Рішення № 16567985, 23.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

23.06.2011Справа №5002-18/1907-2011 За позовом - Національного заповідника "Софія Київська", м. Київ (01034, м. Київ, вул.. Володимірська, 24)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична фірма"Крайміан Сан Холідейс", АР Крим, м. Сімферополь (95011, м. Сімферополь, вул. Самокіша, 18, офіс 203)

про стягнення 11892,36 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача ОСОБА_1. зав. Відділом, дов. від 25.05.2011.

Від відповідача не зявився.

СУТЬ СПОРУ: Національний заповідник "Софія Київська" (далі позивач) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична фірма"Крайміан Сан Холідейс" (далі відповідач), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 11892,36 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем був укладений договір від 04.06.2010 року №179Е, згідно з яким заповідник здійснює прийом та екскурсійне обслуговування туристів замовника у музеї заповідника.

Згідно підписаного акту виконаних послуг від 27.09.2010 року відповідач мав сплатити заповіднику суму у розмірі 15550,00 грн. за надані послуги.

Враховуючи те, що станом на 01.12.2010 року відповідачем так і не було сплачено заповіднику необхідну суму, заповідник надіслав йому претензію від 14.12.2010 року № 34/01-20, яка була отримана ними відповідно до повідомлення про поштове вручення 17.12.2010 року.

Проте, відповідачем сума боргу повністю сплачена не була, з чого створилася заборгованість яка і стала підставою для звернення позивача до суду.

23.05.2011 року на адресу господарського суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 10550,00 грн. закрити; у задоволенні позову щодо стягнення 1342,36 грн. штрафу відмовити. Суд залучив такий відзив до матеріалів справи.

23.06.2011 через канцелярію суду від відповідача надійшло уточнення до позовної заяви за вих. № 18/01-20 від 27.05.2011, в якій позивач вказує, що кошти у сумі 10550,00 грн. були сплачені відповідачем ще 26.04.2011 року, у звязку із чим просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1355,60 грн.

Суд залучає таке уточнення до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 23.06.2011 року не зявився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

04.06.2010 між Національним заповідником «Софія Київська» (далі - Заповідник) та ТОВ «Туристична фірма «Крайміан Сан Холідейс» (далі - Замовник) був укладений договір №179Е, згідно з яким Заповідник здійснює прийом та екскурсійне обслуговування туристів Замовника у музеї Заповідника - «Судацька фортеця».

Відповідно до пункту 4.1 договору: оплата послуг Заповідника може здійснюватись: за безготівковим розрахунком шляхом перерахування Замовником не пізніш як за два дні до початку прийому та екскурсійного обслуговування туристів Замовника в музеї «Судацька фортеця» 100% передплати на рахунок Заповідника на підставі виставленого рахунку; готівкою в касі музею.

Відповідно до пункту 4.2. договору: Замовник повинен повідомити Заповідник про здійснення платежу шляхом надання копії платіжного доручення, проведеного банком.

Відповідно до пункту 4.4. договору: факт надання Заповідником послуг Замовнику оформлюється Актом виконаних послуг, який складається у двох примірниках, підписується обома сторонами та скріплюється печатками.

Згідно підписаного між нами Акту виконаних послуг від 27.09.2010 року Замовник мав сплатити Заповіднику суму у розмірі 15 550 грн. за надані останнім послуги.

Враховуючи те, що станом на 01.12.2010 р. відповідачем так і не було сплачено Заповіднику заборгованість у сумі 15550,00 грн., Заповідник надіслав йому претензію від 14.12.2010 №34/01-20, яка була отримана відповідачем відповідно до повідомлення про поштове вручення 17.12.2010 року.

Окрім того, Заповіднику надійшов гарантійний лист від відповідача від 10.12.2010 №307/12, в якому відповідач визнає заборгованість перед Заповідником і зобов'язується зробити перші розрахунки за договором вже у січні місяці 2011 року, а остаточний розрахунок гарантує зробити до 31.03.2011 року.

Підставою для звернення позивача до суду стала заборгованість відповідача на суму 15500,00 грн.

У своїх уточненнях позовних вимог від 27.05.2011 за вих. № 18/01-20 позивач вказує на те, що 26.04.2011 відповідач здійснив оплату коштів у сумі 10550,00 грн. Вказане підтверджується випискою з рахунку, копія якого наявна у матеріалах справи. У звязку із чим суд зазначає наступне.

Так, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вказане положення відповідає статті 15 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Отже, факт порушення або оспорювання права чи законного інтересу повинен існувати до моменту звернення до суду, який, відповідно, надає право на таке звернення.

Суд звертає увагу, що позовна заява була відправлена позивачем на адресу суду 03.05.2011, що підтверджується поштовим штампом на конверті (а.с. 38) та надійшла до суду 10.05.2011, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції господарського суд (а.с. 2).

Враховуючи те, що оплата була здійснена відповідачем 26.04.2011, та те, що станом на дату звернення до суду була відсутня заборгованість ТОВ «Туристична фірма «Крайміан Сан Холідейс» у позивача було відсутнє право на предявлення до суду позову про примусове стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 10550,00 грн., у звязку з чим в цій частині в позові суд відмовляє.

У прохальній частині своїх уточнень до позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1355,60 грн. Проте з описової частини таких уточнень вбачається, що під сумою у розмірі 1355,60 грн. позивач вказує штраф, суму якого розраховує за період з 25.09.2010 по 26.04.2011.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчинюється у письмовій формі.

Відповідно до пункту 5.1 договору від 04.06.2010, у випадку порушення зобовязань, визначених цим договором, винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день порушення.

У звязку з чим суд зазначає наступне.

Поняття пені передбачено у ст. 549 ЦК України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до даної правової норми штраф може встановлюватися за будь-яке порушення зобовязань, він є кратним, одноразовим платежем, у відмінності від пені яка є тривалою неустойкою, яка стягується за кожний наступний період прострочення виконаного у строк зобовязання.

Таким чином, відповідальність, визначена у пункті 5.1 договору, визначена як штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день порушення, фактично є пенею, яка договором не передбачена.

Оскільки договором не передбачено стягнення пені, то і відсутні підстави для задоволення позову і цій частині.

Судові витрати відносяться на позивача у порядку статей 44, 49 господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка держмита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи те, що позивач при зверненні до суду з позовною заявою та з урахуванням уточнення до позовної заяви, перерахував державне мито у сумі 118,92 грн., у той час як повинен був сплатити 119,06 грн., то кошти у сумі 0,14 грн. підлягають стягненню з позивача до Державного бюджету України.

23.06.2011 у судовому засіданні судом було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 29.06.2011

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Прийняти до свого розгляду уточнення позивача до позовної заяви за вих. № 18/01-20 від 27.05.2011

2.У позові відмовити.

3.Стягнути з Національного заповідника "Софія Київська", м. Київ (01034, м. Київ, вул.. Володимірська, 24, код ЄДПРОУ 02498145) в дохід Державного бюджету України (р/р 31115095700002 МФО 824026 ЗКПО 34740405 ГУ ДКУ в Автономній Республіці Крим м. Сімферополь код платежу 22090200) державне мито у сумі 0,14 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримОсоченко І.К.