Постанова № 16536027, 29.06.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

29.06.11 Справа № 5015/2197/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі судового засідання Томкевич Н.

з участю представників:

від скаржника (відповідача) – не з’явився,

позивача – не з’явився,

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрітон», м.Новояворівськ Львівської області

на рішення господарського суду Львівської області від 30.05.2011 року, суддя Козак І.Б., у справі № 50515/2197/11

за позовом: дочірнього підприємства «Фрідом Фарм-Україна»закритого акціонерного товариства «Фрідом Фарм Інтернешнл», м.Херсон

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Агрітон», м.Новояворівськ Львівської області

про стягнення заборгованості в сумі 675071,74 грн.,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 30.05.2011 року частково задоволено позовні вимоги дочірнього підприємства «Фрідом Фарм-Україна»закритого акціонерного товариства «Фрідом Фарм Інтернешнл»в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрітон»504 768 грн. основного боргу, 19 959,56 грн. пені, 14 967,43 грн. інфляційних втрат, 3 905,98 грн. три відсотки річних, що складає заборгованість за поставлений відповідачу товар згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №60 ПШ60 від 17 червня 2010 року.

Рішення суду мотивоване тим, що доказів оплати поставленого товару відповідач суду не надав, а тому позовні вимоги про її стягнення, а також пені та нарахувань згідно ст.625 ЦК України за несвоєчасне погашення заборгованості підлягають до задоволення.

В частині позовних вимог про стягнення 131470,48 грн., заявлених позивачем як штраф та оцінених судом як пеня, в позові відмовлено, про що зазначено лише в мотивувальній частині рішення, оскільки нарахування пені згідно п.9.2 договору позивачем здійснено поза межами встановленого діючим законодавством обмеження для нарахування пені не більше подвійної облікової ставки НБУ.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення 19 959,56 грн. пені, 14 967,43 грн. інфляційних втрат, 3 905,98 грн. три відсотки річних та прийняти нове рішення в цій частині, яким позов задоволити на суму 3916 грн. пені, 766,39 грн. трьох відсотків річних та 2001,07 грн. інфляційних втрат, а в решті –відмовити, в зв»язку з неповним з»ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи.

При цьому, скаржник покликається на п.5.2. договору, яким передбачено, що загальна сума заборгованості за договором поставки не повинна перевищувати 400 000 грн. та право постачальника в такому випадку відмовитись відвантажувати товар до моменту погашення покупцем всієї суми заборгованості за договором, а тому вважає, що вказані нарахування згідно ст.625 ЦК України та пеня можуть бути нараховані та заявлені позивачем лише на суму заборгованості, яка перевищує 400 000 грн., тобто на уму 104768 грн. за період прострочки з 06.01.2011 року по 04.04.2011 року. Вказану в п.5.2 вищезазначену умову договору скаржник трактує як погодження сторонами відсутності негативних наслідків при виникненні заборгованості до 400 000 грн.

В судове засідання представники сторін не з»явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвали суду, а тому, зважаючи на те, що сторони без поважних причин не з»явилися та не повідомили суд про причини неявки, суд вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов”язки сторін.

Суд, дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що дочірнім підприємством «Фрідом Фарм-Україна»закритого акціонерного товариства «Фрідом Фарм Інтернешнл», (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрітон» (покупець) 17 червня 2010 року укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №60 ПШ60, відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені договором строки покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього визначену грошову суму у відповідності до умов договору.

Згідно п.2.1. договору якість товару, що поставляється продавцем, має відповідати вимогам договору, а в частині, яка ним не регулюється –ДСТУ 4230:2003. Поставки здійснюється на умовах EXW, місце поставки –склад постачальника, місто Нова Каховка.

Згідно п.3.1. договору кількість товарів, що підлягають поставці, вказана у відповідних специфікаціях до договору, а згідно з п.4.1. договору ціна за товар вказана в специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до п.5.2. договору загальна сума заборгованості за договором поставки не повинна перевищувати 400 000 грн. Постачальник залишає за собою право відмовитись відвантажувати товар до моменту погашення покупцем всієї суми заборгованості за договором.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата проводиться шляхом перерахування покупцем на поточний рахунок постачальника вартості поставленого товару протягом 10 банківських днів з дати відвантаження товару. Оплата, проведена протягом вказаного строку вважається здійсненою вчасно.

На виконання умов договору №60 ПШ60 від 17 червня 2010 року позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 3 856 745 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.17-39).

Проте, відповідач свої зобов’язання за договором виконав частково, здійснивши оплату поставленого товару на суму 3 351 977 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість з оплати поставки товару в розмірі 504 768 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків за період з 01.12.2010 року по 07.02.2011 року, підписаним повноважними представниками сторін (а.с.40),

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає товар у власність другої сторони (покупця), а покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар (ст.655 ЦК України).

Згідно із ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач доказів погашення основного боргу не подав і на час розгляду справи в суді, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 504 768 грн..

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що право на отримання відшкодування трьох відсотків річних та втрат від інфляції у суб’єкта відшкодування може виникати лише за умови існування між кредитором і боржником грошового зобов’язання та прострочення боржником такого грошового зобов’язання, що наявне в спірному випадку.

З наведеного місцевим судом також підставно стягнуто з відповідача 14 967,43 грн. втрат від інфляції та 3 905,98 грн. три відсотки річних згідно поданого розрахунку (а.с.5-6).

Ст.611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором, а згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається подвійною обліковою ставкою НБУ від суми простроченої заборгованості, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Умовами договору (п.9.2.) за порушення термінів оплати сторони передбачили сплату відповідачем штрафу у розмірі 0,5% від суми неоплаченого товару, за кожен день прострочки оплати, але не більше 30 відсотків річних.

З аналізу змісту вищенаведених норм та пункту 9.2. договору вбачається, що фактично сторони передбачили у договорі №60ПШ60 від 17.06.2010 року відповідальність покупця за порушення строків оплати у вигляді пені, назвавши її штрафом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, у відповідності до ст.343 Господарського кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч.2 ст.343 ГК України).

Оскільки по суті передбачена у п.9.2. договору відповідальність є пенею і згідно встановлених обставин справи є підстави для її застосування та враховуючи приписи ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», пеня повинна нараховуватися виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, а не 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Таким чином, здійснивши розрахунок належної до стягнення суми пені згідно вищевказаних норм, місцевий суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 19 959,56 грн. пені та відмову в задоволенні стягнення пені на суму 131470,48 грн. Разом з тим, щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 131470,48 грн. місцевим судом зазначено лише в мотивувальній частині рішення, та не зазначено про це в резолютивній частині рішення, що є порушенням норм процесуального права, а тому з цих підстав рішення місцевого суду слід змінити, доповнивши його резолютивну частину пунктом щодо відмови в цій частині позовних вимог.

Покликання скаржника на усунення сторонами в договорі негативних наслідків щодо застосування відповідальності за порушення виконання зобов»язання на суму до 400 000 грн., є безпідставним та не звільняє відповідача від такої відповідальності, оскільки за змістом п.5.2 договору передбачено фактично розмір заборгованості, при перевищенні якої постачальник залишає за собою право припинити поставку товару. Вказаною нормою не встановлено умови звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов»язання, яка встановлена умовами ст.625 ЦК України та умовами цього ж договору. Крім цього, вказані нарахування та пеня стягуються за прострочення виконання грошового зобов»язання, а згідно п.5.1. договору передбачено, що вчасно здійсненою вважається оплата, проводена шляхом перерахування покупцем на поточний рахунок постачальника вартості поставленого товару протягом 10 банківських днів з дати відвантаження товару. Таким чином, здійснення відповідачем оплати поза межами вказаного цією умовою договору строку надає позивачу право на нарахування таких стягнень.

У відповідності до ст.8 Декрету КМ України, від 21.01.1993, № 7-93 "Про державне мито", сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. Згідно п.г,ч.2 ст.3 Декрету КМ України, від 21.01.1993, № 7-93 "Про державне мито", із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови ставка мита із спорів майнового характеру складає 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми. Зважаючи на ту обставину, що скаржником сплачено на 2557,26 грн. більше визначеного розміру, вказана сума підлягає поверненню з державного бюджету.

В решті рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 30.05.2011 року в справі за номером 50515/2197/11 - змінити.

Доповнити резолютивну частину рішення новим пунктом щодо відмови в частині позовних вимог про стягнення 131470,48 грн. пені.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 30.05.2011 року в справі за номером 50515/2197/11 - залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрітон»–без задоволення.

Повернути з державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агрітон»(м.Новояворівськ, Яворівський район, Львівська область, ЄДРПОУ 36764962) 2557,26 грн. зайво сплаченого державного мита.

Довідку видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С. М. Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р. І. Марко