Ухвала суду № 16548692, 24.01.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Христофоров А.Б.

Суддя-доповідач - Карпушова О.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2011 року справа №2а-24628/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Карпушової О.В.

суддів Васильєвої І.А. , Гімона М.М.

при секретарі: Солодько О.І.,

за участю: представника позивача Лебєдєва В.В.,

представника відповідача Антощук О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Науково виробнича фірма «Барбер» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Науково виробнича фірма «Барбер» (далі ПП «НВФ «Барбер») звернулося до суду першої інстанції з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя (далі - Жовтнева МДПІ м. Маріуполя) про визнання недійсними податкових повідомлень рішень № 0000632310/0 від 29.09.2010 року на суму 9479,16 грн., № 0000682310/0 від 29.09.2010 року на суму 8750 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено та визнано недійсними: податкове повідомлення рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя № 0000632310/0 від 29.09.2010 року на суму 9479,16 грн. та податкове повідомлення рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя № 0000682310/0 від 29.09.2010 року на суму 8750 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, у судовому засіданні не знайшов підтвердження факт вчинення позивачем порушень п. 5.1, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є неправомірним здійснення донарахування сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, зроблене відповідачем оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій податковий орган просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року, як таке що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що ході проведення позапланової виїзної перевірки позивача з питань підтвердження отриманих від платника податків, ПП «Фірма Томь» відомостей за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, встановлені наступні порушення: ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «НВФ «Барбер» при придбанні робіт (послуг). Роботи (послуги) по вказаних правочинах не були надані в порушення ст. 662, ст. 655 та ст. 656 ЦК України; п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5833, 33 грн.; п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 7291, 66 грн.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечував проти її задоволення.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 30.08.2010 року по 10.09.2010 року Жовтневою МДПІ м. Маріуполя проводилася позапланова виїзна перевірка ПП «НВФ «Барбер» з питань підтвердження отриманих від платника податків, ПП «Фірма «Томь» відомостей за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, за результатами якої податковим органом складено акт від 15.09.2010 року № 2334/23-2/35245054 (арк. справи 11-16).

Згідно висновків акту перевірки встановлене порушення п. 3.1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 5833,33 грн., у тому числі за грудень 2009 5833,33 грн.;п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 7291,66 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року 7291,66 грн.

На підставі вказаного акту, відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення № 0000632310/0 від 29.09.2010 на суму 9479,16 грн., № 0000682310/0 від 29.09.2010 на суму 8750 грн. (арк. справи 9-10).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до матеріалів справи, між ПП «НВФ «Барбер» та ПП «Фірма «Томь» було укладено усну угоду на купівлю продаж меблів та канцелярських товарів, які знаходилися у користуванні ПП «Фірма «Томь». На виконання домовленостей ПП «Фірма «Томь» був наданий позивачу рахунок фактура № СФ-0000640 від 24.12.2009 року на сплату ТМЦ (арк. справи 46), видаткова накладна № РН-0000640 від 24.12.2009 року відповідно до якої ПП «Фірма «Томь» передала, а ПП «НВФ «Барбер» отримало офісні меблі та канцелярські товари (арк. справи 47), податкова накладна № 640 від 24.12.2009 року на вказані ТМЦ (арк. справи 48). Факт сплати за отримані товари з боку ПП «НВФ «Барбер» підтверджується копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів № 640 від 24.12.2009 року на суму 8500 грн., № 641 від 25.12.2009 року на суму 9500 грн., № 642 від 28.12.2009 року на суму 9700 грн., № 643 від 29.12.2009 року на суму 7150 грн. (арк. справи 50-51), копіями видаткових касових ордерів, виданих ОСОБА_4 для розрахунку з ПП «Фірма «Томь» згідно рахунку фактури № 640 від 24.12.2009 року.

Крім того, в матеріалах справи є акт списання № СпТ-000024 від 30.12.2009 року (арк. справи 49), складений на виконання приписів абзацу другого пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування пункту 5.9 статті 5 цього Закону.

Таким чином, зазначені документи підтверджують належність виконання умов усної угоди ПП «НВФ «Барбер» та ПП «Фірма «Томь», а податковим органом не надано жодного доказу щодо неправомірності самої угоди.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, як вже зазначалося, матеріалами справи підтверджується належне виконання господарських зобовязань по договору купівлі продажу меблів та канцелярських товарів, які знаходилися у користуванні ПП «Фірма «Томь», крім того відповідачем не враховано те, що відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є неправомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

В матеріалах справи відсутні рішення, якими би було визнано укладання саме між ПП «НВФ «Барбер» та ПП «Фірма «Томь» договору купівлі продажу меблів та канцелярських товарів, як нікчемний правочин.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано відповідачам в суді першої та в суді апеляційної інстанцій, що придбання офісних меблів та канцелярських товарів є витратами, понесеними у звязку із здійсненням господарської діяльності підприємства, та такою, що повязана з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, на підставі вищезазначеного, є безпідставним висновок відповідача щодо неправомірності включення позивачем зазначених у податковій накладній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Неправомірність донарахування контролюючим органом податкового зобовязання позивачу, є підставою вважати неправомірним застосування до нього і штрафних (фінансових) санкцій.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для скасування постанови не має.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Науково виробнича фірма «Барбер» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень рішень залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.А. Василенко М.М. Гімон