Ухвала суду № 16761808, 22.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2011 р. м. КиївК-23439/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Маринчак Н.Є.

Нечитайла О.М.

при секретаріКравченко В.О.

за участю представників

позивача Гонти М.С.

відповідача Олексюка Р.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2007

у справі № 6/181-4429

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Взуття»

до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2007, позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ №0002172304/0, № 0002182304/0 від 20.10.2006 про визначення ТОВ «Взуття»податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 7500 грн., з яких 6000 грн. основного платежу та 1500 грн. штрафних санкцій, та з податку на додану вартість в сумі 25000 грн., з яких 16667грн. основного платежу та 8333,5 грн. штрафних санкцій.

Тернопільська ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 1.4 ст. 1, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Актом перевірки від 16.10.2006 № 17706/7/23-422/01554634 за період з 01.01.2005 по 30.06.2006 зафіксовано порушення позивачем вимог:

п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у зайвому віднесенні до амортизаційних відрахувань 24124 грн., внаслідок чого занижено податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 6000 грн. Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не мав права відносити витрати по облаштуванню прилеглої території по вул. Бродівській, 44 у м.Тернополі на збільшення балансової вартості основних засобів у 4 кварталі 2005 року та нараховувати у 1 та 2 кварталах 2006 року на вартість послуг амортизаційні нарахування в сумі 24,1 тис.грн. на підставі документів, виданих ТОВ «Еверест», на балансі якого відсутні будь-які основні засоби, в тому числі спеціальні для виконання робіт по облаштуванню земельних ділянок та благоустрою території;

п.1.8 ст.1, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту 16666,67 грн. на підставі податкової накладної № 24 від 28.07.2005, виданої ТОВ «Еверест». Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не має права на податковий кредит, оскільки суми податку на додану вартість ТОВ «Еверест»не задекларовані та до бюджету не сплачені.

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення №0002172304/0 та № 0002182304/0 від 20.10.2006 про визначення ТОВ «Взуття»податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 7500 грн., з яких 6000 грн. основного платежу та 1500 грн. штрафних санкцій, та з податку на додану вартість в сумі 25000 грн., з яких 16667 грн. основного платежу та 8333,5 грн. штрафних санкцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного надання послуг щодо благоустрою та облаштування прилеглої території і, за наявності належних та достатніх доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: договору, актів виконаних робіт, відображення виконаних робіт в податковому та бухгалтерському обліку, факту проведеної позивачем оплати, висновку експертного дослідження, встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками якої та на підставі податкової накладної позивачем сформовано податковий кредит із сум сплаченого податку на додану вартість, а також здійснені нарахування амортизації на вартість витрат на проведені роботи (послуги).

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що виконані за договором від 28.07.2005 № 22 роботи належать до виду робіт зі збільшення вартості основних фондів першої групи, суди дійшли правильного висновку, що в силу вимог п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивач правильно нараховував на вартість документально підтверджених витрат на поліпшення основних фондів амортизацію та зменшував на суму таких витрат скоригований прибуток платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею, а відтак визначення позивачем обєкта оподаткування відбулося згідно зі ст. 3 цього Закону.

Щодо висновків судів про правомірність формування позивачем податкового кредиту суд касаційної інстанції знаходить їх обґрунтованими з огляду на таке.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення був регламентований п.п.7.2.6 п.7.2, п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), якого платник податків зобовязаний був дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту могло бути визнано неправомірним.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Натомість було встановлено, що податковий кредит сформований на підставі податкової накладної, виписаної особою, що була зареєстрована платником податку на додану вартість, та складена відповідно до п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- у момент виникнення податкових зобовязань продавця, які виникли за першою із законодавчо визначених подій, зокрема на дату зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці.

Несплата постачальником товару (робіт, послуг) податкових зобовязань та порушення ним певних вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обовязку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність вказаного субєкта господарювання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобовязань може слугувати підставою для висновку про неправомірність формування податкового кредиту.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак таких дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2007 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

Н.Є. Маринчак

О.М. Нечитайло