Ухвала суду № 16761746, 15.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" червня 2011 р. м. КиївК-41470/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Маринчак Н.Є.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010

у справі № 2а-4880/10/2070

за позовом Приватного підприємства «Пул»

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010, скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000012330/0 від 11.01.2010, № 0000012330/1 від 25.02.2010, № 0000012330/2 від 15.04.2010 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 64419 грн., у тому числі 42946 грн. основного платежу та 21473 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Пул»витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн.

ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові. Посилається на порушення судами ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої Наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 № 307 (у редакції наказу від 18.04.2002 № 207) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.05.2002 за № 462/6750.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Актом перевірки від 16.12.2009 № 2449/2330/33206811 за період з 01.04.2008 по 30.06.2009 зафіксовано порушення позивачем вимог п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, яке полягало у тому, що позивач неправильно визначав базу оподаткування за операціями з реалізації в Україні товару імпортного походження, виходячи з договірної вартості товару, яка є нижчою від митної вартості, визначеної у ВМД.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі тих норм законодавства, що врегульовують спірні відносини.

Положення п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР регулюють порядок визначення бази оподаткування при розмитненні товарів, які імпортуються на митну територію України.

Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації на території України раніше імпортованого товару, а тому положення п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону помилково застосовані податковим органом до операцій з реалізації товару імпортного походження на митній території України, що зумовило помилкові висновки про порушення позивачем вимог даної норми при визначенні бази оподаткування за операціями з реалізації товарів імпортного походження.

Загальний порядок визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) регулюється п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому позиція судів попередніх інстанцій стосовно правильності визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації товару на внутрішньому ринку України, виходячи з його договірної вартості, що визначена за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, ґрунтується на приписах п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства.

Позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни. Виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2211, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

Н.Є. Маринчак

О.М. Нечитайло