Рішення № 16568032, 29.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

29.06.2011Справа №5002-32/1437-2011 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом - Військової частини А 2760 (95047, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Льдозаводська, 1, ідентифікаційний код 07654851).

До відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДО і Ко" (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Субхі, б. 1, оф. 10, ідентифікаційний код 35109909).

Про стягнення 1 237,48 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1 представник, дов. б/н від 20.09.2010р.

Від відповідача не зявився.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Військова частина А 2760 звернулась до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДО і Ко" про стягнення заборгованості у сумі 1237,48 грн.

Ухвалою господарського суду від 12.04.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 21.04.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 21.04.2011р., від 05.05.2011р., від 17.05.2011р., від 26.05.2011р., від 07.06.2011р., від 17.06.2011 розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до пункту 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Строк розгляду справи був продовжений на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем вартість послуг за договорами № 10 від 07.05.2007р. та № 78/15 від 28.12.2007р. у сумі 46509,14 грн. була сплачена без врахування індексу інфляції, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Відповідач, жодного разу, без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Адреса, зазначена в позовній заяві повністю співпадає із адресою, вказаною у Витягу з ЄДРПО України на відповідача, залученому до матеріалів справи ( а.с. 44).

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

28.12.2007 року між Військовою частиною А 2760 (позивач) (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДО і Ко" (відповідач) (Замовник) був укладений договір № 78/15 про надання послуг військовою частиною А 2760 з приймання, зберігання та відвантаження нафтопродуктів (а.с. 12-14).

07.05.2008 року між Військовою частиною А 2760 (позивач) (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДО і Ко" (відповідач) (Замовник) був укладений договір № 10 про надання послуг військовою частиною А 2760 з приймання, зберігання та відвантаження нафтопродуктів (а.с. 9-11).

За своєю правовою природою, зазначені договори є договорами надання послуг.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором

Пунктом 1 Договорів встановлено, що Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобовязання щодо надання послуг з приймання, зберігання та відвантаження нафтопродуктів.

Відповідно до пункту 4.2 Договорів оплата вартості наданих послуг здійснюється на підставі документів, які підтверджують приймання нафтопродуктів складом (базою) пального і оформлені у відповідності з нормативними документами, що діють в Міністерстві оборони України, та документів, які підтверджують вартість прийнятих на зберігання нафтопродуктів.

Так відповідачем у виконання умов договору на зберігання позивачу було передано нафтопродукти, а позивачем в свою чергу, було виставлено відповідачу рахунки на оплату наданих послуг: № 1 від 17.02.2008р. на суму 17,30 грн., № 4 від 15.03.2008р. на суму 12939,31 грн., № 5 від 15.03.2008р. на суму 3234,40 грн., № 6 від 01.04.2008р. на суму 12547,84 грн., № 7 від 01.04.2008р. на суму 3137,26 грн., № 9 від 19.05.2008р. на суму 3081,51 грн., № 10 від 19.05.2008 на суму 770,75 грн., № 13 від 04.06.2008р., № 14 від 04.06.2008р. на суму 2152,55 грн., № 18 від 16.07.2008р. на суму 19,19 грн., які відповідач оплатив у повному обсязі.

Пунктом 4.5 вищезазначених договорів сторони передбачили, що розмір грошових сум, що підлягають виплаті Замовником, щомісячно коригується з урахуванням індексу інфляції, який встановлюється Міністерством статистки України.

Однак, відповідач розрахувався з позивачем за вказаними договорами без урахування індексу інфляції.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до пункту 1 статті 4 -3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином сума інфляційних втрат повинна обчислюватись наступним чином:

за рахунком № 1 від 17.02.2008р. інфляційні втрати = ( (17, 30 грн. х 102,9 / 100 ) 17,30 грн. = 0,50 грн.

за рахунком № 4 від 15.03.2008р. інфляційні втрати = ( (12939,31 грн. х 102,7 / 100 ) 17,30 грн. = 349,36 грн.

за рахунком № 5 від 15.03.2008р. інфляційні втрати = ( (3234,40 грн. х 102,7 / 100 ) 3234,40 грн. = 87,33 грн.

за рахунком № 6 від 01.04.2008р. інфляційні втрати = ( (12547,84 грн. х 103,8 / 100 ) 12547,84 грн. = 476,81 грн.

за рахунком № 7 від 01.04.2008р. інфляційні втрати = ( (3137,26 грн. х 103,8 / 100 ) 3137,26 грн. = 119,22 грн.

за рахунком № 9 від 19.05.2008р. інфляційні втрати = ( (3081,91 грн. х 103,1 / 100 ) 3081,91 грн. = 95,54 грн.

за рахунком № 10 від 19.05.2008р. інфляційні втрати = ( (770,75 грн. х 103,1 / 100 ) 770,75 грн. = 23,89 грн.

за рахунком № 13 від 04.06.2008р. інфляційні втрати = ( (8608,63 грн. х 101,3 / 100 ) 8608,63 грн. = 111,91 грн.

за рахунком № 14 від 04.06.2008р. інфляційні втрати = ( (2152,55 грн. х 101,3 / 100 ) 2152,55 грн. = 27,98 грн.

Отже, сума інфляційних втрат становить 1292,54 грн., проте, оскільки суд позбавлений права входити за межі позовних вимог, заявлена позивачем сума до сплати інфляційних втрат в розмірі 1237,48 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДО і Ко" (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Субхі, б. 1, оф. 10, ідентифікаційний код 35109909) на користь Військової частини А 2760 (95047, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Льдозаводська, 1, ідентифікаційний код 07654851) 1237,48 грн. заборгованості, 102, 00 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.