Ухвала суду № 16645263, 02.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2011 р. м. КиївК-21105/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Островича С.Є., Степашка О.І.

при секретарі Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 29.01.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2009

у справі № 25/182-А Господарського суду м. Києва

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

до 1. Приватного підприємства “Техно-Трейд Плюс”

2. Приватного підприємства “Тесміл-4”

про визнання недійсними господарських зобовязань та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 29.01.2008 в позові ДПІ у Печерському районі м. Києва до приватного підприємства (ПП) «Техно-Трейд Плюс»та приватного підприємства (ПП) «Тесміл-4»про визнання недійсними господарських зобовязань, вчинених на виконання договору купівлі-продажу від 02.03.2005, як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, та про застосування до відповідачів юридичних наслідків, встановлених частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України, із стягненням в доход держави з ПП «Техно-Трейд Плюс»модулів збору аналогових сигналів В-2017 в кількості 22877 штук, а з ПП «Тесміл-4»грошових коштів в сумі 100277649,64 грн. відмовлено.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову вмотивований висновком про недоведеність ДПІ фіктивності правочину купівлі-продажу, посиланням на встановлений в судовому процесі факт поставки ПП «Тесміл-4» ПП «Провіта», правонаступником якого є ПП «Техно-Трейд Плюс».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2009 постанову суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 ст. 157 КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції, визнавши обґрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведеність ДПІ факту укладення договору від 02.03.2005 з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, виходив з того, що в силу нікчемності правочину, укладеного з такою метою, позов про визнання його недійсним не підлягає розгляду судом.

В касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Відповідачі не реалізували процесуальне право надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

До 1 січня 2011 року (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Податкового кодексу України», яким стаття 228 Цивільного кодексу України (ЦК) доповнена частиною третьою) частину 1 ст. 207 ГК слід застосовувати з врахуванням норм частини 2 ст. 215 та частин 1 і 2 ст. 228 ЦК, у відповідності з якими правочин, який укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, слід вважати таким, що порушує публічний порядок, а відтак є нікчемним. З врахуванням цього висновок суду апеляційної інстанції, що такий правочин не вимагає визнання його недійсним судом, у звязку з чим відповідний позов не підлягає розгляду судом, відповідає правильному застосуванню норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, у апеляційного суду не було законних підстав для закриття провадження у справі, оскільки позовні вимоги ДПІ не обмежувались вимогою про визнання господарських зобовязань, що виникли на підставі договору купівлі-продажу від 02.03.2005, недійсними, а стосувалися також застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій, встановлених частиною 1 ст. 208 ГК, як юридичного наслідку виконання таких господарських зобовязань.

Згідно з частиною 1 ст. 208 ГК якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Крім того, закриття провадження у справі є процесуальним наслідком підстав, за наявності яких виключається розгляд справи судом. Отже, в ухвалі про закриття провадження у справі суд не може робити висновок щодо встановлених обставин справи, їх правової оцінки, оскільки висновок суду про наявність підстав для закриття провадження у справі і висновок щодо прав і обовязків сторін спору є такими, що взаємно виключають один одного. Суд же апеляційної інстанції, порушуючи пункт 1 частину 1 ст. 157 КАС України, не тільки безпідставно закрив провадження у справі, але й дав оцінку наданим ДПІ доказам щодо протиправності дій відповідачів.

Зазначені порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права як такі, що призвели до неправильного вирішення справи, є підставою для її скасування відповідно до положень частини 2 ст. 224 КАС України.

Доводячи, що договір купівлі-продажу від 02.03.2005 був укладений ПП «Тесміл-4»та ПП «Провіта»з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, ДПІ посилається на те, що вказані особи уклали цей договір без наміру створити юридичні наслідки у вигляді цивільних прав і обовязків, а лише з метою незаконного отримання з Державного бюджету грошових коштів у вигляді бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 16712941,61 грн.

Висновок суду першої інстанції про недоведеність ДПІ цих обставин обґрунтований посиланням на факт здійснення ПП «Тесміл-4»поставки ПП «Провіта»товару модулів збору аналогових сигналів В-2017 в кількості 22877 штук вартістю 100277649,64 грн., в тому числі ПДВ 16712941,61 грн. При цьому суд послався на податкові накладні від 30.08.2005 № 1 та від 18.09.2005 № 1, виписані ПП «Тесміл-4»на поставку вказаного товару, договір зберігання від 30.12.2006, укладений між ПП «Техно-Трейд Плюс»та ПВП «Танго»; договір-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 23.03.2007; акт виконаних робіт з перевезення вантажу від 23.03.2007; рахунок № 3 від 23.03.2007, виписаний СПД ОСОБА_1 на оплату роботи з перевезення вантажу; товарно-транспортну накладну від 23.03.2007 № 02 АБВ № 081557; акт обстеження приміщення, розташованого на вул. Бугаївська, 35 в м. Одесі, від 06.03.2007. Однак, оцінка цих доказів судом зроблена з порушенням вимог ст. 86 КАС України, якою встановлено, що оцінка судом доказів, які є у справі, повинна ґрунтуватися, зокрема на їх всебічному, повному і обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи вказані докази як такі, що підтверджують факт поставки модулів, суд не звернув увагу на те, що відображена в них інформація стосується внутрішнього переміщення товару ПП «Техно-Трейд Плюс»при тому, що факт діяльності ТОВ «Бернес»та ПП «Юлав НК», вказаних в первинних документах як виробник модулів та постачальник комплектуючих частин відповідно, в судовому процесі не був встановлений. Достовірність акту обстеження від 06.03.2007 як доказу факту поставки модулів спростовується наявними у справі письмовими поясненнями громадянки ОСОБА_2 начальнику УПМ ДПА у м. Києві від 27.03.2007 про не відповідність дійсності засвідчених цим актом обставин щодо зберігання модулів у приміщенні, розташованому на вул. Бугаївська, 35 в м. Одесі.

Порушення судом першої інстанції таких принципів оцінки доказів, як всебічність, повнота і обєктивність, призвело до безпідставного висновку про достовірність факту поставки модулів за договором від 02.03.2005 та до помилкового висновку стосовно дійсних намірів сторін договору, оскільки обставини справи в їх сукупності свідчать про те, що укладення договору було одним із заходів в ланцюгу протиправних дій осіб, що діяли від імені ПП «Тесміл-4»та ПП «Провіта», з метою незаконного отримання грошових коштів з Державного бюджету України у формі відшкодування ПДВ.

Відповідно до акту перевірки ПП «Провіта»від 15.02.2006 № 49/23-10/32980319, копія якого є у справі, розрахунок за модулі був документально проведений у вексельній формі з наступним погашенням векселів платіжними дорученнями від 20.10.2005 №№ 2,3,4,5,6,7 (а.с.86, т.1).

Згідно з частиною 1 ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Конфіскаційні санкції, встановлені частиною 1 ст. 208 цього Кодексу, є адміністративно-господарськими санкціями, у звязку з чим їх застосування може здійснюватися з врахуванням вимог наведеної правової норми.

З огляду на те, що позов про застосування вказаних санкцій предявлений 05.04.2007, тобто за межами строку, встановленого цією нормою, і цей строк є присічним, позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, резолютивну частину постанови Господарського суду м. Києва від 29.01.2008 слід залишити без змін, але з інших, ніж вказано в мотивувальній частині цієї постанови, підстав.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва задовольнити частково, скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2009, резолютивну частину постанови Господарського суду м. Києва від 29.01.2008 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписЄ.А.Усенко

Судді підписЛ.І.Бившева

підписМ.І.Костенко

підпис С.Е.Острович

підписО.І.Степашко