Ухвала суду № 16591977, 14.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-9969/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Островича С.Е., Рибченка А.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 17.11.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 року по справі № 11/542-А за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілє»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

          Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

          На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілє»(далі-ТОВ «Мілє, позивач) до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі-ДПІ у Подільському районі м. Києва, відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000152350/0 від 06.03.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 46710.00грн., в тому числі 20100,00грн. –основний платіж та 26610,00грн. –штрафні санкції; №0000152350/1 від 23.05.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 46710,00грн., в тому числі 20100,00грн. основний платіж та 26610,00грн. –штрафні санкції; №0000332350/1 від 23.05.2006, яким до позивача застосовано штрафні санкції з податку на прибуток у розмірі 20070,00грн.; № 0000152350/3 від 29.09.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 46710,00грн., в тому числі 20100,00грн. –основний платіж та 26610,00грн. –штрафні санкції; №0000332350/3 від 29.09.2006, яким до позивача застосовано штрафні санкції з податку на прибуток у розмірі 20070,00грн. (з урахуванням останніх уточнень).

Постановою Господарського суду м. Києва від 17.11.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 27.04.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 30.07.2008 прийняв їх до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 17.11.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 року, прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, п. п.7.3.1 п. 7.3.2 п.7.3 ст. 7 та п.п.11.2.3 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №18/23-504-32709997 від 21.02.2006, складеного за результатом планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Мілє» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 27.11.2003 по 01.10.2005, податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення №0000152350/0 від 06.03.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 46710.00грн., в тому числі 20100,00грн. –основний платіж та 26610,00грн. –штрафні санкції.

Зазначене податкові-повідомлення рішення було оскаржено позивачем у адміністративному порядку, проте рішенням ДПІ у Подільському районі м. Києва від 15.05.2006 №6699/10/25-011 скарга позивача залишена без задоволення.

23.05.2006 ДПІ у Подільському районі м. Києва були винесені податкові повідомлення –рішення №0000152350/1 від 23.05.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 46710,00грн., в тому числі 20100,00грн. основний платіж та 26610,00грн. –штрафні санкції; №0000332350/1 від 23.05.2006, яким до позивача застосовано штрафні санкції з податку на прибуток у розмірі 20070,00грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПА України №10687/6/25-0115 від 22.09.2006 залишено без задоволення скаргу позивача, а податкові повідомлення-рішення без змін, у зв’язку з чим відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення №0000152350/3 від 29.09.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 46710,00грн., в т.ч. 20100,00грн. –основний платіж та 26610,00грн. –штрафні санкції та №0000332350/3 від 29.09.2006, яким до позивача застосовано штрафні санкції з податку на прибуток у розмірі 20070,00грн.

Зі змісту вищезазначеного акту перевірки №10687/6/25-0115 від 22.09.2006 вбачається, що за результатом перевірки було встановлено порушення позивачем п. п.7.3.2 п. 7.3.3 п.7.3 ст. 7 та п.п.11.2.3 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: порушення обчислення податку на прибуток підприємства в результаті невірного перерахування балансової вартості отриманого кредиту та заборгованості за товар.

Спір між сторонами виник щодо правомірності зменшення валових витрат позивача і збільшення зобов’язання з податку на прибуток, а також застосування до ТОВ „Мілє»штрафних санкцій.

          Судами встановлено, що ТОВ «Мілє»у перевіряємому періоді здійснювало зовнішньоекономічну діяльність з придбання товару (побутової техніки), який реалізовувало на території України, а отримані від реалізації кошти використовувалися на придбання іноземної валюти для оплати постачальнику-нерезиденту поставленого товару. Іноземна валюта придбавалася позивачем на Міжбанківській валютній біржі.

          Сукупний аналіз норм, якими регламентовано оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті, та Правила ведення податкового обліку, зокрема, пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначається дата збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, беручи до уваги, що за обставинами даної справи при імпорті товарів першою подією було отримання товару, а датою збільшення валових витрат є дата оприбуткування товарів, але визначити розмір валових витрат по розрахунку з нерезидентом є неможливим, так як балансова вартість валюти стане відома тільки після проведення фактичного розрахунку, суд вважає, що позивачем фактично проведено коригування валових витрат після проведення оплати нерезиденту, тобто доведення валових витрат до рівня справжньої балансової вартості валюти.

Таким чином, формування позивачем валових витрат при імпортних операціях, виходячи з балансової вартості іноземної валюти, відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».          

          За змістом Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при використанні валюти, придбаної на біржі, балансова вартість визначається за пп. 7.3.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- в розмірі суми гривень, сплаченої платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку). Тобто, балансова вартість інвалюти в податковому обліку формується на підставі комерційного курсу купівлі такої валюти, за яким її було придбано уповноваженим банком на біржі. Відтак, такий курс може бути як нижче, так і вище офіційного курсу, установленого НБУ для валюти, що придбавається, у день здійснення операції з її купівлі.

          Оскільки для оплати вартості отриманого товару іноземна валюта спеціально придбавалася підприємством на Міжбанківській валютній біржі, то згідно з пп. 7.3.4 ст. 7 вищезазначеного Закону сума гривень, сплачена позивачем у зв'язку з купівлею іноземної валюти (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), є балансовою вартістю такої іноземної валюти.

          При цьому законодавством надано право платнику податків на відображення у складі валових витрат реальної суми витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг) в іноземній валюті, шляхом включення до складу валових витрат суми балансової вартості іноземної валюти, що буде витрачена на придбання зазначених товарів (робіт, послуг).

          Таким чином позивач, керуючись нормами пп. 7.3.2, 7.3.4 ст. 7, пп. 11.2.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», правомірно збільшував валові витрати на дату фактичного отримання товарів за їх вартістю згідно з ВМД і після придбання валюти в оплату вартості раніше отриманих товарів та визначення її фактичної балансової вартості уточнював суму валових витрат - в сумі балансової вартості придбаної валюти, як того вимагають норми вищевказаного Закону.

          При цьому, суд касаційної інстанції, відхиляє як необґрунтовані твердження відповідача про те, що у випадку здійснення імпорту товарів з подальшою їх оплатою, до валових витрат повинна відноситися вартість товару, визначена за курсом НБУ, що діяв на дату оформлення товарів, тобто не за балансовою вартістю валюти, а за митною вартістю валюти, що суперечить чинному податковому законодавству України.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального права, та вважає, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили даний спір на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до даних відносин.

Згідно ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення –без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 221, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 17.11.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 року по справі № 11/542-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 –238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ____ Г.К. Голубєва

____ О.В. Карась

____ С.Е. Острович

____ А.О. Рибченко