Рішення № 16535897, 14.06.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2011 р. Справа № 5023/2327/11

вх. № 2327/11

Колегія суддів господарського суду в складі:

Головуючий суддя Доленчук Д. О.

суддя Жигалкін І.П.

суддя Присяжнюк О.О.

при секретарі судовогозасідання Івахненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № 02-07/409 від 04.03.2011 р.

1-го відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю № б/н від 01.02.2011 р.

2-го відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю № б/н від 30.01.2010 р.

3-го відповідача - ОСОБА_4 за довіреністю № б/н від 29.03.2011 р.

розглянувши справу за позовом ПАТ "Укрсоцбанк", м. Київ в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк", м. Харків

до 1. Споживчого товариства "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж", м. Харків , 2. АТЗТ "Спецбудмонтаж", м. Харків , 3. ТОВ "ССМ-ІНВЕСТ", м. Харків

про визнання нікчемним договору

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до 1. Споживчого товариства "Житлово-будівельний кооператив "Авантаж", 2. Акціонерного товариства закритого типу "Спецбудмонтаж" та 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ССМ-ІНВЕСТ" (відповідачі) згідно якого просить суд визнати нікчемним договір про переведення боргу, укладений 18.02.2010 р. між відповідачами.

В обґрунтування позову позивач вказує, що згідно з умовами договору про переведення боргу на 1-го відповідача був переведений борг 3-го відповідача, і даний договір не носить жодної економічної вигоди 1-му відповідачу, договір був направлений на доведення 1-го відповідача до банкрутства у зв'язку з чим даний договір порушує публічний порядок та є нікчемним на підставі ст. 228 ЦК України. Також в обґрунтування позовних позивач вказував, що оскільки жоден з відповідачів не визнає, що договір є нікчемним, тобто, між сторонами існує спір щодо нікчемності договору, то він повинен бути вирішений судом.

1-й відповідач надав до суду відзив на позовну заяву в якому просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки вимоги позивача ґрунтуються на припущеннях та вони не підтвердженні жодним доказом.

2-й відповідач та 3-й відповідач надали до суду відзиви на позовну заяву в яких просили суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту.

Представники сторін до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 14.06.2011 р. за вх. № Д 1131, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав викладених у відзивах на позовну заяву.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

18 лютого 2010 року між відповідачами було укладено договір про переведення боргу (далі - договір).

Згідно з умовами договору 3-й відповідач переводить свій борг за договором № Б08/01-13 купівлі-продажу цінних паперів від 08.01.2008 року, а 1-й відповідач заміняє 3-го відповідача у зобов'язанні. Відповідно до п.1.2., 2.1. договору 1-й відповідач прийняв на себе обов'язок здійснити оплату заборгованості у розмірі 20000000,00 грн. до 01.11.2010 року.

При укладенні договору про переведення боргу від 18.02.2011 р., сторонами додержані вимоги передбачені законодавством.

06.12.2010 року господарським судом Харківської області було порушено провадження у справі № Б-19/266-10 про банкрутство 1-го відповідача.

Після публікації в газеті "Голос України" оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство 1-го відповідача з грошовими вимогами до 1-го відповідача звернувся цілий ряд кредиторів, в тому числі й позивач та 2-й відповідач.

Ухвалою господарського суду Харківської області у справі № Б-19/266-10 від 06.04.2011 року було відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про повідомлення господарським судом Генеральної прокуратури та Міністерства внутрішніх справ України про виявлення порушення законності у діяльності працівників СТ “ЖБК “Авантаж” та АТЗТ Спецбудмонтаж”, яка містить ознаки дій, передбачених ст. 221 КК України та про визнання правочинів, укладених між СТ “ЖБК “Авантаж” та АТЗТ “Спецбудмонтаж” такими, що порушують публічний порядок, та тому є нікчемними.

ПАТ “Укрсоцбанк” в особі Харківської обласної філії ПАТ “Укрсоцбанк” не погодившись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою про скасування ухвали місцевого господарського суду від 06.04.2011р. у справі № Б-19/266-10, вказуючи, що правочини про переведення боргу та поруки, укладені між СТ “ЖБК “Авантаж” та АТЗТ “Спецбудмонтаж”, є невигідними для СТ “ЖБК “Авантаж”, оскільки не передбачають отримання прибутку та укладені з метою доведення 1-го відповідача до банкрутства, вони порушують публічний порядок, тому є нікчемними.

За результатом розгляду апеляційної скарги позивача у справі № Б-19/266-10 постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 травня 2011 року ухвала господарського суду Харківської області у справі № Б-19/266-10 від 06.04.2011 року була залишена без змін.

Крім того, даною постановою Харківського апеляційного господарського суду було встановлено, що доводи ПАТ “Укрсоцбанк” щодо укладення договорів переведення боргу, зокрема від 18.02.2010 року, не підтверджені жодними доказами та спростовуються матеріалами справи. Також, в даній постанові Харківським апеляційним господарським судом вказувалося про відсутність наявності наміру сторін правочинів про переведення боргу, зокрема від 18.02.2010 року, порушити публічний порядок.

При цьому суд зазначає, що доказів скасування вищевказаної постанови в матеріалах справи не міститься.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема:

- безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В силу ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, норми закону щодо підстав нікчемності правочинів є імперативними. Нікчемними, зокрема, є правочини: укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань (ст. 547 ЦК України); укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми (ч. 1 ст. 219 ЦК України); укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ст. 221 ЦК України); укладені недієздатною фізичною особою (ст. 226); вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч. 1 ст. 224 ЦК України); які порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України).

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено коло правочинів, які є нікчемними та підпадають під такі, що порушують публічний порядок це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто це правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Також, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" прямо передбачено, що “усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок” (глава 18).

Вищезгадана постанова Пленуму Верховного суду України спрямована на надання відповідних роз'яснень, у тому числі й щодо нікчемності правочинів, що порушують публічний порядок, з метою забезпечення судами правильного й однакового застосування законодавства під час розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Об'єктивна ознака такого правочину повинна вказувати на його суперечність публічно-правовим актам держави (Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного законодавства тощо), які визначають основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави.

Суб'єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, повинна полягати у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату та вказувати на умисне його вчинення.

Варто відмітити, що у разі кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України повинна враховуватися вина, яка полягає в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Так, згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно ст. 219 Кримінального кодексу України, під доведенням до банкрутства, треба розуміти дії умисні, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Приписами п.п. 3.2. розділу 3 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджені наказом Міністерства економіки України N 14 від 19 січня 2006 р. наведено визначення ознак дій з доведення до банкрутства.

Визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв'язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов'язкові платежі.

Віднесення правочинів, які порушують публічний порядок, до нікчемних означає безумовне позбавлення правового захисту осіб, яких цим правочином передбачалося наділити правами. Таке позбавлення диктується необхідністю збереження публічного порядку, що є важливим для суспільства в цілому.

Договір про переведення боргу від 18.02.2010 р., укладений між відповідачами, за своїм змістом являє собою правочин, а саме юридичну дію, спрямовану на досягнення цивільно-правових результатів, здійсненних у господарської діяльності 1-го відповідача.

Відсутність економічного ефекту від договору, не повинно вважатися доказом порушення публічного порядку та визнаватися нікчемним.

Таким чином, відсутні підстави та докази вважати невигідним для 1-го відповідача вказаний договір.

Посилання позивача на інші угоди, які були укладені 1-м відповідачем з іншими суб'єктами господарювання також не являються доказами порушення публічного порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог, оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, позивачем не доведено умисел сторін (сторони) на досягнення протизаконного результату, не доведено, чим саме правочин порушуватиме публічний порядок і підпадатиме під дію ст. 228 ЦК України за сукупності об'єктивної та суб'єктивної ознак, не доведено в законному порядку вини 1-го відповідача, а у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 11 травня 2011 року у справі № Б-19/266-10 вказувалося про відсутність наявності наміру сторін правочину про переведення боргу від 18.02.2010 року порушити публічний порядок.

За таких обставин господарський суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови в позові підлягають покладенню на позивача.

Враховуючи те, що при поданні позову та в процесі розгляду справи позивачем не було надано до суду доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. на рахунок 31219264700002 (одержувач коштів - Управління Державного Казначейства у м. Харкові ГУДКУ у Харківській обл., код одержувача - 24134490, банк одержувача - Головне Управління Державного Казначейства України у Харківській обл., МФО банку одержувача 851011) господарський суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь державного бюджету України суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 174 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 215, 228, 627 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 34, 35, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" (61057, м. Харків, вул. Гоголя, 10, код ЄДРПОУ 09351014, п/р 36198805990002 в ХОФ ПАТ„Укрсоцбанк" МФО 351016) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління Державного Казначейства у м. Харкові ГУДКУ у Харківській обл., код одержувача - 24134490, банк одержувача - Головне Управління Державного Казначейства України у Харківській обл., МФО банку одержувача 851011, номер рахунку 31219264700002) - 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя Доленчук Д. О.

суддя Жигалкін І.П.

суддя Присяжнюк О.О.

Рішення підписано 17.06.2011 р.