Ухвала суду № 16575755, 23.06.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3537/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"23" червня 2011 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Земляної Г.В.

суддів Лічевецького І.О, Мацедонської В.Е.

при секретарі Ломановій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києва апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства «Транспетроліум»до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Приватне підприємство «Транспетроліум» (далі ПП «Транспетроліум», позивач) остаточно вточнивши позовні вимоги звернулося до суду з позовом в якому просило відмовити Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі ДПІ, відповідач) у встановленні нікчемності документів з поставки нафтопродуктів складених між ПП «Літл»та ПП «Ольвія-Кан», між ПП «Літл»та ПП «Транспетроліум», та як наслідок недійсні з моменту їх вчинення, встановленні в акту перевірки № 364/23-3/35278535 від 09 липня 2009 року та скасувати такі висновки в акті перевірки, скасувати податкові повідомлення рішення № 0000112301/0 від 24 липня 2009 року, № 0000112301/1 від 07 жовтня 2009 року, № 0000112301/2 від 03 грудня 2009 року, № 0000112301/3 від 08 лютого 2010 року про нарахування податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 28472400 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 14236200 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області № 0000112301/0 від 24 липня 2009 року, № 0000112301/1 від 07 жовтня 2009 року, № 0000112301/2 від 03 грудня 2009 року та № 0000112301/3 від 08 лютого 2010 року про нарахування податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 28472400 гривень та застосовані штрафні санкції в сумі 14236200 гривень. В решті позовних вимог провадження закрито. Ухвала про забезпечення позову від 31 січня 2011 року залишена в силі до набрання постановою законної сили.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність рішення суду, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПП «Транспетроліум»є юридичною особою, що зареєстроване Києво-Святошинською РДА Київської області. Як платник податків Позивач перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області з 17.07.2007 року, згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 25.07.2007 року № 100055091 зареєстрований платником ПДВ з 25.07.2007 року.

Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області в 09 липня 2009 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань перевірки відомостей, отриманих від Приватного підприємства «Літл», який мав правові відносини з платником податків за період з 01.06.2008року по 31.07.2008 року та складено акт №364/23-3/35278535 від 09.07.2009року. За результатами перевірки відповідачем зроблено висновок проте, що згідно ч.1,ч.2 ст. 215, ч. 2 ст. 228, ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України правочини щодо оформлення будь-яких документів між ПП «Літл»та ПП «Ольвія-Кан»та від ПП «Літл»до ПП «Транспетроліум»протягом червня-липня 2008 року є нікчемними, та як наслідок недійсними з моменту їх вчинення, чим порушено позивачем вимоги п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7, п.п.7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»зі змінами та доповненнями.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000112301/0 від 24 липня 2009 року, а за результатами здійснення процедури апеляційного оскарження податкових нарахувань прийняті наступні податкові повідомлення-рішення № 0000112301/1 від 07 жовтня 2009 року, № 0000112301/2 від 03 грудня 2009 року, № 0000112301/3 від 08 лютого 2010 року з тих же підстав та в такому ж розмірі про нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 28472400 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 14236200 грн. за порушення п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, про протиправність оскаржуваних повідомленні рішень, та закриття провадження в частині оскарження акту перевірки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Щодо підтвердження факту своєчасності та повноти включення до податкового кредиту суми ПДВ, зазначаємо, що статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції чинній на момент здійснення вищевказаних господарських операцій, встановлено порядок обчислення і сплати податку, пунктом 7.4. вказаної статті регулює виникнення податкового кредиту.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (якій діяв на час виникнення правовідносин, далі Закон № 168) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.2.3 та пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Пункт 7.5 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість»визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з наступних подій: а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості наданих послуг, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість отриманих послуг, є факт реального надання послуг та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або ж призначення останніх для такого використання.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2. статті 7 Закону №168 податкова накладна видається в разі поставки товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми податку.

Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 статті 7 Закону №168 дає підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

З матеріалів справи слідує, що позивачем (покупець) та ПП «Літл»(постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів № 32/ТРП-08 від 01.01.2008 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (надалі - товар) на умовах даного договору. Згідно договору (п.5.2.) поставка товару оформляється видатковими накладними та актами приймання-передачі. Відповідно до видаткових накладних за червень та липень 2008 року та актів ймання-передачі від 30.06.2008 року та від 31.07.2008 року ПП «Літл»передано, а ПП «Транспетроліум»прийнято товар на загальну суму 170 205 497,22 грн., в тому числі ПДВ 28367 582,71 грн., з них: у червні 2008 року - на суму 92 935 135,36 грн., в тому числі ПДВ 15 489 189,13 грн., у липні 2008 року - на суму 77 270 361,86 грн., в тому числі ПДВ 12 878 393,65 грн.

Згідно банківських виписок за червень-липень 2008 року позивачем проведено розрахунок з ПП «Літл»в сумі 194 683 701 грн. в тому числі ПДВ 32 447 283,50 грн. з призначенням платежу «передплата за ПММ за договором № 32/ТРП-08 від 01.01.2008 року».

З висновків судово-економічної експертизи проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз вбачається, що видаткові накладні та акти приймання-передачі за червень-липень 2008 року, банківські виписки містять відомості про господарські операції та мають необхідні реквізити відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік»та п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 05.06.1995 року.

Відповідно до п.п.7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ПП «Літл»видано позивачу податкові накладні, що підтверджують суми податку на додану вартість у розмірі 28367582,71 грн., який включено до вартості товарів придбаних позивачем у червні-липні 2008 року. Експертним дослідженням підтверджено, що всі примірники податкових накладних підписані від імені ПП «Літл»та скріплені печаткою ПП «Літл», містять всі обов'язкові реквізити, визначені Законом України «Про податок на додану вартість».

Як встановлено актом перевірки та повторної перевірки та підтверджується матеріалами справи, що між ПП «Літл»та ПП «Транспетроліум»здійснювались поставки нафтопродуктів за договором № 32/ТРП-08 від 01.01.2008 року у період з 01.06.2008 року по 30.06.2010 року, також за договором поставки № 46/ТРП-08 від 01.01.2008 року між ПП «Транспетроліум»та ТОВ «КЛО-ОЙЛ», згідно якого ПП «Транспетроліум»продавав паливо мастильні матеріали ТОВ «КЛО-ОЙЛ». ТОВ «КЛО-ОЙЛ»за договором № 23/КО-07 продавав та постачав паливо мастильні матеріали на АЗС ПП «Транспетроліум». Крім того ПП «Транспетроліум» постачав нафтопродукти іншим підприємствам ТОВ «Авіаком, ТК ТОВ «Агронафтохімпром-Плюс», ТОВ «Лідер», ПП «Бударін», ПП «ЕйПетрол»що підтвердженно видатковими накладними.

Крім того факт здійснення угод встановлено повторною перевіркою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 21 грудня 2010 року.

Отже придбані ПП «Транспетроліум»товари використовуються ним в своїй господарській діяльності, як платника податків і відповідають змісту його діяльності, передбаченої статутом підприємства.

При цьому позивачем в декларації з податку на додану вартість за червень, липень 2008 року включено до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість суму у розмірі 60 665 519 грн., в тому числі за червень 2008 року -32 541 766,00 грн., за липень 2008 року - 28 123 753,00 грн.

З огляду на вищезазначене у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ в сумі 28367582,71 грн., з них: у червні 2008 року - 15489189,13 грн., у липні 2008 року -12878393,65 грн.

Стосовно висновку відповідача щодо нікчемності оформлення будь-яких документів з поставки нафтопродуктів від ПП «Ольвія-Кан»до ПП «Літл»та від ПП «Літл»до ПП «Транспетроліум»на суму 194683701, оскільки є нікчемними документти між ПП «Літл»та ПП «Ольвія-Кан»за період червень-липень 2008 року слід зазначити наступне:

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Положеннями статті 228 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, позивач діяв з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства і свідчать про наявність умислу у посадових осіб ПП «Літл»та ПП «Ольвія-Кан».

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду враховує і той факт, що відповідачем не доведено наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності субєктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Сторонами по даній справі не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України, яка б набрала законної сили.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. (згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року).

Більш того постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2010 року не встановлено нікчемність угод між ПП «Літл»та ПП «Ольвія-Кан».

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін оспорюваної угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в статті 215 та 216 ЦК України правових наслідків, повязаних із стягненням виконаного.

У звязку з вищевикладеним, колегія суддів виходить з того, що відсутні підстави для висновку про укладення спірних угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки не вбачається, в чому ж полягала така мета, а також не доведено, що метою їх укладення було настання протиправних наслідків.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Виходячи з наведеного, а також системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення рішення № 0000112301/0 від 24 липня 2009 року ДПІ діяла не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбач Конституцією та законами України, з використанням повноважень не з метою, з якою ці повноваження були надані; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення; без дотримання необхідного балансу і будь-якими несприятливими наслідками для прав і інтересів позивача, через що дане рішення підлягає скасуванню.

Оскільки податкові повідомлення рішення № 0000112301/1 від 07 жовтня 2009 року, № 0000112301/2 від 03 грудня 2009 року, № 0000112301/3 від 08 лютого 2010 року, винесені за результатами скарг позивача, не відкликані та містять новий граничний термін сплати податкового зобовязання, то підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог стосовно відмови Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області у встановленні нікчемності документів з поставки нафтопродуктів складених між ПП «Літл»та ПП «Ольвія-Кан», між ПП «Літл»та ПП «Транспетроліум», як нікчемні та, як наслідок, недійсні з моменту їх вчинення, встановлені в акті перевірки № 364/23-3/35278535 від 09.07.2009 року та скасування висновків акту перевірки не може бути предметом розгляду адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акт перевірки не підлягає оскарженню, оскільки не несе правових наслідків для сторони відносно якої він постановлений.

Правовий акт це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин. При цьому, критерієм розмежування понять нормативного правового акта і ненормативного (індивідуального) правового акта є сфера його дії за суб'єктивним складом, оскільки правові акти індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб'єкта.

Як нормативний, так і ненормативний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні приписи; мають офіційний характер, обов'язковий до виконання; спрямовані на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформляються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.

Ненормативні (індивідуальні) акти породжують права і обов'язки у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.

Чинне законодавство не дає прямого визначення поняттю правовий акт індивідуальної дії.

Зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України випливає, що правовий акт індивідуальної діє є різновидом рішення суб'єкта владних повноважень.

Суб'єкт владних повноважень за визначенням, наведеним у п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зі змісту зазначених визначень вбачається, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їхня дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта і відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.

Тобто, особливою відмінністю правового акту від інших управлінських актів є наявність в ньому змісту управління певної особи шляхом встановлення прав і обов'язки для інших субєктів.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що акт перевірки № 364/23-3/35278535 від 09.07.2009 року ДПІ в Києво-Святошинському районі не є рішенням субєкта владних повноважень, оскільки в ньому не реалізується компетенція його видавця шляхом

За таких обставин, акт перевірки ДПІ в Києво-Святошинському районі є лише носієм доказової інформації, який може свідчити про виявлені порушення в частині, зокрема, використання та збереження державних та фінансових ресурсів.

Зазначені властивості акту як службового документа, що є носієм доказової інформації і яким оформлюються результати проведеної фінансово-господарської діяльності, принципово відрізняють його від такого поняття як правовий акт індивідуальної дії.

З огляду на вищевикладене, акт перевірки не є юридичною формою рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Чернігівській області і сам по собі не породжує певних правових наслідків для підприємства, а тому він не може бути предметом розгляду у судовому порядку та не підлягає оскарженю.

Відповідно до пункта 1, частини 1, статі 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства

За таких обставин, висновок суду про закриття провадження у справі в цій частині, відповідає нормам процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачем надано беззаперечних доказів на підтвердження позовних вимог, в той же час відповідачем не надано достатньо доказів та обґрунтувань правомірності своїх дій.

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Таким чином позовні вимоги щодо скасування податкових повідомлень рішеннь № 0000112301/0 від 24 липня 2009 року, № 0000112301/1 від 07 жовтня 2009 року, № 0000112301/2 від 03 грудня 2009 року, № 0000112301/3 від 08 лютого 2010 року про нарахування податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 28472400 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 14236200 грн. доведенні та підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в звязку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 29 червня 2011 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е.Мацедонська