Рішення № 16568097, 29.06.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

29 червня 2011 р. Справа 7/102/2011/5003

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз", м. Київ

до: Приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім", м. Калинівка. Вінницька область

про стягнення 52 534,24 грн. заборгованості за договором №ТКН8109054 від 31.04.2010 р.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність б/н від 03.06.2010 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 23.11.2007 року.

відповідача: ОСОБА_2 - представник, довіреність № 129 від 30.05.2010 року, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 27.03.1996 року.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім" на користь ЗАТ "Компанія "Райз"" 52 534,24 грн., з яких 25031,16 грн. основного боргу, 1451,81 грн. інфляційних втрат, 4059,85 грн. відсотків за неправомірне користування коштами, 1966,49 грн. пені та 20 024,93 грн. збитків в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 31.05.2010 року № ТКН8109054.

Ухвалою від 14.06.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/102/2011/5003 та призначено до розгляду на 29.06.2011 року.

29.06.2011 року до суду надійшов відзив відповідача в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на недоведеність обставин, які обґрунтовують позовні вимоги. Також відповідач у відзиві вказує на те, що позивачем не обґрунтовано належним чином позовну вимогу про стягнення збитків.

За відсутності поданого сторонами клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

31.05.2009 року між ЗАТ Компанія "Райз" (Вінницька філія) (Постачальник) та ПрАТ "Калинівський Агрохім" (Покупець) було укладено договір поставки сільськогосподарських культур на умовах товарного кредиту № ТКН8109054.

Згідно п. 1.1 вказаного вище Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його вартість (ціну), сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

У п.1.2 Договору сторони встановили, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю, гривнева вартість товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та термін оплати вартості товару та нарахованих відсотків, інші умови погоджені сторонами - визначені в договорі та додатках до договору, які складають невід'ємну частину договору.

Відповідно до п.2.1 Договору вартість (ціна) товару та сума нарахованих відсотків за користування товарним кредитом вказана в додатку до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатку.

31.05.2010 року сторонами було підписано додаток до Договору за № /ЗП-10009-00778 від 31.05.2009 року в якому сторони визначили групу товару (цукровий буряк), його назву (Крокодил, дражоване (К-1)), ціну в еквіваленті Євро (66,670) та гривні (653,366), кількість (320,00 шт.), курс гривні до Євро (9,8), суму з ПДВ в Євро (25601,28), суму з ПДВ в гривні (250892,54), термін поставки товару (до 30.10.2010 року) тощо.

Також у вказаному додатку сторонами було погоджено графік оплати товару покупцем, який передбачав проведення оплати в розмірі 250892,54 грн. (25601,28 Євро) до 30.10.2010 року та проведення інших платежів з врахуванням нарахованих процентів.

Як вбачається датою остаточних розрахунків сторони визначили 30.10.2010 року.

Також у вказаному додатку сторони визначили ціну товару+суму нарахованих відсотків (250892,54 грн.), грошовий еквівалент вартості товару+суму нарахованих відсотків (25601,28 Євро), а також річну ставку відсотків у розмірі 12 %.

В п.2.2 Договору сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривні, шляхом множення грошового еквіваленту ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті вказаній в додатках до договору, на середній курс гривні продажу відповідної іноземної валюти за міжбанківськими котируваннями, який буде опублікований на інтернет-сторінці "Українського фінансового серверу" (www.ufs.com.ua) на день, що передує дню фактичної оплати Покупцем ціни договору (її неоплаченої частини). В будь-якому разі, застосування офіційного курсу НБУ гривні до іноземної валюти при визначенні суми у гривні, що підлягає сплаті Покупцем на виконання ним зобов'язань по договору, можливе лише за умови отримання Покупцем на таке визначення письмової згоди Постачальника.

Згідно п.2.3 Договору Покупець проводить оплату вартості (ціни) Товару та відсотків за користування товарним кредитом, шляхом перерахування коштів в розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень п.2.2 договору, на банківський рахунок Постачальника.

В п.2.4 Договору встановлено, що терміни оплати вартості (ціни) товару вказані в додатках до договору.

Відповідно до п.2.5 Договору товар (його вартість (ціна)), отриманий Покупцем у власність на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, визнається товарним кредитом. За користування товарним кредитом Покупець сплачує на користь Постачальника відсотки.

Пунктами 2.6-2.11 сторони регламентували порядок нарахування та сплати процентів за користування товарним кредитом.

Зокрема в п.2.7 Договору встановлено, що відсотки за користування товарним кредитом нараховуються Постачальником щомісячно до 5-го числа кожного наступного місяця (починаючи з місяця, в якому здійснена поставка Товару). Сторони щомісячно підписують акт надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування в термін до 5 числа кожного наступного місяця. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається Постачальником на адресу Покупця, що вказана в тексті цього договору. Покупець зобов'язується підписати акт та повернути його Постачальнику (рекомендованим листом з описом вкладення або нарочним) протягом 1 дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається Постачальнику в 10-ти денний термін, акт вважається схваленим та підписаним Покупцем. оплата Покупцем нарахованих відсотків за користування товарним кредитом здійснюється щомісячно до 20- го числа кожного наступного місяця, якщо інше не передбачено додатками до договору.

В п.2.11 Договору вказано, що Постачальник проводить зарахування коштів, що надійшли від Покупця в наступному порядку: в першу чергу - в рахунок оплати нарахованих процентів за користування товарним кредитом, строк оплати яких настав, в другу чергу- в рахунок оплати вартості (ціни) Товару, в третю чергу - в рахунок сплати відсотків за неправомірне користування коштами, в четверту чергу- в рахунок сплати штрафних санкцій.

Згідно п.3.5 Договору Покупець зобов'язувався провести оплату за Товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку строків, встановлених договором.

На підтвердження передачі Товару відповідачу позивач надав суду видаткову накладну № ВН-10009-01138 від 04.06.2010 року та довіреність від 01.06.2010 року № 164 (а.с.16, 25, т.1).

Відповідно до вказаної видаткової накладної відповідачем було отримано Товар ( Цукровий буряк, Крокодил, дражоване (К-1) ) на суму 250 892,54 грн..

Окрім того позивачем за період з 30.06.2010 року по 30.11.2010 року було складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), що стосуються нарахування відповідачу процентів за користування товарним кредитом.

Дослідивши договір, додатки до нього, видаткові накладні суд дійшов висновку, що поставка відповідачу продукції здійснювалась на підставі договору від 31.05.2010 року № ТКН8109054 виходячи з цього, що у вказаній вище видатковій накладній є посилання як на підставу поставки на договір № ТКН8109054 від 31.05.2010 року, а також враховуючи повне співпадіння найменування товару та його ціни у видатковій накладній та додатку до договору від 31.05.2010 року.

Відповідно до вказаних вище первинних документів відповідачем було отримано товар на суму 250892,54 грн. (еквівалент 25601,28 Євро на момент укладення Договору = 9,8 грн. - 1 Євро).

Як встановлено судом Відповідач 19.11.2010 року поставив Позивачу продукцію - цукор-пісок в кількості 32,8 т на суму 262597,36 грн., що підтверджується прибутковою накладною № 629 від 19.11.2010 року.

24.11.2010 року ПрАТ "Калинвський Агрохім" звернувся до ПАТ "Компанія " Райз" в якому просить кошти в сумі 262597,36 грн. зарахувати в рахунок закриття заборгованості по договору № ТКН8109054 від 31.05.2010 р.

Крім того, як вказує позивач в позовній заяві, в рахунок оплати за Договором № ТНК8109054 08.06.2010 року було зараховано суму 2040,06 грн..

Із акту звірки, підписаного сторонами вбачається, що відповідач підписуючи останній вказав на відсутність заборгованості перед позивачем зазначивши при цьому розмір нарахованих процентів 13744,88 грн..

За твердженням позивача в зв'язку з простроченням позивача по оплаті товару у погоджені договором строки за останнім утворилась заборгованість по сплаті боргу з урахуванням зміни курсу іноземної валюти в розмірі 25031,16 грн..

В зв'язку з непроведенням оплати, яка утворилась внаслідок різниці курсу євро до гривні України, позивач звернувся з позовом про її стягнення, а також відсотків за неправомірне користування грошовими коштами, інфляційних втрат, пені та збитків до господарського суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору № ТКН8109054 від 31.05.2010 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось раніше, сторони в додатку до договору від 31.05.2010 року передбачили, що вартість товару яка сплачується на умовах відстрочки платежу сплачується в строк до 30.10.2010 року.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вказувалось раніше, в п. 2.2 Договору сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривні, шляхом множення грошового еквіваленту ціни договору в іноземній валюті на офіційний курс до іноземної валюти, вказаній в додатках до договору, на середній курс продажу відповідної іноземної валюти за міжбанківським котируванням , який буде опублікований на інтернет- сторінці "Українського фінансового серверу" на день, що передує дню фактичної оплати Покупцем ціни договору.

В п.2.10 Договору передбачено, що в проценти за користування товарним кредитом включається також позитивна/від'ємна різниця між гривневою вартістю Товару на день фактичного проведення Покупцем оплати і гривневою вартістю Товару, що вказана в додатках до договору, розрахована відповідно до п.2.2 Договору.

Виходячи з викладеного вище, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу, який виник внаслідок зміни офіційного курсу гривні до іноземної валюти (курсової різниці) правомірною та обґрунтованою.

При перевірці правильності розрахунку курсової різниці судом виявлено помилки в розрахунку позивача, які полягають у невірній методиці обрахунку і як наслідок невірному визначенні кінцевого розміру боргу, що утворився внаслідок різниці курсу Євро до гривні.

При цьому суд виходив з наступного.

Як зазначалось раніше, позивачем поставлено відповідачу Товар на загальну суму 250892,54 грн., що є еквівалентна сумі 25601,28 Євро, коли курс Євро становив - 9,80 грн. за 1 Євро.

Як встановлено судом, відповідач провів розрахунок шляхом подачі заяви 24.11.2010 року (лист № 362/2-а.с.23, т.1) про зарахування в рахунок погашення боргу за договором № ТНК8109054 вартості поставленого цукру-піску на суму 262597,36 грн..

Приймаючи до уваги дату подачі заяви про зарахування в якості дати проведення платежу, а не дату поставки товару суд виходив із приписів ст.601 ЦК України.

Із вказаної суми (262597,36 грн.) підлягає зарахуванню в рахунок погашення виниклої заборгованості за процентами 13744,88 грн. згідно п.2.11 Договору із врахуванням проведеного позивачем 08.06.2010 року зарахування на суму 2040,06 грн. виходячи з чого залишок із цієї суми в розмірі 250892,54 грн. зараховується в якості оплати суми основного боргу (262597,36-(13744,88 (загальна сума процентів)-2040,06 (зарахування проведене позивачем 08.06.2010 року)).

Курс гривні до Євро України на 23.11.2010 року (день, що передував оплаті), відповідно до даних НБУ, становив 10,832579 грн. за 1Євро, виходячи з чого відповідачем сплачено грошовий еквівалент вартості товару в розмірі 23160,92 Євро (250892,54/10,832579).

Таким чином різниця у вартості товару в еквіваленті Євро між ціною вказаною в додатку до Договору та датою проведеного розрахунку становить 2440,36 Євро (25601,28-23160,92).

В позовній заяві позивач ставить вимогу про стягнення курсової різниці станом на момент проведення оплати - 23.11.2010 року.

Виходячи з того, що курс Євро станом на 23.11.2010 року становить 10,832579 грн./1 Євро - загальний розмір боргу в гривневому розмірі складатиме - 26435,39 грн. (2440,36*10,832579).

Слід зазначити, що інформацію про офіційний курс долара США по відношенню до гривні судом взято із ІПС "Ліга:Еліт" - Розділ "Довідники" та відомостей розміщених на офіційному сайті Національного Банку України (Розділ "Статистика" - "Зовнішній сектор" - "Обмінний курс").

Натомість позивач визначав розмір боргу який виник внаслідок зміни офіційного курсу гривні до іноземної валюти (курсової різниці) шляхом проведення перерахунку здійсненої відповідачем суми оплати від дати поставки - 19.11.2010 року. Крім того, позивач визначаючи різницю в грошовому еквіваленті вартості поставленого товару всупереч положенням п.2.2 Договору виходив не із еквіваленту неоплаченої частини в іноземній валюті на момент проведення розрахунку, а із різниці еквіваленту суми проведеної відповідачем оплати на момент укладення договору та проведеної оплати.

Разом з тим, як вбачається, при проведенні перерахунку судом отримано більше значення боргу ніж вказав позивач у позовній заяві з врахуванням чого суд задовольняє заявлену позивачем до стягнення суму боргу (25031,16 грн.) в межах вимог позивача, оскільки вони є меншими від тієї суми, яку отримав суд в результаті перевірки правильності обрахунку (26435,39 грн.).

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 4059,85 грн. 32 % річних (за період з 20.11.2010 року по 23.05.2011 року), 1451,81 грн. інфляційних втрат (за період з листопада 2010 року по квітень 2011 року) та 1966,49 грн. пені (за період з 20.11.2010 року по 23.05.2011 року) суд вважає їх правомірними з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.7.5 Договору передбачено відповідальність відповідача у вигляді сплати відсотків у розмірі 32 % у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків з простроченої суми.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином вимога про стягнення 32 % річних є обґрунтованою та правомірною, оскільки відповідає умовам договору та чинному законодавству.

Провівши перевірку наданого позивачем розрахунку 32 % річних судом виявлено помилки в розрахунку, які полягають у неправильному визначенні періоду нарахування - не з 20.11.2010 року, а з 25.11.2010 року - наступний день після проведення зарахування згідно листа відповідача виходячи з чого кількість днів прострочення становитиме не 185 днів, а 180).

Провівши перерахунок 32 % річних судом отримано 3950,12 грн., з врахуванням чого в стягненні 109,73 грн. 32 % річних суд відмовляє, як заявлених безпідставно.

При цьому суд виходив з того, що визначення конкретного розміру заборгованості та періодів за які проводяться розрахунки є виключною прерогативою позивача.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1966,49 грн. пені та 1451,81 грн. інфляційних втрат в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 7.3 Договору сторони узгодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідачу нараховується неустойка у вигляді пені в розмірі 0,3 % від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку пені судом виявлено помилку, яка аналогічна тій, що виявлена в розрахунку 32 % річних - невірне визначення періоду прострочення.

Провівши перерахунок судом отримано 1913,34 грн. пені, з врахуванням чого в стягненні 53,15 грн. пені суд відмовляє, як заявлених безпідставно.

В наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат судом виявлено помилки, які полягають в тому, що позивачем невірно визначено кінцеву суму інфляційних втрат. Так, судом в результаті перерахунку отримано 1677,09 грн. інфляційних втрат за період вказаний позивачем із врахуванням суми заборгованості зазначеної позивачем, в той час як позивачем заявлено до стягнення 1451,81 грн. в зв'язку з чим вимога про стягнення інфляційних втрат задовольняється судом в розмірах вказаних позивачем.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат суд зазначає, що позивачем правомірно визначено період нарахування інфляційних втрат починаючи з листопада 2010 року, оскільки за умовами Договору відповідач мав провести розрахунок до 30.10.2010 року.

Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 20024,93 грн. збитків в твердій сумі за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Обґрунтовуючи вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в твердій сумі позивач посилається на п.7.4 Договору та приписи ст.ст.224, 225, ч.2 ст.232 ГК України, ч.1 ст.623 ЦК України.

Згідно п.7.4 Договору Покупець відшкодовує збитки, завдані Постачальнику невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов'язань по цьому договору. При цьому сторони встановлюють розмір збитків постачальника в твердій сумі в залежності від строків тривалості порушення зобов'язання покупцем: 10 (десять) процентів неоплаченої вартості (ціни) товару за перший (повний чи неповний) місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10 відсотків за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку (штраф).

Згідно ч.5 ст.225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Разом з тим суд зауважує на наступні приписи норм матеріального права.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У розумінні цієї статті Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Аналогічні приписи містяться у статті 225 Господарського кодексу України. Згідно з пунктом 1 якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

Правильне встановлення порушеного цивільно-правового обовязку за договором є необхідним для відповідної кваліфікації змісту правовідносин, що виникли із факту порушення.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до норми ст.19 Основного Закону держави Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази понесених збитків. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обовязок їх спростування.

Так, позивач зобовязаний довести суду обставини щодо наявності шкоди, протиправної поведінки відповідача, яка спричинила шкоду, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою, вину відповідача як підставу для настання відповідальності, підстави виникнення обовязку відповідача по відшкодуванню збитків та надати докази понесених позивачем збитків у заявленому розмірі.

В даному випадку суд приходить до висновку про те, що позивач згідно ст.33 ГПК України не довів в установленому порядку:

- наявність повного складу цивільного правопорушення, в тому рахунку і причинного зв'язку між діями відповідача та заподіяними збитками;

- понесення ним будь-яких збитків внаслідок невиконання відповідачем зобовязань за договором поставки № ТКН8109054 від 31.05.2010 року.

Крім того, позивачем не надано доказів обґрунтованості розміру заявленої ним до стягнення суми збитків.

В зв'язку з тим, що позивачем не було доведено в чому саме полягають збитки, заявлені до стягнення, а також не зазначено складу правопорушення, який є необхідним в силу закону для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 20024,93 грн. збитків є необґрунтованою, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків в твердій сумі суд враховує, що наведеної правової позиції також дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, повязаних із застосуванням ч.5 ст.225 ГК України (чинні постанови ВГСУ від 27.01.2009 року у справі № 10/269-08, від 05.08.2009 року у справі № 6/101, від 30.06.2010 року у справі № 31/13-10-786, від 07.09.2010 року у справі № 55/324-09).

Також судом при відмові в задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків в твердій сумі було прийнято до уваги приписи ст.3, ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Із матеріалів справи слідує, що негативні наслідки, які настали для позивача внаслідок зміни курсу гривні до іноземної валюти компенсовані в повній мірі шляхом заявлення вимоги про стягнення з відповідача курсової різниці, 32 % річних за неправомірне користування грошовими коштами, інфляційних втрат та пені.

Також судом встановлено (і про що зазначає в позовній заяві позивач), що 27.04.2010 року загальними зборами акціонерів ЗАТ компанії "Райз" було затверджено внесення змін до статуту з метою приведення його у відповідність до Закону України "Про акціонерні товариства", а саме зміна назви ЗАТ компанія "Райз" на ПАТ "Компанія Райз"".

Вказане підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 215254, довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серія АБ № 238585.

З врахуванням викладеного позивачем у даній справі є ПАТ "Компанія "Райз"".

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення курсової різниці, відсотків за користування чужими коштами, інфляційних втрат, пені в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні пені, процентів за користування чужими грошовими коштами та відмови в стягненні пені збитків в твердій сумі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

29.06.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім", вул.Чкалова, 1а, м.Калинівка, Вінницької області, 22400 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 05487478) на користь Публічного акціонерного товариства "Компанія "РАЙЗ", вул.Заболотного, 152, м.Київ, 03680 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 13980201) - 25031 грн. 16 коп. - боргу, 3950 грн. 12 коп. - 32 % річних, 1913 грн. 34 коп. - пені, 1451 грн. 81 коп. - інфляційних втрат, 323 грн. 88 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 145 грн. 31 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В стягненні 109 грн. 73 коп. - 32 % річних, 53 грн. 15 коп. - пені, 20024 грн. 93 коп. збитків в твердій сумі відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 04 липня 2011 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.