Ухвала суду № 16548217, 23.12.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чекменьов Г.А.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2010 року справа №2а-23536/10/0570 <приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26 >

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Гімона М.М., судів Василенко Л.А., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Петровському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року у справі № 2а-23536/10/0570 за позовом Закритого акціонерного товариства «Автотранспортник» до Державної податкової інспекції в Петровському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001251640/0 від 28.09.2010 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року у справі № 2а-23536/10/0570 позов Закритого акціонерного товариства «Автотранспортник» до Державної податкової інспекції в Петровському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001251640/0 від 28.09.2010 року задоволено: податкове повідомлення-рішення № 0001251640/0 від 28.09.2010 року Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька скасовано.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, а тому податковий орган має право здійснювати самостійний перерозподіл сплачених платником податку сум податкових зобовязань.

Сторони у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22.09.2010 року відповідачем була проведена невиїзна документальна (камеральна) перевірка Закритого акціонерного товариства «Автотранспортник» с питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість по деклараціям за серпень-грудень 2009р., січень-березень 2010р. та з комунального податку по розрахунку за червень 2010р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 1301/15/30792800 від 22.09.2010року, яким встановлено, що зобовязання з податку на додану вартість по деклараціям за серпень-грудень 2009р., січень-березень 2010р. на загальну суму 78449 грн. сплачені позивачем за межами граничних строків сплати із затримкою, що є більшою 90 календарних днів (арк. справи 7, 8).

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001251640/0 від 28.09.2010 р., в якому зазначено, що за затримку на 205 календарних днів узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 78449 грн. позивач зобовязаний сплатити штраф у розмірі 50 % у сумі 39224, 60 грн. (арк. справи 6).

Не погодившись з рішенням податкового органу позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтував тим, що податкові платежі з податку на додану вартість у спірний період ним сплачували в межах граничних строків, передбачених Законом України № 2181-ІІІ.

Правовою підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 (надалі Закон № 2181), згідно якого у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобовязаний сплатити штраф при затримці понад 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, у розмірі 50 відсотків такої суми.

Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.99 № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Отже, для того, щоб визначити порядок спрямування сплачених платником податків до бюджету коштів у погашення тих чи інших податкових зобовязань орган державної влади повинний мати на це відповідні повноваження, які були б прямо передбачені Законом або іншим нормативно-правовим актом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у податкового органу, на момент прийнятого спірного повідомлення-рішення, відсутні такі повноваження на визначення податкових зобовязань (боргу), у погашення яких спрямовуються сплачені платником податків кошти.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у звязку з відсутністю у відповідача повноважень перешкоджати праву платника податків самостійно розпоряджатися належними йому коштами при виборі податкових зобовязань, які погашаються зарахування коштів іншим чином, ніж це зазначено позивачем (окрім випадків з розподілом пені) у відповідних платіжних документах, не відповідає вимогам діючого законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем була надана довідка про сплату податку на додану вартість за періоди серпень-грудень 2009р., січень-березень 2010р. з посиланням на відповідні платіжні доручення (арк. справи 9-10), а також банківські виписки з рахунку позивача (арк. справи 35-63).

З наданих позивачем документів вбачається, що за вказані періоди податок на додану вартість сплачений позивачем в межах граничних строків, визначених Законом № 2181-III.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідач не заперечував факту сплати позивачем сум податку на додану вартість за періоди серпень-грудень 2009р., січень-березень 2010р. в межах граничних строків, але зазначив, що у звязку з наявністю податкового боргу за попередні періоди, платежі, які надходили до бюджету від позивача у поточні періоди, зараховувалися в погашення існуючого податкового боргу згідно календарній черговості його виникнення відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-III.

При цьому відповідач в апеляційній скарзі в обґрунтування законності власних дій посилається на п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у відповідності з яким податковий борг повинен погашатися раніше ніж податкові зобовязання, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

Колегія суддів не може погодитися з таким доводом апеляційної скарги з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач, сплачуючи грошові кошти в установлений законом строк та визначаючи напрямок його сплати, реалізує своє право власника грошових коштів, оскільки Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, тобто обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).

Обмеження стосовно реалізації права власника на розпорядження його власністю встановлені у Закону «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обовязком самостійно змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що самостійний перерозподіл податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, спір за суттю вирішений вірно, підстави для скасування відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Петровському районі м. Донецька залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року у справі № 2а-23536/10/0570 за позовом Закритого акціонерного товариства «Автотранспортник» до Державної податкової інспекції в Петровському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001251640/0 від 28.09.2010 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Колегія суддівГімон М.М.

Василенко Л.А.

Карпушова О.В.