Рішення № 16535425, 02.06.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.11 Справа № 30/5009/1932/11

Суддя Кагітіна Л.П.

за позовом Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСІСТРОЙ»(69600, МСП м. Запоріжжя, вул. Базова, 2-В)

про стягнення 23198,40 грн.,

Суддя Кагітіна Л.П.

У судовому засіданні брали участь представники:

від позивача ОСОБА_2 (довіреність б/н від 21.05.2011 р.)

від відповідача ОСОБА_3 (довіреність № 0110-1 від 10.01.2011 р.);

СУТНІСТЬ СПОРУ:

29.03.2011 р. Субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернулася в господарський суд Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСІСТРОЙ»13500,00 грн. основного боргу за надані аудиторські послуги на підставі договору № 02/06-О від 30.06.2009 р., а також 1971,00 грн. втрат від інфляції і 7727,40 грн. 36,5% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, в своїй позовній заяві позивач зазначив, що на виконання умов укладеного між сторонами договору № 02/06-О про надання аудиторських послуг від 30.06.2009 р., позивач, надав відповідачу аудиторські послуги на загальну суму 13500,00 грн., що підтверджується актами здачі-приймання аудиторських послуг від 31.07.2009 р., від 31.08.2009 р., від 30.09.2009 р., від 30.10.2009 р. та від 30.11.2009 р. Однак, у встановлений Договором строк виконані позивачем роботи відповідачем оплачені не були. Через несвоєчасну оплату вартості послуг, на підставі п. 3.2 Договору відповідачу нараховано до сплати 36,5% річних в сумі 7727,40 грн. та підставі ст. 625 ЦК України відповідачу нараховано до сплати 1971,00 грн. втрат від інфляції. Посилаючись на приписи статей 161, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України та ст. ст. 1, 15, 54, 58 ГПК України позивач просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 13.04.2011 р. порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 24.05.2011 р. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 02.06.2011 р.

За письмовим клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 02.06.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В судовому засіданні, в порядку ст. 22 ГПК України, позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог. Обґрунтовуючи своє клопотання, позивач послався на те, що при складанні позову ним не було враховано часткової оплати відповідачем боргу в сумі 2700,00 грн. Остаточно позивач просить стягнути з відповідача 10800,00 грн. основного боргу, 1593,00 грн. втрат від інфляції та 6496,20 грн. 36,5% річних.

Заява відповідача судом приймається, оскільки не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України.

Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги СПД ФОП ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «ЕКСІСТРОЙ»10800,00 грн. основного боргу, 1593,00 грн. втрат від інфляції та 6496,20 грн. 36,5% річних

Відповідач ТОВ «ЕКСІСТРОЙ»- у письмовому відзиві на позовну заяву зазначив, що заборгованість перед позивачем за договором № 02/06-О від 30.06.2009 р. виникла у звязку з важким фінансовим станом підприємства. Зауважив, що, оскільки основною діяльністю ТОВ «ЕКСІСТРОЙ»є виконання будівельних робіт, підприємство зазнало значних збитків, повязаних з фінансовою кризою. По суті заявлених позовних вимог, відповідач зазначив, що заявлена до стягнення сума основного боргу не відповідає фактичним обставинам. Наголошує, що загальна сума заборгованості за Договором становить 10800,00 грн. а не 13500,00, як заявлено позивачем. Згідно розрахунку відповідача, сума втрат від інфляції повинна становити 1549,80 грн., а сума відсотків 6485,40 грн. При цьому, посилаючись на приписи ст. 233 ГК України та ст. 625 ЦК України, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій до встановленого Законом розміру (3%).

Позивач проти зменшення нарахованих річних відсотків заперечує. Свою позицію виклав у письмових поясненнях. Зокрема, вважає, що зменшення розміру річних відсотків судом, чинним законодавством не передбачено.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

30.06.2009 р. між Субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (Виконавцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСІСТРОЙ»(Замовником, відповідачем у справі) було укладено договір № 02/06-О про надання аудиторських послуг (надалі Договір), за умовами якого Виконавець зобовязався надати Замовнику аудиторські послуги, а Замовник прийняти послуги шляхом підписання актів здачі-приймання та своєчасно здійснити їх оплату.

В розділі 3 Договору узгоджено, що Сторони несуть відповідальність за належне виконання зобовязань за цим Договором.

Так, пунктом 3.2 встановлено, що у разі несвоєчасної оплати вартості послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,5% простроченої суми за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, а також відсотки в розмірі 36,5% річних від суми заборгованості за весь період прострочки.

Відповідно до п. 4.2 Договору оплата здійснюється Замовником шляхом перерахування на поточний рахунок Виконавця грошових коштів до 10-го числа кожного місяця в сумі 2700,00 грн.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач протягом липня 2009 р. листопада 2009 р. надав відповідачу аудиторські послуги на загальну суму 13500,00 грн., що підтверджується двосторонніми актами здачі-приймання аудиторських послуг від 31.07.2009 р. (на суму 2700,00 грн.), від 31.08.2009 р. (на суму 2700,00 грн.), від 30.09.2009 р. (на суму 2700,00 грн.), від 30.10.2009 р. (на суму 2700,00 грн.) та від 30.11.2009 р. (на суму 2700,00 грн.).

Отримані послуги відповідач оплатив лише частково в сумі 2700,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4 від 05.01.2010 р.

Решту боргу відповідач залишив несплаченим.

Позовні вимоги про стягнення з ТОВ «ЕКСІСТРОЙ»на користь СПД ФОП ОСОБА_1 10800,00 грн. основного боргу, 1593,00 грн. втрат від інфляції та 6496,20 грн. 36,5% річних стали предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір про надання послуг є двосторонньозобовязувальним, оскільки і виконавець, і замовник наділені як правами, так і обовязками. На виконавця покладено обовязок надати послугу і надано право на одержання відповідної плати або відшкодування фактичних витрат, необхідних для виконання договору. Замовник, в свою чергу, зобовязаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуги з боку виконавця.

Виходячи зі змісту ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін врегульовані Договором, чинним протягом всього спірного періоду.

Як вже зазначалось вище, за умовами укладеного між сторонами Договору всі розрахунки по Договору здійснюються на підставі актів приймання-здачі послуг до 10-го числа кожного місяця на поточний рахунок позивача. Згідно з долученими до матеріалів справи копіями актів здачі-приймання аудиторських послуг від 31.07.2009 р. (на суму 2700,00 грн.), від 31.08.2009 р. (на суму 2700,00 грн.), від 30.09.2009 р. (на суму 2700,00 грн.), від 30.10.2009 р. (на суму 2700,00 грн.) та від 30.11.2009 р. (на суму 2700,00 грн.)

Судом встановлено, що за період з липня 2009 р. по листопад 2009 р. включно, позивач надав відповідачу аудиторські послуги на загальну суму 13500,00 грн., що підтверджується долученим до матеріалів справи двостороннім підписаним, узгодженим та скріпленим печатками обох підприємств Актами приймання-здачі аудиторських послуг від 31.07.2009 р. (на суму 2700,00 грн.), від 31.08.2009 р. (на суму 2700,00 грн.), від 30.09.2009 р. (на суму 2700,00 грн.), від 30.10.2009 р. (на суму 2700,00 грн.) та від 30.11.2009 р. (на суму 2700,00 грн.). При цьому, в Актах сторони зазначили, що Замовник (відповідач у справі) не має претензій щодо якості наданих послуг і даний Акт є підставою для проведення взаєморозрахунків і оплати.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, у встановлені пунктом 4.2 Договору строки, відповідач оплату отриманих послуг у повному обсязі не здійснив.

Згідно долученого до матеріалів справи платіжного доручення № 4 від 05.01.2010 р., відповідач лише частково розрахувався з позивачем (на суму 2700,00 грн.)

Таким чином, в результаті неналежного виконання договірних зобовязань у відповідача утворилась заборгованість за Договором в сумі 10800,00 грн.

Доказів погашення вказаної суми боргу відповідачем суду надано не було.

Також, суду не було надано доказів існування обставин, які б могли бути підставою для звільнення від виконання ним його зобовязань, посилання ж відповідача на форс-мажорні обставини у звязку загально-кризовими явищами у фінансово-економічній сфері України не можуть бути підставою для невиконання відповідачем обовязку щодо оплати отриманих послуг.

З цього приводу слід зазначити, що, з огляду на наявність світової фінансової кризи, всі підприємства знаходяться у рівних умовах. Відповідач, як субєкт господарювання, здійснює свою діяльність самостійно, ініціативно, на власний ризик, тож негативний результат його господарської діяльності сам по собі не може бути підставою для звільнення його від виконання взятих на себе зобовязань.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 10800,00 грн. основного боргу є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобовязання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобовязання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Невиконання відповідачем зобовязання по сплаті грошових коштів в сумі 10800,00 грн. підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції в сумі 1593,00 грн. за неналежне виконання грошового зобовязання є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються у заявленому позивачем розмірі.

Крім вимог про стягнення основного боргу та втрат від інфляції, позивачем у зв»язку з несвоєчасною оплатою відповідачем ( замовником) вартості послуг заявлено вимоги про стягнення 36,5% річних від суми заборгованості за весь період прострочки в сумі 6496,20 грн.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, слід зазначити, що неустойка за своєю юридичною природою є не тільки видом (способом) забезпечення виконання зобовязань, а також одною з форм цивільно-правової відповідальності.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України.

Аналізуючи вищевикладене, а також умови Договору, суд приходить до висновку, що передбачені п. 3.2 Договору 36,5% річних, є саме неустойкою (пенею), оскільки визначена сторонами як міра відповідальності за неналежне виконання зобовязань за Договором в розділі «Відповідальність сторін», а отже не є зобовязанням (боргом).

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору: відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст. 203 ЦК України умовами чинності правочинів є дотримання вимог: щодо змісту правочину; щодо цивільної дієздатності субєктів правочину; щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі субєкта (субєктів) правочину; щодо форми правочину; щодо реальності правочину та щодо дотримання спеціальних умов.

Тобто, правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату.

Цивільно-правовий договір, будучи видом правочину, являє собою правову форму, у яку втілюються узгоджені волевиявлення сторін. Сам процес узгодження волевиявлень називається укладанням договору.

В даному випадку, договір № 02/06-О про надання аудиторських послуг від 30.06.2009 р. підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств без будь-яких зауважень.

Відтак, підписуючи Договір, відповідач, у відповідності з п. 3 ст. 181 ГК України, погодився з його умовами, в тому числі, щодо розміру та порядку застосуванням штрафних санкцій.

Відповідач не був позбавлений права, закріпленого в п. 4 ст. 181 ГК України, щодо надання протоколу розбіжностей до договору. Пунктом 5 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобовязання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Доказів існування відповідного судового рішення (або, принаймні, розгляду судом відповідного спору) суду не надано.

Судом також враховується, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В контексті наведеної норми, під здійсненням підприємницької діяльності на власний ризик розуміється здатність субєкта господарювання відповідати власним майном за результати ведення підприємницької діяльності.

Оскільки відповідачем не виконувались своєчасно та належним чином зобов'язання щодо оплати вартості отриманих за Договором послуг, позивачем нараховані до сплати 36,5% річних.

В даному випадку, факт порушення відповідачем умов Договору щодо строків оплати підтверджується матеріалами справи та не заперечується самим відповідачем.

З огляду на вищевикладене, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем строків оплати за Договором, умови Договору та приписи чинного законодавства, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача 36,5% річних заявлені позивачем обґрунтовано.

Розмір і сума заявлених до стягнення з відповідача відсотків визначені позивачем правильно.

Проте, статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, що беруть участь у зобовязанні; не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Беручи до уваги всі обставини справи в їх сукупності та те, що збитки (борг) позивача порівняно з заявленою сумою відсотків, на яку він має право за умовами Договору, не настільки великі, суд вважає за можливе застосувати норму п. 3 ст. 83 ГПК України і зменшити розмір відсотків річних, що підлягає стягненню на 10%, до 5846,58 грн.

За змістом пп. 6.3 п. 6 Розяснень Президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 (із змінами, внесеними, зокрема, згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду № 04-5/212 від 10.02.2004 р.) у разі коли господарський суд на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), судові витрати позивача (державне мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 22, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуальногокодексуУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

Позов Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСІСТРОЙ», м. Запоріжжя задовольнити.

Зменшити розмір 36,5% річних та стягнути їх у розмірі 5846 (пять тисяч вісімсот сорок шість) грн. 58 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСІСТРОЙ»(69600, МСП м. Запоріжжя, вул. Базова, 2-В, ЄДРПОУ 25221417, п/р НОМЕР_1 в філії АБ «Діамант банк»у м. Запоріжжя, МФО 313824) на користь Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іден. № НОМЕР_2, п/р НОМЕР_3 в ЗРУ КБ «Приватбанк», МФО 313399) 10800 (десять тисяч вісімсот) грн. 00 коп. основного боргу, 1593 (одну тисячу пятсот девяносто три) грн. 00 коп. втрат від інфляції, 5846 (пять тисяч вісімсот сорок шість) грн. 58 коп. 36,5% річних, 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 89 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає чинності протягом 10 днів із дня його підписання.

Повне рішення складено 08.06.2011 р.