Ухвала суду № 16548442, 13.01.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ірметова О.В.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2011 року справа №2а-7375/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Сіваченка І.В.

суддів: Дяченко С.П., Шишова О.О.

при секретарі: Запорожцевій Г.В.

представника позивача: Біленького В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Алчевської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2010 року у справі № 2а-7375/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Промсоюз» до Алчевської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області «про визнання протиправними в акті про результати невиїзної документальної перевірки висновків, скасування податкового повідомлення-рішення», -

В С Т А Н О В И Л А :

21 вересня 2010 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2010 року у справі № 2а-7375/10/1270 позов було задоволено у повному обсязі, а саме: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення за формою №0001032310/0 від 2 вересня 2010 року про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 383148,00 грн., в тому числі за основним платежем 255432,00 грн., штрафні санкції 127716,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідно до Порядку заповнення та предявлення податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054, платник податку самостійно нараховує суму податкового зобовязання, яку вказує в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податку і відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність відхилень між сумами податкових зобовязань та податкового кредиту по податку на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання угод нікчемними.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, якою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і постановити нову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що невиїзною документальною перевіркою від 18.08.10 №1987/231/21822350 з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками правових взаємовідносин з ПП «Стратос-Транзит» за період з 01.02.2009 року по 30.09.2009 року, яка проведена Алчевською ОДПІ, встановлено до ТОВ «ВКФ «Промсоюз» було задіяне в ланцюгу безтоварних операцій на підставі перевірки ПП «Стратос-Транзит», акт невиїзної документальної перевірки від 05.05.2010 №190/2300/360731272, яка була проведена ДПІ в Артемівському районі м. Луганська. Аналізом матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших наявних документів було встановлено, що в перевіряємому періоді позивач декларував витрати на придбання товарів та за системою автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України позивача та його контрагентів встановлено отримання податкової вигоди від контрагента ПП «Стратос-Транзит», яке не виконує свої податкові зобовязання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат податкового кредиту, що є порушенням вимог чинного законодавства.

В ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначений договір відповідно до п.п.1,2 ст. 215 , п.п.1,5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Право органів державної податкової служби на звернення з позовами до підприємств, установ, організації та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами, прямо передбачено п.11 ч.1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», але у випадку, коли за ст. 215 ЦК України правочин є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч.2 ст. 228 ЦК України - правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Вказану позицію підтримано Верховним судом України в постанові від 25.09.2007 року при розгляді касаційної скарги по справі №21-405во07 за позовом ДПА у Волинській області до ВАТ «Луганській автомобільний завод», ПП «Стар-Трейд» «про визнання угоди недійсною».

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначав, що в момент вчинення договору № 06-02/09 від 03.02.2009 року додержані всі вимоги чинного законодавства України, а саме: договір підписаний уповноваженими особами сторін, в договорі зазначені усі істотні умови, що характерні для договору купівлі - продажу - предмет, якість та кількість товару, зобов'язання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та строк передачі товару, зобов'язання сторін, форс-мажор, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договору - передали товар та сплатили за нього грошові кошти, що підтверджується наданими до справи документами первинного бухгалтерського обліку.

Надані Позивачем в обґрунтування позовних вимог письмові докази свідчать про те, що спільні дії ТОВ "ВКФ "Промсоюз" та ПП "Стратос-Транзит" при укладенні та виконанні договору № 06-02/09 були дійсно направлені на набуття тих прав та обов'язків, які випливають саме з договору, і таким чином, правочин у вигляді договору № 06-02/09 спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, висновок про те, що за наслідками встановлення нікчемної угоди між ТОВ "ВКФ "Промсоюз" та ПП "Стратос-Транзит" № 06-02/09 від 03.02.2009 року, згідно пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відсутні підстави для виникнення податкового кредиту по операціях з придбання товарів (робіт, послуг), а тому податковий кредит, задекларований ТОВ "ВКФ "Промсоюз" за період з 01.02.09 по 30.09.09 по взаємовідносинах з ПП "Стратос-Транзит" у розмірі 255 432,00 грн., заявлено безпідставно, є незаконним.

Позивач просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а ухвалене судове рішення без змін.

У судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача до апеляційного суду не прибув.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги, і встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Промсоюз» зареєстроване як юридична особа 31.05.1995 року виконавчим комітетом Алчевської міської ради, ід. код: 21822350.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що 18.08.2010 року головним державним податковим ревізором-інспектором податкової служби відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Алчевської ОДПІ Тимошенко О.Б., згідно із п.1 ч.1 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «ВКФ «Промсоюз» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками правових взаємовідносин з ПП «Стратос-Транзит» за період з 01.02.2009 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт перевірки від 18.08.2010 року №1987/231/21822350 (а.с.11-21).

Відповідно до висновків акту перевірки від 18.08.2010 року Алчевською ОДПІ було встановлено відсутність поставок товарів та укладання з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за наслідками правових взаємовідносин з ПП «Стратос-Транзит» за період з 01.02.2009 року по 30.09.2009 року не підтверджені стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарської операції, у звязку з цим встановлено нікчемні правочини по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) між ТОВ «ВКФ «Промсоюз» та ПП «Стратос-Транзит».

Також за висновками акту встановлено порушення податкового законодавства ТОВ «ВКФ «Промсоюз», а саме порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р., відсутні підстави для виникнення податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг), а тому податковий кредит, задекларований ТОВ «ВКФ «Промсоюз» за період з 01.02.09 по 30.09.09 по взаємовідносинам з ПП «Стратос-Транзит» у розмірі 255432 грн.

Також в акті перевірки (а.с.19-20) відповідач з посиланням на ст. 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 215, 228, 712 Цивільного кодексу України, дійшов до висновку про відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ТОВ «ВКФ «Промсоюз» від ПП «Стратос-Транзит», що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, та як наслідок нікчемність укладених договорів.

На підставі акту перевірки Алчевською ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення за формою «Р» від 2 вересня 2010 року № 0001032310/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 255432,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 127716,00 грн. (а.с.22).

На думку позивача, податкова інспекція безпідставно дійшла до висновку щодо про укладення угоди між ТОВ «ВКФ «Промсоюз» та ПП «Стратос-Транзит» без мети настання реальних наслідків, та, як наслідок, нікчемність укладеного договору лише на підставі співставлення декларацій та актів перевірок.

Відповідно до пп.1 п.11 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами; застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Відповідно до пп.3 п. 1.2 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових і позапланових перевірок за питаннями дотримання податкового, валютного й іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. № 327, невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, що проводиться в приміщенні органа державної податкової служби на підставі представлених податкових декларацій, звітів й інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їхнього подання.

Відповідно до п. 2.3 Наказу Державної податкової адміністрація України від 27 травня 2008 року N 355 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків» невиїзні документальні перевірки можуть проводитися посадовими особами органу ДПС з письмового дозволу керівника (заступника керівника) органу ДПС про проведення перевірки за наявності таких обставин:

- у разі надходження від платника податків на запит органу ДПС пояснень та документів, достатніх для проведення невиїзної документальної перевірки (в тому числі і з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків);

- у разі надходження до органу ДПС після проведення планової та позапланової виїзної перевірки платника податків щодо дотримання ним вимог податкового законодавства матеріалів перевірок інших суб'єктів господарювання з питань правових відносин з платником податків, що свідчать про порушення платником податків податкового законодавства, та надання платником податків пояснень та їх документального підтвердження, достатніх для проведення невиїзної документальної перевірки, на обов'язковий письмовий запит органу ДПС;

- у разі надходження до органу ДПС у встановленому порядку інформації та даних, що свідчать про окремі порушення платником податків податкового законодавства, та надання платником податків пояснень та їх документального підтвердження, достатніх для проведення перевірки, на обов'язковий письмовий запит органу ДПС;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: особа - будь-яка з наведених нижче осіб, незалежно від того, чи є така особа резидентом чи ні:

суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій; інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності;

фізична особа (громадянин, іноземний громадянин та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької згідно із законодавством, або ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної (сумісної) діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Порядок податкового обліку та звітності результатів спільної (сумісної) діяльності встановлюється центральним податковим органом.

Платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно статті 19 Господарського кодексу України (Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю) держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни.

Згідно статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

З аналізу вказаних норм вбачається, що норми Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» не можуть окремо застосовуватися від норм Господарського кодексу, Цивільного кодексу та інших законів і нормативно-правових актів, які регулюють вказані правовідносини. У звязку з чим, позиція позивача щодо розгляду даної справи виключно в рамках податкового законодавства без врахування норм Цивільного кодексу України є хибною та такою, що суперечить нормам діючого законодавства. Як наслідок, є незмістовною позиція позивача, що відповідач перевищив свої повноваження шляхом оцінювання господарської діяльності позивача з урахуванням норм ЦК України, оскільки вказаними вище нормами законів чітко врегульоване право відповідача як державного органу здійснювати контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у сфері збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності, та у сфері податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з вимогами ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як відомо, діюче цивільне законодавство України виходить з презумпції дійсності правочину (ст. 204 ЦК України). Саме тому, в силу закону, учаснику правочину неможливо пред'явити позов про визнання його дійсним. Він дійсний в силу ст. 204 ЦК України, якщо інше не встановлено законом або судом, у встановленому законом порядку. Кваліфікація правочину як нікчемного по ст. 228 ЦК України, на яку посилається Алчевська ОДПІ в акті перевірки, має свій порядок.

В п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 вказано на такий порядок: при кваліфікації правочину, зокрема, за ст. 228 ЦК враховується вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією з сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння нимтощо.

У разі підтвердження доводів державної податкової інспекції про безтоварність операцій (в т.ч. внаслідок укладення нікчемного правочину) визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету (що є заволодінням коштами держави).

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (№ 168/97-ВР від 3 квітня 1997 року із змінами та доповненням) (надалі - Закон № 168/97). Саме нормами зазначеного Закону з урахуванням його преамбули регулюються всі питання, пов'язані із визначенням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 7.7.4. пункту 7.7. статті 7 Закону № 168/97 платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Підпункт 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97 передбачає, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний надавати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, включаючи випадки, коли за результатами перевірок така сума визнана недостовірною.

Підпунктом „в" підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97 передбачені дії податкового органу, якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної (документальної) перевірки податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій в податковій декларації, у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Відповідно до Порядку заповнення та предявлення податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054, платник податку самостійно нараховує суму податкового зобовязання, яку вказує в декларації з ПДВ. Данні, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податку і відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність відхилень між сумами податкових зобовязань та податкового кредиту по податку на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання угод нікчемними.

Представником позивача були надані до суду докази на підтвердження правомірності нарахування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Стратос-Транзит» за період з 01.02.2009 по 30.09.2009, як то: видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні, товаро-транспортні накладні, договір купівлі-продажу з додатковою угодою, специфікаціями (а.с.110-241).

Колегія суддів погоджується з тим, що посилання відповідача стосовно укладення позивачем вищезазначеного договору без мети настання правових наслідків не слід приймати до уваги, оскільки позивачем доведений та матеріалами справи підтверджений факт здійснення позивачем господарської діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову ознаку та спрямовані на отримання прибутку, як то передбачено ст. 3 Господарського кодексу України.

Фактично, висновок Алчевської ОДПІ (що викладено у Акті від 18.08.2010 року №1987/231/21822350) про нікчемність правочину, ґрунтується лише на висновках про це, викладених в акті перевірки ДПІ у Артемівському районі м. Луганська щодо ПП «Стратос-Транзит», про яке відсутня інформація щодо його місцезнаходження. Проте, відсутність підприємства за юридичною адресою не свідчить про те, що воно є недіючим. Лише факт виключення підприємства з ЄДРПОУ є підставою стверджувати, що підприємство є недіючим, ліквідованим. Більш того, на час існування договірних відносин (лютий-вересень 2009 р.) даних щодо відсутності ПП «Стратос-Транзит» за юридичною адресою немає.

Позапланова виїзна перевірка ТОВ КВФ «Промсоюз» відповідачем не проводилась.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто, вказаною нормою встановлено презумпцію винуватості суб'єкта владних повноважень та покладено на останнього обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Отже, висновки податкового органу стосовно нікчемності правочинів з ПП «Стратос-Транзит» не ґрунтуються на відповідних доказах, такі докази відсутні в матеріалах справи.

Відповідно ч.2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням того, що суд першої інстанції дійшов до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача відносно скасування податкового повідомлення-рішення з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких вони просять, місцевий суд правильно вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправним податкове повідомлення-рішення №0001032310/0 від 2 вересня 2010 року про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 383148,00 грн., в тому числі за основним платежем 255432,00 грн., штрафні санкції 127716,00 грн.

Таким чином постанова суду першої інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, зміні або скасуванню не підлягає, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

В повному обсязі ухвала виготовлена 17.01.2011 року.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Алчевської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2010 року у справі № 2а-7375/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Промсоюз» до Алчевської обєднаної державної податкової інспекції в Луганській області «про визнання протиправними в акті про результати невиїзної документальної перевірки висновків, скасування податкового повідомлення-рішення» залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: С.П.Дяченко

О.О. Шишов