Постанова № 16577757, 22.06.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 червня 2011 року Справа № 2а-3752/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Горпенюк О.А.

при секретарі Колесніковій Я.А.

за участю сторін:

представника позивача:ОСОБА_1 (рішення засновника від 10.11.2009)

ОСОБА_2 (дов. від 04.05.3011)

представника відповідача:ОСОБА_3 (дов. від 23.11.2010 № 24124)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Науково виробнича фірма «Вимпел» до державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська про скасування податкового повідомлення рішення від 22.04.2011 № 0000152320, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2011 Приватне підприємство «Науково виробнича фірма «Вимпел» звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська про скасування податкового повідомлення рішення від 22.04.2011 № 0000152320.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

08.04.2011 ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську був складено акт перевірки №861/23-219/13375180 «Про результати документальної невїзної перевірки ПП НВФ «Вимпел» з питань дотримання податкового законодавства під час придбання товарів у ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» за період: грудень 2008 року, лютий березень 2009 року».

22.04.2011 по результатам перевірки було винесено податкове повідомлення рішення № 0000152320/0, яким було зобовязано позивача сплатити 5523,75 грн. на рахунок Державного казначейства Жовтневого району, у звязку з порушенням позивачем Закону України «Про податок на додану вартість». Податкове повідомлення рішення було отримано позивачем 26.04.2011.

В акті перевірки вказано, що операції з придбання товару ПП НВФ «Вимпел» у ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» здійсненні у грудні 2008 року та лютому, березні 2009 року є нікчемними відповідно до ст. 203, 215, 216 та ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Позивач вважає, що це посилання є неправомірним, так як зазначене в акті без рішення суду. Запис в акті перевірки можна робити лише у формі припущення з вказівкою того, що остаточне рішення буде прийнято за результатами судового розгляду, інакше це розглядається як перевищення службових повноважень.

Висновок про нікчемність правочинів були зроблені на підставі рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі № 2а-24761/09/1270 від 11.11.2009, яким було визнаний недійсним запис від 09.01.2008 про державну реєстрацію ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» та припинення юридичної особи ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс».

Позивач вважає податкове повідомлення рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав заперечення на адміністративний позов, в якому зазначив наступне.

Відповідач вважає податкове повідомлення рішення від 22.04.2011 № 0000152320 законним з наступних підстав.

Згідно наданих позивачем під час перевірки документів та деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та додатку № 5 до податкових декларацій з ПДВ за грудень 2008, лютий, березень 2009 року встановлено, що постачальником продукції ПП НВФ «Вимпел» у грудні 2008, лютому, березні 2009 року був ТОВ ПКФ «Восток Сервіс Плюс».

Позивачем включено до складу податкового кредиту у грудні 2008 року, лютому та березні 2009 року податкові накладні, виписані постачальником ТОВ ПКФ «Восток Сервіс Плюс».

В ході перевірки встановлено, що операції з придбання товару позивачем здійсненні в грудні 2008 року, лютому, березні 2009 року на загальну суму 26516,04 грн., в т.ч. ПДВ 4419,34 грн., є нікчемними у розумінні ст. 203, 215, 216 та ч. 1 ст. 228 ЦК України, оскільки вони укладені без наміру викликати правові наслідки, що обумовлені ними, та спрямовані на незаконне заволодіння майном держави у вигляді заниження обєкту оподаткування та несплати податків до бюджету, про що свідчить копія постанови Луганського окружного адміністративного суду по справі № 2а-24761/09/1270 від 11.11.2009, яким було визнаний недійсним запис від 09.01.2008 про державну реєстрацію ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» та припинення юридичної особи ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» та вирок Жовтневого районного суду м. Луганська від 01.06.2010.

Згідно вироку суду директор ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» не був причетний до фінансово господарської діяльності підприємства, не бачив і не підписував жодних первинних документів стосовно такої діяльності, операції з придбання товарів ПП НВФ «Вимпел» у ТОВ «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» не мали реального характеру. Відповідно право на податковий кредит у позивача не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання послуг з метою їх використання у господарській діяльності.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобовязані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Закон України «Про податок на додану вартість» (далі закон № 168), визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Згідно п. 1.8 ст. 1 Закону № 168 бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначеним законом встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.

Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4, підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. За змістом Закону, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість у ціні товару.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи.

Приватне підприємство «Науково-виробнича фірма «Вимпел» (ід. к. 13375180) зареєстрована виконавчим комітетом Луганської міської ради 09.04.1991, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 486581. (а.с. 13)

Позивач з 23.09.1997 знаходиться на обліку в ДПІ в Жовтневому районі м. Луганська згідно свідоцтва № 100253523 протреєстрацію платника полатку на додану вартість (а.с. 15)

Згідно Статуту засновником Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Вимпел» є ОСОБА_6 (а.с. 17 23)

Статтею 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, до якого відноситься і Закон України "Про податок на додану вартість".

До компетенції державних податкових інспекцій законодавцем віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків (статті 10, 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Відповідно до п.9 ч.1 ст. З КАС України, відповідачем є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст. З КАС України).

08.04.2011 ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську був складено акт перевірки №861/23-219/13375180 «Про результати документальної невїзної перевірки ПП НВФ «Вимпел» з питань дотримання податкового законодавства під час придбання товарів у ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» за період: грудень 2008 року, лютий березень 2009 року». (а.с. 9 12)

22.04.2011 по результатам перевірки було винесено податкове повідомлення рішення № 0000152320/0, яким було зобовязано позивача сплатити 5523,75 грн. на рахунок Державного казначейства Жовтневого району, у звязку з порушенням позивачем Закону України «Про пдаток на додану вартість». Податкове повідомлення рішення було отримано позивачем 26.04.2011. (а.с. 16)

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 затверджений «Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (далі Порядок № 327).

Згідно з пунктом 1.3 Порядку № 327, за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства довідка.

За результатами перевірки, 31.03.2010 винесено податкове повідомлення-рішення № 0000181710/0 від 12.04.2010 про визначення позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб в сумі 82538,46 грн.

Відповідно до пп. а) п. 1.1.2. Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно із ст. 3 Господарського Кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Між ПП НВФ «Вимпел» та ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» існували усні правочини, відповідно до яких «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» зобовязувалось надати позивачу матеріали для їх переробки в відповідні товари.

Факт надання та прийняття вищевказаних матеріалів підтверджується позивачем накладними, квитанціями до прибуткового касового ордеру та податковими накладними.

Операції з придбання товару позивачем здійсненні в грудні 2008 року, лютому, березні 2009 року на загальну суму 26516,04 грн., в т.ч. ПДВ 4419,34 грн., що підтверджується:

- накладними № 28 від 01.12.2008 на суму 6696,00 грн. (а.с. 25), № 17 від 12.03.2009 на суму 9840,00 грн. (а.с. 28), № 12 від 02.02.2009 на суму 99809,00 грн. (а.с. 30);

- податковими накладними № 28 від 01.12.2008 на суму 6696,00 грн. (а.с. 26), № 17 від 12.03.2009 на суму 9840,00 грн. (а.с. 29), № 12 від 02.02.2009 на суму 99809,00 грн. (а.с. 31);

- квитанціями до прибуткового касового ордеру № 15 від 01.12.2008 на суму 6696,00 грн. (а.с. 27), б/н 12.03.2009 на суму 9840,00 грн. (а.с. 29), № 9 від 02.02.2009 на суму 99809,00 грн. (а.с. 32).

Сторони визнали, що надані Відповідачу під час перевірки документи та відображені в Акті № 861/23-219/13375180, тотожні документам, долученим до матеріалів справи.

Відповідно пункту 7.2.3. Закону України № 168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Фактичне здійснення господарських операцій, за наслідками яких заявлене бюджетне відшкодування, підтверджується наданими позивачем під час проведення перевірки та судового засідання податковими накладними та дослідженими відповідачем під час перевірки первинними документами.

При цьому для віднесення відповідних сум податків, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України «Про податок на додану вартість" не передбачено як умову сплату цих сум до бюджету.

Статтею 7 зазначеного Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Відповідно до п.п. 7.7.7 ст. 7 Закону України № 168, якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган: у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.

Виходячи з вищенаведеного, слід зазначити, що ст 626, 629 Цивільного Кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлена, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим виконання сторонами.

Згідно ст. 208 ЦКУ - правочини, які належить вчиняти у письмовій формі: правочини між юридичними особами.

Згідно ст. 655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦКУ). За ст. 662 ЦКУ продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його належне та документи ( технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.658 ЦКУ право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених діючим законодавством, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно ст.664 ЦКУ моментом виконання обов'язку продавця, щодо передачі товару є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Суд вважає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Також в судовому засіданні встановлено, що у сторін за угодою відсутні первинні документи, що підтверджують факт отримання та перевезення вантажів, а саме: товарно-транспортні накладні, дорожні листи тощо та документи на зберігання товару, що є порушенням Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568.

При перевезення вантажів автомобільним транспортом обов'язковим є оформлення товарно - транспортної накладної незалежно від умов оплати за роботу автомобіля, умов перевезення вантажів а також видів перевезення. Товарно-транспортна накладна додається до шляхового листа. Товарно-транспортна накладна оформляється вантажовідправником на кожну поїздку автомобіля та для кожного вантажоотримувача окремо.

Крім того, п.п. 11.1 п. 11 Правил перевезення визначено, що товарно-транспортні накладні і путні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Також Правилами перевезення визначається, яким чином, в скількох екземплярах оформляються товарно-транспортні накладні, ким вони підписуються і т.п.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Для водія такими документами є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, шляховий лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Таким чином, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

З урахуванням вказаного, у разі відсутності первинної транспортної документації, підтверджуючої отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, в даному випадку - товарно-транспортною накладною, платник податку не має підстав віднести такі витрати до складу валових витрат та податкового кредиту підприємства.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» від 25.02.2009 р. № 207 (далі - постанова №207) затверджено вичерпний перелік документів, які повинні бути у водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця при здійсненні перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Так, згідно з вимогами Постанови №207, для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, такими документами є:

-фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником, або ліцензійна картка;

документи на вантаж;

-посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення;

-реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому -порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; -талон про проходження державного технічного огляду; -поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. При цьому водію юридичної особи необхідно мати також дорожній лист з відмітками про проведення перед рейсових медичного огляду та огляду технічного стану транспортного засобу.

Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Відсутність товарно-транспортних накладних є свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, вказує на фіктивність відповідної господарської операції. Відсутність належних первинних документів свідчить про нездійснення самих господарських операцій. Податковий кредит та бюджетне відшкодування за такими операціями не можуть бути надані платникові податку.

Нікчемними є угоди у розумінні ст. 203, 215, 216 та ч. 1 ст. 228 ЦК України, оскільки вони укладені без наміру викликати правові наслідки, що обумовлені ними, та спрямовані на незаконне заволодіння майном держави у вигляді заниження обєкту оподаткування та несплати податків до бюджету.

Відповідно до постанови Луганського окружного адміністративного суду по справі № 2а-24761/09/1270 від 11.11.2009 (а.с. 68 69), було визнаний недійсним запис від 09.01.2008 про державну реєстрацію ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» та припинення юридичної особи ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс», що тягне за собою фіктивність укладених ним правочинів.

ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» створювалося не з метою здійснення господарської діяльності, а лише з метою оформлення псевдоправочинів та отримання податкової вигоди, що у сукупності з іншими доказами свідчить про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс.

Засновник та директор ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» не мав реальної можливості надавати позивачу послуги за усними договорами, підписати бухгалтерські документи та документи податкового обліку, укласти угоди, оскільки він не мав доступу ані до установчих документів, ані до печатки ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс».

Згідно вироку суду директор ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» (а.с 70 76) не був причетний до фінансово господарської діяльності підприємства, не бачив і не підписував жодних первинних документів стосовно такої діяльності, операції з придбання товарів ПП НВФ «Вимпел» у ТОВ «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» не мали реального характеру. Відповідно право на податковий кредит у позивача не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання послуг з метою їх використання у господарській діяльності. Директор ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» ОСОБА_5 визнаний винним відповідно до ч. 1. ст. 205, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України.

Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що підставою визнання господарського зобов'язання недійсним є його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а частиною першою статті 208 цього Кодексу - наслідки визнання такого господарського зобов'язання недійсним.

Якщо спірне господарське зобов'язання (правочин) порушує публічний порядок, воно є нікчемним, у зв'язку з чим визнання його недійсним в судовому порядку не вимагається.

Вищий адміністративний суд України листі від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 зазначив, що наявність цивільно-правового договору не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції у тому разі, якщо такий договір не визнаний недійсним у судовому порядку. З урахуванням вимог статей 219, 228 Цивільного кодексу України суд повинен виходити з того, що договір, який суперечить публічному порядку, є нікчемним, а отже, не породжує передбачених ним правових наслідків. Визнання такого договору недійсним у суді не вимагається... дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також: реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Враховуючи вищевикладене на підставі п.2 ст.215 Цивільного Кодексу України слід зазначити: «недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин)... визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.»

Підставою недійсності правочину (п.1 ст.215) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3 та частинами 5 - 6 ст. 203 ЦКУ.

В звязку з чим суд приходить до висновку про безтоварність операцій визначення податкового кредиту, тому податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Фальшивість документа є підставою для відмови у наданні відповідного права, в тому числі і права на бюджетне відшкодування. Договір, який суперечить публічному порядку, є нікчемним, а отже, не породжує передбачених ним правових наслідків.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Враховуючи той факт, що діяльність ТОВ «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, проти засновника порушено кримінальні справи, припинено підприємницьку діяльність та визнано недійсним запис про державну реєстрацію ТОВ «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс», а також те, що у позивача відсутня первинна транспортна документація, підтверджуюча отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, в даному випадку - товарно-транспортні накладні, платник податку не має підстав віднести такі витрати до складу валових витрат та податкового кредиту підприємства.

Таким чином суд вважає, що СДПІ ВПП у м. Луганську зробила вірний висновку щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс».

Виходячи з вищевказаного, суд приходить до висновку, що до необґрунтованості позову.

Відповідно до частини третьої статті 159 КАС обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, суд вважає оскаржуєме податкове повідомлення - рішення від 22.04.2011 № 0000152320/0 такими, що відповідає нормам діючого законодавства, а позовні вимоги відповідача необґрунтованими, тому суд приходить до висновку про відмову позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 22 червня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 71, 72, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позовних вимог Приватного підприємства «Науково виробнича фірма «Вимпел» до державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська про скасування податкового повідомлення рішення від 22.04.2011 № 0000152320 відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 29 червня 2011 року.

Суддя О.А. Горпенюк