Ухвала суду № 16562459, 07.06.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13848/10/4/0170

07.06.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. , Щепанської О.А. секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін:

позивач, ОСОБА_3- не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим- ОСОБА_4, довіреність № 7763/9/10-0 від 20.10.08

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 28.02.11 у справі № 2а-13848/10/4/0170

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)

до Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Васильєва, 16, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про визнання протиправними та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2011 позов задоволено: визнані протиправними і скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим: від 27.09.2010 №0001801701/1 про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1099,51грн., №0001821701 від 06.10.2010 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 штрафних санкцій в сумі 382000,00грн., від 26.08.2010 №0001831701 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 штрафних санкцій в сумі 1920,00грн.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачем за результатами розгляду скарг позивача винесені податкові повідомлення-рішення: від 27.09.2010 №0001801701/1 про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1099,51грн.; від 06.10.2010 №0001821701 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 штрафних санкцій в сумі 382000,00грн.; від 26.08.2010 №0001831701 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 штрафних санкцій в сумі 1920,00грн.

Передумовою донарахування позивачу податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1099,50грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 382000,00грн. та в сумі 1920,00грн. став акт перевірки №3221/17-1/2006314111 (№227/17-1/2006314111) від 13.08.2010, складений відповідачем за результатами проведення документальної планової виїзної перевірки дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.03.2010.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, в якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства субєктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, обєктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.

Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобовязань.

Актом перевірки встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»у частині заниження валового доходу, оприбуткованого податком за загальною системою, в 1 кварталі 2010року на 76400,00грн., заниження валових витрат у 1 кварталі 2010 року на 69070,00грн., внаслідок чого занижений оприбуткований дохід від підприємницької діяльності на 1 квартал 2010року на 7330,00грн.; порушення вимог пункту 1 статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»в частині здійснення роздрібної торгівлі побутовими товарами за готівку без придбання патенту на право здійснення торговельної діяльності в січні, лютому і березні 2010рпоку; порушення вимог пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг»в частині не проведення у 1 кварталі розрахунків при здійсненні роздрібної торгівлі побутовими товарами через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач у 1 кварталі 2010 року не був платником єдиного податку, тому не мав обовязку подавати відповідний звіт. Крім того, звіт субєкта малого підприємництва- фізичної особи - платника єдиного податку від 07.04.2010 №18543 був відкликаний позивачем згідно листа від 19.05.2010.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належним доказом на підтвердження доводів позивача про не здійснення ним підприємницької діяльності у 2010році є наданий ним акт прийому-передачі орендованого приміщення, розташованого за адресою: місто Ялта, вул.Дзержинського,5, де ним здійснювалась діяльність з роздрібної торгівлі побутовими електротоварами, радіо та телеапаратурою.

Відповідачем не враховано, що книга обліку доходів витрат ведеться субєктами підприємницької діяльності фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється згідно з законодавством з питань оподаткування субєктів малого підприємництва ( у тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), а також особами, які мають пільговий торговий патент для продажу товарів (крім підакцизних) (надання послуг) відповідно до законодавства з питань патентування деяких видів підприємницької діяльності, якщо такі особи не є платниками податку на додану вартість згідно із законодавством.

Слід зазначити, що Порядок ведення книги обліку доходів і витрат розроблено відповідно до статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг».

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у 1 кварталі 2010року не користувався пільгами щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій, які передбачені у статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг».

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідачем не надано жодного первинного документу, який підтверджує придбання позивачем товарів або їх продаж у 2010році.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що належним доказом здійснення позивачем підприємницької діяльності у 1 кварталі 2010року є дані книги обліку доходів та витрат з зазначенням у неї сум отриманого доходу та витрат, повязаних з отриманим доходом.

Сторонами у справі не заперечувалося, що у 2010році позивач не застосовував спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності і не був платником єдиного податку.

Поза увагою відповідача залишився той факт, що для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат, що повністю відповідає приписам пункту 8 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.10.1999 №599. Крім того, додаток №10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 №12, не передбачає випадків, за якими застосування такої книги є обовязковою.

Більш того, відповідачем не враховано, що обовязок ведення обліку доходів і витрат у відповідній книзі було передбачено лише статтею 19 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та пунктом 19 Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 №12, які станом на 01.01.2010 втратили чинність.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першої цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази.

Отже, недоречними визнаються доводи апеляційної скарги щодо обовязку позивача застосовувати книгу обліку доходів і витрат, оскільки нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, не було передбачено обовязку фізичної особи-підприємця, що знаходиться на загальній системі оподаткування, застосовувати книгу обліку доходів і витрат. Тому не можна визнати належним доказом у справі дані документу, якщо обовязковість його ведення та/або зберігання позивачем не була встановлена актами законодавства.

Судова колегія зазначає про безпідставність висновку відповідача про отримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у 1 кварталі 2010року виручки та доходу, якій підлягав оподаткуванню, тому правильним є висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001801701\1 від 27.09.2010, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1099,50грн.

Поза увагою відповідача залишився той факт, що умовою застосування штрафної (фінансової) санкції за пунктом 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» є один із вказаних чинників: встановлення проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); встановлення не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій; або встановлення не роздрукування відповідного розрахункового документа чи проведення розрахункової операції без використання розрахункової книжки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність винесення відповідачем рішення №0001821701 від 26.08.2010 про застосування штрафних санкцій в сумі 382000,00грн. на підставі пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг», оскільки відсутні належні докази здійснення позивачем підприємницької діяльності взагалі, а тим більше отримання виручки на суму 76400,00грн.

Судова колегія звертає увагу заявника апеляційної скарги на відсутність підтверджених належним чином даних про здійснення позивачем торговельної діяльності у 1 кварталі 2010року, тому слід визнати таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства спірне рішення від 26.08.2010 №0001831701 про застосування штрафних санкцій в сумі 1920,00грн., яке повязано із виявленням порушення вимог статті 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», відповідно до частин першої, другої якої патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється субєктами підприємницької діяльності або їх структурними підрозділами у пунктах продажу товарів.

Судова колегія відмічає, що висновки акту перевірки №3221/17-1/2006314111 (№227/17-1/2006314111) від 13.08.2010 про визначення позивачу податкових зобовязань з податку визначення податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1099,50грн., застосування штрафних санкцій в сумі 382000,00грн. та штрафних санкцій в сумі 1920,00грн. згідно зі спірними рішеннями є неправомірними і висновки акту перевірки згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, мали бути підтверджені відповідачем.

Відповідно до частини третьої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією не приймається акт перевірки від №4471/32003201/15-2 від 17.12.2010, як доказ встановлення фактів порушення позивачем норм Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг», Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірних рішень про визначення податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1099,50грн., застосування штрафних санкцій в сумі 382000,00грн. та штрафних санкцій в сумі 1920,00грн. колегії суддів не надано. Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер субєктивних припущень.

За таких умов факти порушення позивачем норм Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг», Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»слід вважати неналежно встановленим, отже, визначення позивачу податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1099,50грн., застосування штрафних санкцій в сумі 382000,00грн. та штрафних санкцій в сумі 1920,00грн. неправомірно.

Відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки відносно донарахування податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1099,50грн., застосування штрафних санкцій в сумі 382000,00грн. та штрафних санкцій в сумі 1920,00грн., що послужило підставою до винесення спірних рішень, документально не спростував надані позивачем вимоги.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1099,50грн., застосування штрафних санкцій в сумі 382000,00грн. та штрафних санкцій в сумі 1920,00грн. передбачає вилучення у фізичній осоіб-підприємця ОСОБА_2 грошових коштів у зазначених сумах. Це дає підстави для кваліфікації спірних рішень, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу були визначені неправомірно податкові зобовязання. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірні рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

За таких умов факти вказаних порушень слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобовязань з податку визначення позивачу податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1099,50грн., застосування штрафних санкцій в сумі 382000,00грн. та штрафних санкцій в сумі 1920,00грн. згідно зі спірними рішеннями, неправомірно.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судове рішення є законним та обґрунтованим, й не може бути скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

З таких підстав, судовій колегії дає право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись статтями 195, 196, частиною першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.02.2011 у справі №2а-13848/10/4/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 14 червня 2011року