Постанова № 16639085, 07.07.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 липня 2011 р. № 2-а- 5411/11/2070.

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Зінченко А.В.

При секретарі Фоменко І.Є.

За участі сторін:

представника позивача Лучко О.В.

представника відповідача Шепітько Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта-10»до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова про визнання дій незаконними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спарта-10», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому після зміни позовних вимог просить суд скасувати рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова у формі наказу №254 від 21.03.2011 року «Про проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта 10»(код ЄДРПОУ 37365247) та визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова з проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта-10», за результатами якої була винесена Довідка від 23.03.2011 року №279/23-206/37365247.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем не було додержано вимог діючого законодавства при проведенні документальної невиїзної перевірки ТОВ «Спарта-10», а при оформленні її результатів не було дотримано вимог податкового та цивільного законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються будь-якими доказами та даними господарської діяльності позивача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив про задоволення позову.

В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що під час проведення перевірки ТОВ «Спарта-10»та складання акта перевірки вимоги діючого законодавства були дотримані, посадові особи ДПІ діяли в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений ПК України, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи, суд встановив наступні обставини справи.

23.03.2011 року ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Спарта-10»з питань перевірки податкових зобовязань та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за період з 12.10.2010 року по 31.01.2011 року.

За результатами перевірки складено довідку від №279/23-206/37365247 від 23.03.2011 року , якою зафіксовані наступні порушення: п.3 ст.5, ст.7 Господарського Кодексу України від 16.01.03 р. №436-ІУ (із змінами та доповненнями), п.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 р. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями), п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97 - ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого завищені податкові зобов'язання всього на 2865609 грн.; п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1, п.п.7.5.2 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість всього у сумі 2795500 грн.; ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України №435-Р/ від 16.01.2003р. (зі змінами та доповненнями) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Спарта-10", як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до „вигодонабувача" (зазначеними у акті покупцями транспортних послуг).

Суд зазначає, державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій.

Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

Стосовно вимоги щодо скасування наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суд зазначає наступне.

За матеріалами справи 23.03.2011р. відповідачем, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова було прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Спарта-10», яке оформлено наказом №254.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби України документальних невиїзних позапланових перевірок унормовані ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79); документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (п.79.2 ст.79).

З положень наведеної статті Податкового кодексу України слідує, що рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може бути прийняте податковим органом лише в разі існування підстав, котрі передбачені ст.78 згаданого кодексу.

Оглянувши копію спірного наказу, суд відмічає, що фактичною підставою для призначення спірної перевірки відповідач указав ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, а юридичною підставою є п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що правила листування з платником податків врегульовані ст.42 Податкового кодексу України, відповідно до п.42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах відповідач рекомендованого листа з повідомленням про вручення з приводу надання пояснень та їх документального підтвердження в розумінні норм Закону України “Про поштовий звязок”, Правил надання послуг поштового звязку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009р. №270), наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 12.07.2002р. №139 "Про затвердження спеціалізованих форм бланків, книг, ярликів, що застосовуються у поштовому зв'язку, та технічних умов щодо їх виготовлення" на адресу позивача не надсилав.

Відповідач повідомлення про вручення поштового відправлення за формою №119 до матеріалів справи не подав.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши добуті по справі докази за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки було прийнято субєктом владних повноважень за відсутності передбачених законом підстав, а саме: 1) за відсутності факту отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 2) за відсутності факту минування (спливу) 10 робочих днів з дня отримання запиту.

За таких обставин, спірний наказ не відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова з проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта-10», за результатами якої була винесена Довідка від 23.03.2011 року №279/23-206/37365247.

За матеріалами справи на виконання наказу від 23.03.2011р. №254 відповідачем, ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “Спарта-10” з питань перевірки податкових зобов'язань та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за період з 12.10.2010 по 31.01.2011р.

Суд відмічає, що можливість проведення податковим органом саме невиїзної документальної перевірки положеннями Податкового кодексу України не передбачена, а згідно з наказом від 23.03.2011р. №254 податковим органом було прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Результати проведеної перевірки оформлені довідкою від 23.03.2011р. № 279/23-206/37365247.

Вивчивши зміст згаданої довідки, суд відзначає, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах та в документах обовязкової податкової звітності.

При цьому, відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки не досліджувались.

З цього приводу, суд зауважує, що за правилами п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про ПДВ”датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

З положення наведеної норми закону слідує, що зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), які підлягають поставці, є обставиною, з наявністю якої законодавець до набрання чинності нормами Податкового кодексу України (тобто до 01.01.2011р.) повязував виникнення у платника податку обовязку визначити податкове зобовязання по ПДВ.

Відтак, у разі, коли в діяльності платника податків наявний факт отримання у власність коштів у безготівковій формі на банківський рахунок, іншого способу дій такого платника податків ніж збільшення податкового зобовязання з ПДВ закон не передбачав.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух коштів у безготівковій формі, зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків обєктів оподаткування податком на додану вартість, що суперечить закону.

Належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження судження субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача операцій з поставки товарів (робіт, послуг) згідно з п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, неправильного визначення позивачем обєкту оподаткування ПДВ та дати виникнення податкових зобовязань з ПДВ згідно з ст.ст.185, 187 Податкового кодексу України довідка не містить.

Суд відмічає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Разом з тим, викладені в довідці від 23.03.2011р. №279/23-206/37365247 судження субєкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел. Не дослідивши належним чином первинні документи щодо угод, які були укладені позивачем із своїми контрагентами, відповідач дійшов невірного висновку щодо їх нікчемності.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в довідці від 23.03.2011р. № 279/23-206/37365247 судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобовязань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України “Про державну податкову службу в Україні” та Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будьякого правочину вимогам ст.ст. 202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи справу, суд також зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

За таких обставин, з огляду на приписи п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Суд зауважує, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст довідки від 23.03.2011р. №279/23-206/37365247, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України як ознаки нікчемного правочину.

Оглянувши витребувані у позивача копії правочинів і первинних документів, суд відмічає, що судження субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача обєктів оподаткування податком на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.

Додатково при вирішенні спору суд наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобовязання визначений п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, де указано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54).

За правилами п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58).

В силу абз.2 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобовязання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобовязання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого обєкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обовязком прийняти відповідне податкове повідомлення рішення.

Іншого порядку дій податкового органу як субєкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

На наявність у відповідача обовязку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України від 31.01.2011р. №2518/7/23-4017/89 "Щодо окремих питань стосовно перевірок", де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.

Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення рішення не виносив.

Розвязуючи спір суд також зауважує, що викладений в довідці висновок відповідача про недійсність даних, відображених платником податків в деклараціях з податку на прибуток та в деклараціях з податку на додану вартість суперечить закону, так як ані Податковим кодексом України, ані Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, ані іншими актами законодавства з питань оподаткування органи державної податкової служби України не наділені законодавцем компетенцією на реалізацію владної управлінської функції контролю саме в такий спосіб, а відтак, такі дії субєкта владних повноважень є протиправними, бо в силу приписів Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" відповідач наділений законодавцем повноваженням на здійснення перевірки достовірності показників податкової декларації та повноваженням на винесення рішення про заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявлених в такій податковій декларації.

Також суд зауважує, що всупереч п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України замість акту перевірки відповідачем у спірних правовідносинах складено довідку, що є порушенням закону.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 11, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта-10»до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова про визнання незаконними дій задовольнити у повному обсязі.

Скасувати рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова у формі наказу №254 від 21.03.2011 року «Про проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта 10»(код ЄДРПОУ 37365247) .

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова з проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта-10», за результатами якої була винесена Довідка від 23.03.2011 року №279/23-206/37365247.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 08 липня 2011 року.

Суддя А.В. Зінченко