Постанова № 16563655, 29.06.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2011 № 52/451

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Ропій Л.М.

суддів: Гольцової Л.А.

Рябухи В.І.

при секретарі:

за участю представників сторін:

від прокуратури:не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від позивача:ОСОБА_1 представник, дов. № Д07/2011/04/22-10 від 22.04.2011;

від відповідача:ОСОБА_2 представник, дов. б/н від 05.12.2010;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-3"

на рішення Господарського судуміста Києва від09.02.2011

у справі№ 52/451 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовомЗаступника прокурора Дніпровського району міста Києва в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

доЖитлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-3"

простягнення 156 219,59 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2011, 20.06.2011 розгляд апеляційної скарги у справі № 52/451 відкладено на 20.06.2011 та 29.06.2011, відповідно.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2011 у справі №52/451 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 128 452,69 грн. основного боргу, 5 327,87 грн. інфляційної складової боргу, 2 644,22 грн. 3% річних, 5 401,56 грн. пені; в іншій частині в позові відмовлено; з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню 1 472,28 грн. державного мита, 222,42 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що взяті на себе зобовязання відповідач не виконує, внаслідок чого за період з 01.05.2009 по 01.09.2010 виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.09.2010 складає 128 452,69 грн.; доказів сплати відповідачем зазначеної заборгованості суду не надано; враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобовязання з оплати теплової енергії за договором, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню інфляційні втрати, 3% річних, які нараховані позивачем відповідно до вимог закону та умов договору; з урахуванням встановлених судом обставин щодо розміру заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання, стану виконання відповідачем цього зобов'язання, розміру прострочених сум та тяжкого фінансового становища відповідача, суд вважає за можливе, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір пені; вимоги позивача про стягнення штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2011 у справі №52/451 скасувати з підстав неповного зясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права у частині стягнення з відповідача оплати за теплову енергію, інфляційних сум, 3% річних та пені за травень 2009р. та у частині розміру інфляційних сум за період з липня 2009 по серпень 2010р.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник вказує на те, що суд, в порушення п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України, без пояснень у рішенні, не взяв до уваги, викладені в запереченнях відповідача на позовну заяву та в поясненні до них, доводи; суд без пояснень у рішенні не взяв до уваги надану відповідачем постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 у справі № 5301/08, що набрала законної сили, якою розпорядження КМДА від 30.05.2007 № 643 скасовано та безпідставно задовольнив позовні вимоги за травень 2009р.

Заявник вважає, що при нарахуванні інфляційних втрат, судом не було враховано, що у липні 2009р., серпні 2009р., квітні 2010р., травні 2010р., червні 2010р., та липні 2010р. інфляційні нарахування мали відємне значення та безпідставно не застосував відємного значення індексу інфляції.

У доповненні до апеляційної скарги скаржник вказує на тяжкий фінансовий стан, відсутність джерел доходів, неодержання бюджетної допомоги, наявність заборгованості по платежах власників квартир, тому просить відповідно до ст. 616 ЦК України звільнити відповідача від сплати заявленої позивачем пені в повному обємі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2011 у справі № 52/451 залишити без змін, вказує на те, що відповідачем не надано суду жодного рішення місцевого чи адміністративного суду, відповідно до якого тарифи, застосовані позивачем при здійсненні розрахунку позовних вимог, визнано не чинними та (або) недійсними; жодним нормативно-правовим актом не зобовязано кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2011, сторонами надані додаткові документи та письмові пояснення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників позивача, відповідача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, письмових пояснень та клопотань представників позивача, відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 128 452,69 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 10 803,12 грн. пені, штрафу у розмірі 8 991,69 грн., 5 327,87 грн. інфляційної складової боргу та 3% річних у розмірі 2 644,22 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.10.1999 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та відповідачем укладено договір № 510248 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до загальних положень Статуту Публічного акціонерного товариства "Київенерго", зареєстрованого 13.04.2011 за № 10701050034000153, Акціонерна енергопостачальна компанії "Київенерго" перейменована у Публічне акціонерне товариство "Київенерго" відповідно до вимог та положень Закону України "Про акціонерні товариства" № 514-VІ від 17.09.2008.

Згідно з п. 1.1 договору № 510248 предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно із п. 2.1 договору № 510248 при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобовязуються керуватись тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

У п.п. 2.2.1, 2.3.1, 2.3.2 договору № 510248 сторонами погоджено, що позивач, за договором енергопостачальна організація, зобовязується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору, а відповідач, за договором абонент, - додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно із даними облікових карток, наявних у матеріалах справи, за період з 01.05.2009 по 01.09.2010, позивач здійснив постачання у зазначений період теплової енергії за договором № 510248 на загальну суму у розмірі, як стверджує останній, 129 552,69 грн., що відображено у розрахунку позивача заборгованості відповідача, також у розрахунку відображено часткову оплату відповідачем спожитої ним за договором теплової енергії за вказаний період у розмірі 1 100,00 грн., у звязку із чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 128 452,69 грн.

Відповідачем надано контррозрахунок до суми позову, в якому відповідач заперечує щодо розміру суми, яка нарахована позивачем за травень 2009р.

Частиною 6 ст. 276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідач, заперечуючи проти застосування позивачем тарифу за травень 2009р., встановленого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.05.2007 № 643, вказує на скасування зазначеного розпорядження постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 у справі № 5301/08, що набрала законної сили. Внаслідок викладеного, відповідач стверджує, що правомірним є застосування за травень 2009р. тарифу, встановленого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245 (в редакції розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.03.2005 № 499), зареєстрованого в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за № 46/429.

Натомість позивач наполягає на правильному розмірі застосованого тарифу за травень 2009р., посилаючись на те, що розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002 було скасовано розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 18.04.2008 № 578, зареєстрованим в Головному управлінні юстиції у м. Києві 15.05.2008 за № 12/778, а навіть якщо взяти до уваги, що розпорядження № 643 скасоване, то належить застосувати розпорядження, яке діяло до нього, а саме: розпорядження № 1575, в редакції розпорядження № 142 від 12.02.2007, яким встановлені тарифи у такому самому розмірі, як і розпорядженням № 643.

Як вбачається із матеріалів справи, вищезазначеним розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 18.04.2008 № 578, визнано таким, що втратило чинність, у тому числі, розпорядження від 20.06.2002 № 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення".

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 № 1575 "Про затвердження тарифів на теплову енергію" та від 12.02.2007 № 142 державну реєстрацію не пройшли.

Таким чином, керуючись положенням п. 2 Указу Президента України № 493/92 від 03.10.1992 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", п.п. 1, 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992, № 731, слід дійти висновку, що вказані розпорядження не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Зазначене узгоджується із судовою практикою, зокрема, висновками ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011 К-18726/09.

Відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Отже, позивачем не доведено встановлення відповідно до вимог закону цін (тарифів), за якими належить здійснити відповідачу розрахунок за послуги, надані у травні 2009р.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування; якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Таким чином, є обґрунтованим нарахування плати за надані послуги відповідачу в травні 2009р., виходячи із тарифів, передбачених розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002, в редакції розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.03.2005 № 499, зареєстрованого в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 № 46/429, у звязку із чим за травень 2009р. обґрунтованим є нарахування відповідачу плати у розмірі 2 346,43 грн.

Відповідно до п. 3 додатку № 4 до договору № 510248 сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Пунктом 3.5 додатку № 4 до договору № 510248 сторони погодили, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п.3 цього додатку), позивач нараховує відповідачу пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

При перерахунку суми пені з урахуванням фактичного розміру прострочених сум, апеляційний господарський суд вважає правильною суму пені у розмірі 10 013,66 грн.

Враховуючи ту обставину, що відповідачем обґрунтовано наявність тяжкого фінансового стану, беручи до уваги ступінь виконання зобовязання боржником, інші обставини справи, та інтереси сторін, що заслуговують на увагу, відсутність збитків кредитора, апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені та, керуючись ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, дійшла висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 5 006,83 грн.

Посилання скаржника на положення ст. 616 ЦК України, як підставу звільнення відповідача від сплати пені, є безпідставним, оскільки матеріалами справи не підтверджено ані вини позивача у порушенні зобовязання відповідача, ані сприяння порушенню.

Крім цього, нормою згаданої статті передбачено зменшення розміру неустойки, а не звільнення боржника від її сплати.

В ч. 2 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі порушення строків виконання господарського зобов'язання, у якому стороною є зазначені у цій нормі субєкти господарювання, стягується пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Однак, вказана норма не стосується порушення грошових зобовязань, відповідальність за яке встановлена в ч. 6 згаданої статті.

Апеляційна інстанція погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування штрафу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобовязання та враховуючи розмір фактичної заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 510248, апеляційний господарський суд вважає правильними суми, що підлягають стягненню: інфляційні втрати 5 247,20 грн., 3% річних 2 260,23 грн.

Оскільки прострочення грошового зобов'язання сталось з вини відповідача, на час закінчення періоду нарахування інфляційних втрат заборгованість відповідача не була погашена, тобто грошові кошти не перебували у користування позивача, то наявність індексу інфляції менше 100% у окремих місяцях не вплинула на розмір боргу, який відповідач повинен сплатити позивачу, у звязку з чим немає підстав для врахування відємних значень інфляції, про що вказує скаржник.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для часткового задоволення апеляційної скарги, та наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2011 у справі №52/451 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-3" (02147, м. Київ, вул. Ентузіастів, буд. 31/1, код 23376825) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код 00131305) 126 731,63 грн. основного боргу, 5 006,83 грн. пені, 5 247,20 грн. інфляційних втрат, 2 260,23 грн. 3% річних.

У решті позову відмовити.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-3" (02147, м. Київ, вул. Ентузіастів, буд. 31/1, код 23376825) в доход Державного бюджету України 1 442,53 грн. державного мита, 217,92 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-3" (02147, м. Київ, вул. Ентузіастів, буд. 31/1, код 23376825) 14,88 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги, сплаченого за платіжним дорученням № 21 від 01.04.2011, яке залишається у матеріалах справи № 52/451.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Справу № 52/451 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяРопій Л.М.

СуддіГольцова Л.А.

Рябуха В.І.

04.07.11 (відправлено)