької області)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У жовтні 2007 року ПП «Войніков і Ко»звернулось до господарського суду з позовом до Бердянської ОДПІ Запорізької області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0002562320/0 від 28.12.2006 року, №0002562320/1 від 13.02.2007 року, №0002562320/2 від 07.05.2007 року, №0002562320/3 від 20.07.2007 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняті відповідачем спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам чинного законодавства.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 13 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року, позовні вимоги задоволено.

Мотивуючи свої висновки, суди попередніх інстанції, виходили з того, що оскільки контрагенти позивача на момент складання ними податкових накладних перебували в Єдиному державному реєстрі, мали Свідоцтво платника ПДВ, визнання недійсними в судовому порядку установчих документів контрагентів позивача не є підставою для висновку про не підтвердження суми податкового кредиту податковими накладними.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Бердянська ОДПІ Запорізької області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове –про відмову у задоволені позовних вимог посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено, що працівниками Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області була здійсненна виїзна позапланова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності Приватного підприємства «Войніков і Ко»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2004 року по 31.03.2004 року, та з 01.07.2004 року по 31.07.2004 року, за результатами складено акт №160/23-018/30694282 від 20.12.2006 року.

В згаданому акті податковий орган посилається на порушення позивачем вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, безпідставно віднесено позивачем до складу податкового кредиту суму ПДВ у березні 2004 року у розмірі 17120,15 грн. та у липні 2004 року у розмірі 6438,67 грн., оскільки рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03.06.2004 року у справі №2-1978/1 визнані недійсними з дати державної реєстрації Статут, Установчий договір, протокол загальних зборів засновників, Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ з моменту видачі, ТОВ «РекордТоргІнвест»та рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 20.12.2004 року у справі №25389/2004 визнані недійсними з дати державної реєстрації Статут, Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, первинні бухгалтерські документи Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія ЦентрТорг».

На підставі зазначеного акту відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0002562320/0 від 28.12.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання по податок на додану вартість у розмірі 35338,23 грн., у т.ч. 23558,82 грн. –основний платіж, 11779,41 –штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0002562320/1 від 13.02.2007 року, №0002562320/2 від 07.05.2007 року, №0002562320/3 від 20.07.2007 року на ту ж саму суму податкових зобов’язань.

Також встановлено, що ПП «Войніков і Ко»»уклало у 2004 році угоди з ТОВ «Рекорд Торгінвест»»та ТОВ «Енергія ЦентрТорг»на поставку насіння соняшника, ячменю та пшениці на адресу позивача.

Позивачем сплачено за вказану продукцію шляхом внесення готівки в каси зазначених підприємств, а саме: в касу ТОВ «Рекорд Торгінвест»в сумі 102720,92 грн. (у т.ч. 17120,15 - ПДВ), та в касу ТОВ «Енергія ЦентрТорг»в сумі 140981,00 гри. (у т.ч. 23496,84 грн. –ПДВ), що підтверджується прибутковими касовими ордерами та отримано податкові накладні.

На підставі податкових накладних ТОВ «Рекорд Торгінвест»та ТОВ «Енергія ЦентрТорг»позивачем віднесено до складу податкового кредиту в березні та липні 2004 року 17120,15 грн. та 6438,67 грн.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України передбачається обов’язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону).

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вже зазначалось, позивачем сплачено контрагентам суми податку на додану вартість за отриману продукцію та від останніх отримано податкові накладні, які оформлені у відповідності до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на зазначені норми права та вірно встановлені обставини справи, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанції відносно того, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту в березні та липні 2004 року ПДВ в сумі 17120,15 грн. та 6438,67 грн. без порушень при цьому вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Спростовуючи посилання податкового органу на рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03.06.2004 року у справі №2-1978/1 та рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 20.12.2004 року у справі №25389/2004, як на підставу неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту в березні та липні 2004 року сплачених контрагентам сум ПДВ, то суди цілком доречно звернули увагу на те, що оскільки контрагенти позивача на момент складання ними спірних податкових накладних перебували в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтво платника податку на додану вартість, крім того спірні податкові накладні оплачені позивачем, тому визнання в судовому порядку недійсними установчих документів контрагентів позивача не є підставою для визнання недійсними виписаних цими контрагентами податкових накладних.

Частина 1 статті 11 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зі змісту частини 2 статті 71 цього Кодексу вбачається, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення №0002562320/0 від 28.12.2006 року, №0002562320/1 від 13.02.2007 року, №0002562320/2 від 07.05.2007 року, №0002562320/3 від 20.07.2007 року, якими позивачу визначено суму податкового зобов’язання по податок на додану вартість у розмірі 35338,23 грн. є незаконними.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає порушень судами попередніх інстанції норм матеріального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно та всебічно розглянуто докази у справі, яким надано правильну правову оцінку на підставі законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області –залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 13 березня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.