Постанова № 16569198, 15.06.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2011 р. Справа № 08/5004/139/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Сініцина Л.М. суддів Гудак А.В. при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Музей історії сільського господарства Волині - Скансен на рішення господарського суду Волинської області від 28.03.11 р.

у справі № 08\5004\139\11 (суддя Войціховський Віталій Антонович )

позивач Виробниче управління житлово-комунального господарства смт. Рокині

відповідач Музей історії сільського господарства Волині - Скансен

про стягнення в сумі 41 065 грн. 71 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1.(довіреність в справі )

відповідача - ОСОБА_2.,ОСОБА_3. ( довіреність в справі )

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 28 березня 2011 року у справі № 08/5004/139/11 (суддя Войціховський В. А.) задоволено позовні вимоги виробничого управління житлово-комунального господарства (Луцький район, смт. Рокині, вул. Шкільна, 1, код ЄДРПОУ 13366895) до музею історії сільського господарства Волині Скансен (Луцький район, смт. Рокині, вул. Шкільна, 1, код ЄДРПОУ 13344468) про стягнення заборгованості у розмірі 41 065, 71 гривень за надані послуги по теплопостачанню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальна організація має право укладати договори на відпуск теплової енергії із споживачами, а також норми даного Закону зобовязують споживача послуг щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Між позивачем та відповідачем 28 грудня 2007 року укладений договір №15 на подачу води з комунального водопроводу, приймання стічних вод до комунальної каналізації та подачу опалення від котельні ВУЖКГ, та, в силу норм статей 631, 653, 654 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України даний договір не розірваний, тобто є діючим. Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до висновку про те, позивачем подані достатні докази для задоволення позовних вимог.

Звертаючись з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду музей історії сільського господарства Волині Скансен, вказує на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права. Зазначає у апеляційній скарзі на відсутність зобовязань з оплати послуг за договором у звязку з його розірванням на підставі статті 651 Цивільного кодексу України та статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", новий договір на надання послуг з теплопостачання не укладався. Зазначає також, що договір № 15 від 28 грудня 2007 року, на який посилається позивач, не відповідає вимогам статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а тому, у відповідності до статей 179, 184 Господарського кодексу України не може вважатися укладеним. Посилається в апеляційній скарзі і на неналежне виконання позивачем своїх обовязків, а саме ненадання та неналежне надання послуг з теплопостачання.

Просить скасувати оскаржуване рішення господарського суду Волинської області в даній справі та прийняти нове рішення по суті позовних вимог, яким у позові відмовити.

Користуючись правами, наданими сторонам статтями 22 та 96 Господарського процесуального кодексу України, виробниче управління житлово комунального господарства смт. Рокині Луцького району Волинської області подало до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу. Вказує, що суд підставно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю. Зазначає, що договори на подачу води з комунального водопроводу, приймання стічних вод до комунальної каналізації та подачу опалення від котельні ВУЖКГ між виробничим управлінням житлово комунального господарства смт. Рокині та музеєм історії сільського господарства Волині Скансен укладалися 20 листопада 2004 року, 01 лютого 2006 року, 29 грудня 2006 року, 17 січня 2007 року та 28 грудня 2007 року. Відповідно до умов договору від 28 грудня 2007 року, позивачем було взято на себе зобовязання забезпечувати, серед іншого, опалення приміщення площею 619, 9 кв.м. На виконання умов вказаного договору у період 2009 -2010 років було надано послуг з опалення приміщень музею вартістю 41 065, 71 гривень. В подальшому було зменшено опалювальну площу з 616, 9 кв. м. до 256, 8 кв. м. Зазначає, що в силу положень статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться. Просить апеляційний суд залишити рішення господарського суду Волинської області від 28 березня 2011 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду представники музею історії сільського господарства Волині Скансен апеляційну скаргу підтримали з підстав, викладених в скарзі та з огляду на незаконність та необґрунтованість рішенні суду першої інстанції. Просили апеляційну скаргу задоволити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Представники відповідача виробничого управління житлово комунального господарства смт. Рокині Луцького району Волинської області, в ході перегляду справи, проти апеляційної скарги заперечували з підстав, викладених у відзиві. Просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В засіданні оголошувалася перерва до 09 червня 2011р. та до 15 червня 2011 року.

Згідно з частиною другою статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту зясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; також згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Як підставу позову розуміють частину позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, тобто, підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права повязують виникнення, зміну чи припинення прав та обовязків субєктів спірних матеріальних правовідносин. До їх складу входять також факти, які обґрунтовують належність доказів до справи, та те, що позивач і відповідач є субєктами прав та обовязків спірних правовідносин.

Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, та закріплює свою позицію певними доказами на власний розсуд, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для судового захисту, з урахуванням норм процесуального права.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов, тобто предмет та підстави позову.

Відповідно до частини другої статті 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Слід зазначити, що позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, підтверджує свою позицію певними доказами.

В той же час, стаття 32 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення субєктивного права позивача.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування так встановлює стаття 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

За приписами вказаної норми, письмові докази - це документи, в яких містяться відомості про певні обставини, що мають значення для справи та виконані у формі цифрового, графічного запису або іншим способом, який дає змогу встановити достовірність документа.

Як вбачається з матеріалів справи, виробниче управління житлово комунального господарства смт. Рокині Луцького району Волинської області 26 січня 2011 року звернулося до господарського суду Волинської області з позовною вимогою до музею історії сільського господарства Волині Скансен за захистом свого права на отримання оплати за надані послуги по теплопостачанню, тобто про стягнення заборгованості у розмірі 41 065, 71 гривень на підставі договору від 17 січня 2007 року(т.1,а.с.3-4). До позовної заяви також додано розрахунок заборгованості за опалення станом на 01 грудня 2010 року (т.1,а.с. 9). У розрахунку зазначено опалювальні площі : жовтень грудень 2009 року 616, 9 кв. м., січень квітень 2010 року та жовтень листопад 2010 року 256, 8 кв.м. Також, в обґрунтування позову подаються копія рішення Рокинівської селищної ради від 12 грудня 2009 року № 6, копія вимоги про сплату боргу, копія рахунку фактури та поштового повідомлення про вручення, копія свідоцтва про державну реєстрацію, документи про сплату державного мита та ІТЗ розгляду справи, доказ направлення позовної заяви відповідачу.

Договір на подачу води з комунального водопроводу, приймання стічних вод до комунальної каналізації та подачу опалення від котельні ВУЖКГ від 17 січня 2007 року (аркуш справи 10) у пункті 1 містить посилання на те, що постачальник бере на себе зобовязання забезпечувати замовника опаленням приміщення площею 681 кв. м.

Судове засідання у справі розпочалося 14 лютого 2011 року (т.1,а.с. 51).

Розгляд справи відкладався судом на 03 березня 2011 року та 17 березня 2011 року.

28 березня 201 року позивачем було подано до господарського суду першої інстанції письмові пояснення, в яких зазначається про помилкове посилання на договір від 17 січня 2007 року. Змінюючи підставу позову, виробниче управління житлово комунального господарства смт. Рокині Луцького району Волинської області просить стягнути заборгованість, виходячи вже з умов договору № 15 від 28 грудня 2007 року, пунктом 1 якого закріплено обовязок позивача забезпечувати замовника опаленням приміщення площею 616,9 кв. м.

Господарський суд першої інстанції прийняв до уваги такі зміни предмету позову та послався саме на вказаний у письмових поясненнях, а не у позовній заяві, договір, як на підставу задоволення позовних вимог.

Та, відповідно до приписів статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач має право змінити, шляхом подання письмової заяви, предмет або підставу позову лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2011 року, коли розгляд справи по суті вже здійснювався, позивач змінив предмет позову, шляхом подання письмових пояснень (а.с 88). Такі дії позивача, здійснені ним після набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", яким одночасно внесені зміни до статті 22 Господарського процесуального кодексу України щодо наявності у позивача права змінювати предмет позову лише до початку розгляду справи по суті, порушують приписи вказаної зміненої процесуальної норми. Одночасно, зазначена змінена норма Господарського процесуального кодексу України позбавляє і господарський суд приймати до розгляду такі уточнення позову, а тим більше розглядати змінені позовні вимоги. Суд першої інстанції на згадані вище положення чинного процесуального законодавства уваги не звернув, прийняв і розглянув саме уточнені позовні вимоги, при цьому, не зясував у позивача його правової позиції щодо первісних позовних вимог.

Позивачем, як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, доводилася наявність заборгованості на підставі договору № 15 від 28 грудня 2007 року, в той час, як у позовній заяві йдеться про звернення до господарського суду на підставі договору від 17 січня 2007 року. До початку розгляду справи по суті підстави позову позивачем не були змінені.

Між тим, колегія суддів зазначає, що позивачем проводяться розрахунки заборгованості відповідача за опалення музею виходячи з розміру площ від 616,9 квадратних метрів до 256,8 квадратних метрів, однак, пункт 1 договору на подачу води з комунального водопроводу, приймання стічних вод до комунальної каналізації та подачу опалення від котельні ВУЖКГ від 17 січня 2007 року містить посилання на те, що постачальник бере на себе зобовязання забезпечувати замовника опаленням приміщення площею 681 кв. м., тобто, підстави, що наведені у позовній заяві та підстави, які покладені судом першої інстанції в обґрунтування судового рішення відрізняються.

За пунктом 10 цього договору він укладається строком на один рік та діє до 31.12.2007 року. Також у письмових поясненнях та під час судового розгляду представник позивача стверджував, що 28.12.2007 року між цими ж сторонами був укладений інший аналогічний договір з терміном дії з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року.

За таких обставин колегія суддів вважає та це не заперечується сторонами, що дія договору на подачу води з комунального водопроводу, приймання стічних вод до комунальної каналізації та подачу опалення від котельні ВУЖКГ від 17 січня 2007 року припинилася 31.12.2007 року.

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів, які вказують на наявність заборгованості відповідача перед позивачем за період дії договору ( з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року) саме за договором від 17 січня 2007 року.

Апеляційний суд звертає увагу, що позивачем після початку судового розгляду справи було долучено до матеріалів справи, договори, що укладалися між ним та відповідачем 20.11. 2004 року, 01.02.2006 року, 29.12.2006 року та 28.12.2007 року (т.1, а.с.10-11,92-98), які були наявні у позивача на час пред»явлення позову, отже, останній не був позбавлений можливості визначитися з підставою позову до початку судового розгляду справи по суті.

В судовому засіданні апеляційного господарського суду представником позивача було підтвержено,що нарахування за послуги теплопостачання здійнювалось для відповідача на підставі договору № 15 від 28 грудня 2077 року.

Навіть якщо взяти до уваги договір № 15 від 28 грудня 2011 року, то Рівненський апеляційний господарський суд вважає ща необхідне відмітити ,що П.10 даного Договору передбачено, що він укладається на один рік з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року і набуває чинності з моменту його підписання. Договір вважається переукладеним на новий строк на тих же умовах,якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дій. Договір може бути розірвано за згодою сторін. Розірвання договору за вимогою однієї із сторін дозволяється у разі письмового попередження іншої сторони за три місяця.

Листом від 02 липня 2009 року за вих. № 1-3/44 відповідач відмовився від послуг ВУЖКГ з теплопостачання за новими тарифами,затвердженими Рокинівською селищною радою та вказав,що розриває з позивачем договір на теплопостачання від централізованої системи опалення. Дане попередження отримано виробничим управлінням житлово-комунального господарства та зареєстровано за вих. № 60 від 02 липня 2009 року. Крім того,отримання зазначеного листа не заперечується представником позивача в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду.

Таким чином, Музей історії сільського господарства Волині Скансен у передбачений договором спосіб звернувся з попередженням про його розірвання і з 03 жовтня 2009 року цей договір є розірваним.

За таких обставин,колегія суддів вважає ,що позовні вимоги позивача про стягнення вартості наданих послуг за жовтень 2009 року- листопад 2010 року не ґрунтуються на долучених до матеріалів справи договорах, укладених між сторонами, та являються позадоговірними.

Між тим, матеріали справи не містять актів виконаних робіт ( наданих з опалення послуг, вимог про їх оплату). Наявні в матеріалах справи рахунки ( а.с. 61-69) за жовтень 2009-жовтень 2010 року виставлені на підставі договору від 28 грудня 2007 року. Як пояснив в судовому засіданні представник позивача актів виконаних робіт ними не складалось і окремих рахунків про оплату фактично наданих послуг не виставлялось.

З огляду на вказане, колегія суддів не вбачає підстав для залишення в силі рішення суду першої інстанції та вважає за необхідне рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

У відповідності до вимог статей 49, 105 Господарського процесуального кодексу України із позивача на користь відповідача підлягає до стягнення державне мито за подачу апеляційної скарги в розмірі 205 грн.33 коп. (двісті п"ять гривень 33 коп.)

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача- Музею історії сільського господарства Волині-Скансен задоволити.

Рішення господарського суду Волинської області від 28 березня 2011 року у справі № 08/5004/139/11 скасувати.

Прийняти нове.

В задоволенні позову виробничого управління житлово-комунального господарства смт. Рокині до Музею історії сільського господарства Волині-Скансен про стягнення 41065,71 грн. відмовити.

Стягнути з виробничого управління житлово-комунального господарства смт. Рокині( Волинська область, Луцький район ,смт. Рокині,вул. Шкільна,1 ,код ЄДРПОУ 13366895) на користь Музею історії сільського господарства Волині-Скансен ( Волинська область, Луцький район ,смт. Рокині,вул. Шкільна,1 ,код ЄДРПОУ 13344468) державне мито за подачу апеляційної скарги в розмірі 205 грн.33 коп. (двісті п"ять гривень 33 коп.)

Господарському суду Волинської області видати наказ.

Справу скерувати до господарського суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Гудак А.В.