Постанова № 16578278, 30.06.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

30.06.2011 р. № 2а- 13489/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зоркіної Ю.В.

при секретарі Смоляр Є.А.

за участю представників сторін: позивача: Мазепа Г.Б., відповідача: Кального О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ленд"доДержавної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харковапро визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

Позовні вимоги заявлені до ДПІ у Орджонікідзевському районі міста Харкова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000361800/0 та №0000371800/0 від 14.06.10р.; №0000361800/1 та №0000371800/1 від 14.07.10р.; №0000361800/2 та №0000371800/2 від 04.08.10р. прийнятих за актом перевірки від 01.06.2010р. за №1258/18-22717690.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити пославшись на те, що угоди укладені між ним та ТОВ «Будпласт-1»мали реальний характер, внаслідок чого підприємством правомірно визначено валові витрати та податковий кредит у періоді, що ревізувався.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначивши, що при проведенні перевірки позивача з питань підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником ТОВ «Будпласт-1»за період з 01.10.2008 року по 31.03.2009 року встановлено, що фактично згідно податкової звітності та наданих до перевірки документів, у ТОВ “Будпласт-1” відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки ЄДРПОУ, відсутні необхідні умови для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, внаслідок чого угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Будпласт-1»не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що у свою чергу призвело до порушення позивачем приписів п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та відповідно положень п.п.7.4.1 п.п.7.4.4. п.п.7.4.5 п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість»

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини. Судовим розглядом встановлено, що відповідачем по справі проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Будпласт-1»за період з 01.10.2008 року по 31.03.2009 року.

За результатами перевірки складено акт від 01.06.2010 року № 1258/18-22717690, яким встановлено, що взаємовідносини між ТОВ фірма «Ленд» та ТОВ «Будпласт-1»не спричиняють реального настання правових наслідків, виходячи з ч.1 ст.216, ст.ст.228,626,629,658,215,203 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Крім того актом перевірки встановлено порушення позивачем п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в наслідок чого занижено податок на прибуток підприємств у розмірі 131596,0 грн., та п.п. 7.4.1 п.п.7.4.4. п.п.7.4.5 п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 105877,0 грн.

Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення відносно позивача податкових повідомлень рішень від 14.06.2010 року № 0000361800/0, яким підприємству визначено податкове зобовязання у розмірі 158815,5 грн., в тому числі за основним платежем (податок на додану вартість) 105877,0 грн. та штрафні санкції 52938,50 грн. та №0000371800/0, яким підприємству визначено податкове зобовязання у розмірі 197394,00 грн., в тому числі за основним платежем (податок на прибуток) 131596,00 грн. та штрафні санкції 65798,00 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням відповідач скористався правом адміністративного узгодження спірного податкового повідомлення рішення, відповідно до приписів п.1.20 ст.1, ст.5 Законом України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за результати якого податкові повідомлення рішення залишено без змін та винесені відповідні рішення №0000361800/1 та №0000371800/1 від 14.07.10р.; №0000361800/2 та №0000371800/2 від 04.08.10р.

Перевіривши оскаржувані рішення на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне. Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки від 01.06.2011 року № 1258/18-22717690 вбачається, що фактичною підставою встановлення порушень позивачем вимог п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.1 п.п.7.4.4. п.п.7.4.5 п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість»та винесення спірних податкових повідомленьрішень стало встановлення нікчемності угод, укладених між ТОВ фірма “Ленд” та ТОВ “Будпаст-1” .

Судовим розглядом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що основними видами діяльності ТОВ фірми “Ленд” є 74.20.3 - знімальні геодезичні та гідрографічні роботи; 51.70.0 інші види оптової торгівлі; 74.20.1 діяльність у сфері архітектури: інженерна та технічна діяльність, повязана з будівництвом; 74.20.2 діяльність у сфері геології та геологорозвідувавання; 51.19.0-посередництво у торгівлі; 92.71.0 азартні ігри та ігри за гроші

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Будпласт-1» укладено договори субпідряду щодо організації, забезпечення та виконання технічних робіт, послуг, що не підлягають ліцензуванню (копії договорів наявні у матеріалах справи).

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів аб. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Згідно із ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Факт здійснення господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які повинні містити відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та мають бути оформлені відповідно до вимог визначених ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Враховуючи викладене вище відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин придбання товарів за договорами із зазначеними вище контрагентами, сплати їх вартості тощо.

Так із досліджених в судовому засіданні копій платіжних доручень, проведених банком, вбачається, що позивачем по справі сплачено вартість придбаних товарів, факт отримання позивачем послуг за вказаними договорами та їх подальше використання позивачем у його господарській діяльності підтверджується копіями актів приймання - здачі виконаних робіт, дослідженими у судовому засіданні оригіналами технічних завдань (а.с.102-142, 150-236 т.1).

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ “Будпласт-1” мали реальний характер, а висновки податкової інспекції про нікчемність договорів (а.с.9 зворотній бік, т.1) є помилковими.

Суд також зауважує, що згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що усі витрати позивача на виготовлення технічної документації були обєктивно необхідні йому для забезпечення власної господарської діяльності виконання договорів підряду з переданням в подальшому їх результатів іншим субєктам господарювання для здійснення ними будівельних робіт.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку про недоведеність правової позиції відповідача стосовно порушення ТОВ фірма «Ленд»вимог п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та вражає позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень рішень №0000371800/0, №0000371800/1, №0000371800/2 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд також зауважує, що підпунктом 1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” , який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що платник податку на додану вартість особа, яка відповідно до вказаного закону зобовязана здійснювати утримання або внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Приписами підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Крім цього згідно ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно до абз. 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судовим розглядом встановлено, що на виконання вказаних вище ТОВ “Будпласт-1” виписані податкові накладні від 16.03.2009 року №№2105/2, 2105/1, 2105/3,2105/4, від 27.02.2009 року №№ 2125,2123, від 25.02.2009 року №№ 2121, від 20.02.2009 року №№ 2119,2117, 2115,2113,2111,2109, від 16.02.2009 року №№ 2107,2105, від 30.01.2009 року №№ 1105,1103,1101, від 30.12.2008 року №№ 2105,1435, 1431,1433, від 18.12.2008 року №№ 1403, від 19.12.2008 року №№ 1405,1407,1409,1411,1413,1415,1417,1419,1421,1423, від 29.12.2008 року №№ 1425,1427,1429,1430, від 25.11.2008 року №№ 1037,1039,1041,1043, від 26.11.2008 року №№ 1045,1047, від 27.11.2008 року № 1049, від 29.11.2008 року №№ 1451,1055,1053 (а.с.238-250 т.1, 1-34 т.2), на підставі яких позивачем було сформовано суму податкового кредиту.

Дослідивши вказані податкові накладні суд встановив, що вони відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Суд погоджується з висновком відповідача стосовно того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість та відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Так із досліджених в судовому засіданні копій платіжних доручень, проведених банком, вбачається, що позивачем по справі сплачено ПДВ на придбані товари у їх вартості (а.с.35-68 т.2)

У пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України. Згідно з пунктом 10.2 статті 10 зазначеного Закону платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, ст.ст. 1,4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків, який несе персональну відповідальність з порушення правил ведення податкового обліку.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності, або якщо його податкова звітність не визнана такою це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству установчих документів контрагентів товару, дотримання ними вимог податкового законодавства, наявності основних засобів та достатньої кількості працівників для здійснення господарської діяльності.

Суд звертає увагу на те, що податковим законодавством, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарах, послугах отриманих від продавця, окрім випадку, коли такий продавець був позбавлений статусу платника податку на додану вартість.

В судовому засіданні представник відповідача в силу положень ст.71 КАС України не надав суду доказів того, що на момент укладення договорів з позивачем ТОВ “Будпласт-1” свідоцтво платника податку на додану вартість останнього на момент укладення спірних договорів було анульовано.

Інших доказів на підтвердження наявності факту обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарах, послугах отриманих від продавця на момент укладення договорів та видачі податкових накладних відповідачем в силу положень ст..71 КАС України суду не надано та судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку про недоведеність правової позиції відповідача стосовно порушення ТОВ фірма «Ленд» вимог п.п.7.4.1 п.п.7.4.4. п.п.7.4.5 п.7.4. ст..7 закону України «Про податок на додану вартість»та вважає позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень рішень №0000361800/0, №0000361800/1, №0000361800/2 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.9, ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та вважає їх такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст.8-14,35,160-163,185-186 КАС України суд

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ленд"до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Харкова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсними податкові повідомлення рішення № 0000361800/0 та № 000031800/0 від 14.06.2010р.; № 0000361800/1 та № 0000371800/1 від 14.07.2010р.; № 0000361800/2 та № 0000371800/2 від 04.08.2010р., прийняті за актом перевірки від 01.06.2010р. за № 1258/18-22717690 ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова.

Стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ фірми "Ленд" (код ЄДРПОУ 22717690) судовий збір у розмірі 3,40 (три гривні сорок копійок)

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

У повному обсязі постанова виготовлена та підписана 05.07.2011 року

Суддя Ю.В. Зоркіна