Рішення № 16535539, 16.06.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.11 Справа № 30/5009/2746/11

Суддя Кагітіна Л.П.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталевар»(69095, м. Запоріжжя, вул. Козача, 43, кв. 50)

до відповідача: Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, 18)

про стягнення 11667,90 грн.

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 18 від 01.02.2011р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 55 від 10.06.2011р.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталевар»звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»7164,90 грн. інфляційних втрат та 4503,00 грн. 3% річних.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України. Вказує, що нарахування відповідачу штрафних санкцій обумовлено невиконанням останнім рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2010р. у справі № 28/240/10, яке набрало чинності. При цьому позивач відзначає, що відносно відповідача у січні 2011 року господарським судом Запорізької області порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, проте, інфляційні втрати та річні за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а є наслідком інфляційних процесів у державі та платою за користування коштами, і не відносяться до санкцій у розумінні ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.05.2011р. порушено провадження у справі № 30/5009/2560/11, розгляд справи призначено на 16.06.2011р.

За клопотанням представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Представник позивача у судовому засіданні 16.06.2011р. підтримав заявлені у позові вимоги та надав усні пояснення що заявленої до стягнення суми.

Представник відповідача у судовому засіданні надав письмовий відзив на позов, в якому відповідач Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат»погоджується з вимогами позивача і вказує, що несплата боргу обумовлена відсутністю коштів у підприємства.

В судовому засіданні 16.06.2011р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталевар»звернулося до господарського суду запорізької області з позовом про стягнення з Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»231125,90 грн. заборгованості за договором поставки №321 від 30.09.2008р., 66070,05 грн. пені за неналежне виконання умов договору, 9938,41 грн. інфляційних втрат та 7524,00 грн. 3% річних (за період з 01.08.2009р. по 01.09.2010р.).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.10.2010р. у справі №28/240/10 позовні вимоги задоволені частково, присуджено до стягнення з Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь позивача 231125,90 грн. основного боргу, 13375,51 грн. пені, 9938,41 грн. інфляційних втрат та 7524,00 грн. 3 % річних, а також 2619,63 грн. державного мита та 196,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Виконання судового рішення розстрочено на три місяці.

Вказане рішення господарського суду набрало законної сили.

09.11.2010р. на виконання судового рішення видано наказ про примусове його виконання.

05.12.2010р. Заводським відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №23139035 про примусове виконання наказу господарського суду Запорізької області від 08.11.2010р. №28/240/10.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.04.2011р. у справі №28/240/10, на підставі статті 25 Господарського процесуального кодексу України, здійснено процесуальне правонаступництво Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»на Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат».

У звязку з невиконанням ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат»судового рішення позивачем нараховані відповідачу інфляційні втрати та 3% річних за період з 02.09.2010ро. по 26.04.2011р.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 7164,90 грн. інфляційних втрат та 4503,00 грн. 3% річних є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішень суду.

Нормами статті 509 цього ж Кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Запорізької області від 25.10.2010р. у справі №28/240/10, яке набрало законної сили, з Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»(правонаступником якого є відповідач) на користь позивача стягнуто 231125,90 грн. основного боргу, 13375,51 грн. пені, 9938,41 грн. інфляційних втрат та 7524,00 грн. 3 % річних, а також судові витрати.

Обовязковість судових рішень до виконання закріплена Конституцією України та іншими законодавчими актами України.

Так, ст.124 Конституції встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

Відповідно до положень ст.11 Закону України «Про судоустрій», ст.4 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, які набрали законної сили, є обовязковими до виконання всіма <…> юридичними особами на всій території України.

Згідно з приписами ст. 35 ГПК України, не потребують доказуванню преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.

Факт наявності заборгованості у розмірі 231125,90 грн. встановлено рішенням господарського суду від 25.10.2010р. у справі № 28/240/10.

В силу приписів ст.599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобовязання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобовязань. Якщо учасники зобовязання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобовязання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обовязки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обовязків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобовязання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобовязання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобовязання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Порушенням зобовязання, згідно зі статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що свої зобовязання щодо сплати на користь ТОВ «Сталевар»грошових коштів у розмірі 231125,90 грн., стягнутих рішенням господарського суду від 25.10.2010р. по справі № 28/240/10, ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат»не виконало.

Судом встановлено, що у січні 2011р. ухвалою господарського суду Запорізької області відносно ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат»було порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду; протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,податків і зборів (обов'язкових платежів).

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

Відповідно до наведеної статті грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Суд відзначає, що це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але й випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями. Виключення із даного правила, тобто, звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено лише договором.

Інфляційні та річні за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а є наслідком інфляційних процесів у державі та платою за користування коштами, інфляційні втрати є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3% річних - платою позивачу за користування коштами, що не були своєчасно сплачені відповідачем, тому ні 3% річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та у зв'язку з цим відносити до санкцій у розумінні ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних з простроченої суми боргу, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, втрат від інфляції та 3% річних, суд дійшов до висновку, що в межах заявлених позовних вимог вони є вірними, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обовязки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обовязок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

В даному випадку, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обґрунтованість та правомірність заявлених вимог.

Отже, з підстав зазначених вище, враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем (ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат») грошового зобов'язання, суд знаходить позовні вимоги про стягнення з відповідача 7164,90 грн. втрат від інфляції та 4503,00 грн. 3% річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати з державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 22, 33, 34, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуальногокодексуУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталевар»до Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»(69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, 18, код ЄДРПОУ 00194731; р/р 26005976712532 в Запорізькій філії ПУМБ, МФО 313623) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталевар»(69095, м. Запоріжжя, вул. Козача, буд. 43, кв. 50, код ЄДРПОУ 32368945; р/р 26003055896128 в ЗРУ КБ «Приватбанк», МФО 313399) 7164 (сім тисяч сто шістдесят чотири) грн. 90 коп. втрат від інфляції, 4503 (чотири тисячі пятсот три) грн. 00 коп. 3% річних, 117 (сто сімнадцять) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 21.06.2011р.