Ухвала суду № 16548449, 11.01.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ірметова О.В.

Суддя-доповідач - Василенко Л.А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2011 року справа №2а-7192/10/1270 <приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26 >

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2011 року Справа №2а-7192/10/1270

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого Василенко Л.А., суддів Гімона М.М., Карпушової О.В.,

при секретареві судового засідання Солодько О.І.,

з участю представника позивача Черножукової Т.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року у справі №2а-7192/10/1270 за позовом Приватного акціонерного підприємства «Луганський міжгалузевий центр» до Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення, - і

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне акціонерне підприємство «Луганський міжгалузевий центр» (далі ПАТ «ЛМЦ») звернулося до суду з позовом до Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області (далі Стахановська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000552301/0 від 08.09.2010 р, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 601460,00 грн. у тому числі: основний платіж - 400972,00 грн. та штрафні санкції - 200488,00 грн. (том 1 арк. справи 3-9, 104-110).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року вищезазначений позов задоволений в повному обсязі: визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області № 0000552301/0 від 8 вересня 2010 року; стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3,4 грн. (том 2 арк. справи 106-109).

Відповідачем на вказане судове рішення подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, зазначив, що системою автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ПП «Стратос-Транзит» та його контрагентів встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

За данними «Деталізованої інформації по платнику ПДВ, щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлені розбіжності по підприємству ПАТ «ЛМЦ» внаслідок включення до складу податкового кредиту червня грудня 2009 року, січня лютого 2010 року податкових накладних виписаних підприємством ПП «Стратос-Транзит» на загальну суму 160827,21 грн.

Господарські операції на вказану суму не підтверджуються, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідно господарської діяльності.

Від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, яку вважає необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зауважив, що надати товарно-транспортні накладні відповідачу позивач не мав можливості, оскільки відповідно до домовленості з ПП «Стратос-Транзит» транспортування відбувалося перевізником, послуги якого сплачувало ПП «Стратос-Транзит», на склад кінцевого споживача товару, тобто такі накладні повинні знаходитися безпосередньо у ПП «Стратос-Транзит». Ненадання позивачем під час перевірки відповідачу технічної документації товару обумовлене тим, що технічні документи на товар (сертифікати, посвідчення якості, технічні паспорти) відображають якість та склад товару та не повязані з обчисленням податків. Акт про відсутність за місцезнаходженням ПП «Стратос-Транзит» від 09.04.2010р. не може бути прийнятий до уваги, оскільки з вказаним контрагентом позивач співпрацював протягом червня 2009 року лютого 2010 року. Також зазначив, що з податкових зобовязань на податковий кредит ПП «Стратос-Транзит» в розрізі контрагентів за період з червня 2009 року до березня 2010 року встановлена відсутність розбіжностей по підприємству позивача на загальну суму податку на додану вартість 160827,21 грн.

Господарські операції щодо постачання товару між позивачем та ПП «Стратос-Транзит» підтверджені первинними документами: видатковими накладними, довіреностями, податковими накладними, підписаними сторонами та скріплені печатками обох підприємств. Діючим законодавством України не передбачений обовязок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Також вказав, що позивач не може нести відповідальність за не виконання його контрагентами своїх податкових зобовязань, оскільки діючим законодавством така відповідальність не передбачена.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги відповідач повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні вважала апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, в повному обсязі підтримала доводи, викладені у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просила постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевірила матеріали справи за апеляційною скаргою з врахуванням заперечень на неї і дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Луганський міжгалузевий центр» зареєстроване виконавчим комітетом Стахановської міської ради Луганської області, як юридична особа 13.02.1996 року за ідентифікаційним номером 24048106, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію № 276902 (том 1 арк. справи 43).

Стахановською обєднаю державною податковою інспекцією Луганської області проведено планову виїзну перевірку ПАТ «ЛМЦ», код ЄДРПОУ 24048106 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 р. до 31.03.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. до 31.03.2010 р. за результатами якої складено Акт перевірки від 26.08.2010 р. № 742/23-24048106 (том 1 арк. справи 47 - 83).

Перевіркою встановлені порушення п. 1.4 ст. 1 п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 400972,00 грн. у наступних звітних періодах: червень 2009 р. 175033,00 грн.; липень 2009 р. 57863,00 грн.; серпень 2009 р. 58580,00 грн.; вересень 2009 р. 64536,00 грн.; листопад 2009 р. 40398,00 грн.; грудень 2009 р. 576,00 грн.; січень 2010 р. 1121,00 грн.; лютий 2010 р. 2865,00 грн.

Заниження відбулося внаслідок безпідставного включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, щодо яких немає підтвердження факту реалізації продукції, сплаченої у складі вартості придбаних у ПП «Стратос-Транзит» за договором запчастин до локомотивів, при здійсненні нікчемного правочину.

На підставі вищезазначеного Акту перевірки від 26.08.2010 р. № 742/23-24048106 згідно підпункту «б» підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийняте податкове повідомлення-рішення за № 0000552301/0 від 8 вересня 2010 року (том 1, арк. справи 46), №0000562301/0 від 8 вересня 2010 року, № 0000191701/0 від 8 вересня 2010 року за порушення п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість на загальну суму 601460,00 грн., у тому числі 400972,00 грн. основний платіж та 200488,00 грн. штрафні санкції.

Позивач не згоден з висновком відповідача щодо донарахування податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Стратос-Транзит», який ухиляється від здійснення перевірки, вважає, що відповідач неправомірно дійшов до висновку про нікчемність угод, укладених між ПАТ «ЛМЦ» та ПП «Стратос-Транзит».

У період перевірки ПАТ «ЛМЦ» здійснювало господарську діяльність з ПП «Стратос-Транзит» відповідно до укладеного договору поставки № 06/05/09 від 06.05.2009 р., за яким постачальник приймав та себе зобовязання по поставці покупцю продукції за ціною, в кількості та номенклатурі, вказаними у специфікаціях, які є невідємною частиною договору, а покупець зобовязався прийняти товар та оплатити його у порядку та на умовах передбачених у специфікаціях,а саме в період з 17.06.2009 р. до 23.02.2010 р. ПАТ «ЛМЦ» здійснило операції з покупки у ПП «Стратос-Транзит» запчастини до локомотивів на загальну суму 2405835,00 грн. в т.ч. ПДВ 400972,00 грн. (том 1 арк. справи 40-42, 10-23).

Розрахунки за договором здійснювалися в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжними дорученнями № 1167 від 11.06.2009 р. на суму 1050000,00 грн., № 1187 від 10.07.2009 р. на суму 80000,00 грн., № 1200 від 16.07.2009 р. на суму 30000,00 грн., 1204 від 22.07.2009 р. на суму 15000,00 грн., № 1287 від 08.12.2009 р. на суму 50000,00 грн., № 1293 від 16.12.2009 р. на суму 200000,00 грн., № 1312 від 25.12.2009 р. на суму 400000,00 грн., № 1315 від 28.12.2009 р. на суму 250000,00 грн., № 1347 від 19.02.2010 р. на суму 100000,00 грн. № 1383 від 22.03.2010 р. на суму 231406,81 грн. (том 1 арк. справи 94-98).

Факт отримання товару підтверджується видатковими накладними, довіреностями, податковими накладними, що підписані сторонами та скріплені печатками обох підприємств (том 2, арк. справи 6-93). Позивачем сплачено контрагентам вартість отриманого товару з урахуванням ПДВ.

З Акту перевірки вбачається, що в ході її проведення встановлено, що податкові накладні, отримані позивачем від контрагентів, оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства.

Відповідно до п.п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Статтею цього Закону, передбачено лише обовязок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання відємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Згідно п. 7.5 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцям, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни цін, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента.

Згідно ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено при апеляційному розгляді справи, на час здійснення господарських операцій (укладення договорів поставки), за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, у звязку з чим позивач не може нести відповідальність за несплату податків продавцями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність у позивача виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Спір виник внаслідок вільного трактування відповідачем пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягає в правовому перевантаженні визначених ним слів «поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою», без врахування далі слів «у випадках, визначених цим Законом». За наведеним Законом сплата у складі ціни товарів (послуг) здійснюється покупцем (який є позивач у справі) продавцю, а не до бюджету. Саме це є умовою бюджетного відшкодування покупцю відповідно до підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 цього Закону.

Відповідна обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Діючим законодавством України не передбачено право податкового органу з будь-яких причин утримуватись від виконання зазначених дій.

Судом першої інстанції вірно встановлено факт здійснення позивачем господарської операції, а також спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції на момент її здійснення, дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Оскільки у договорі поставки № 06/05/09 від 06.05.2009 р. відсутні умови транспортування товару, транспортування відбувалося відповідно до домовленостей ПАТ «ЛМЦ» та ПП «Стратос-Транзит» перевізником, яке було оплачене ПП «Стратос-Транзит». Постачання товару відбувалося на склади кінцевого споживача. Здійснення господарських операцій податковий орган не заперечує. Тому, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що враховуючи транзитну схему транспортування товару, товарно-транспортні накладні повинні знаходитися у ПП «Стратос-Транзит»..

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визначений судом недійсним.

Зазначений правочин є дійсним відповідно до закону та не був визнаний нікчемним в судовому порядку. Тому суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано задовольнив позов.

Також колегія судів має зазначити, що суд першої інстанції правомірно в даному випадку, відповідно до приписів ч. 2 ст. 11 КАС України, вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправним спірне податкове повідомлення-рішення від 8 вересня 2010 року, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача.

З огляду на викладене колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Ухвала виготовлена в повному обсязі 14 січня 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.195 ч.1, ст. 196, ст.198 ч.1 п.1, ст.200, ст.205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року у справі за позовом Приватного акціонерного підприємства «Луганський міжгалузевий центр» до Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

ГоловуючийЛ.А.Василенко

СуддіМ.М. Гімон

О.В. Карпушова