Рішення № 16535329, 12.05.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.11 Справа № 30/5009/1172/11

Суддя Кагітіна Л.П.

за позовом: Публічного акціонерного товариства «МетаБанк»(69006, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 30)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення 51638,17 грн.,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2, довіреність № 10/10-253 від 31.08.2010р.;

від відповідача ОСОБА_1, паспорт серія: НОМЕР_2 від 28.11.2002р.

Публічне акціонерне товариство «МетаБанк»звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 51638,17 грн. заборгованості за кредитним договором, в тому числі: 24354,11 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 1659,08 грн. простроченої заборгованості за процентами та 25624,00 грн. пені за прострочення кредиту, процентів та комісії (……)

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи статей 526, 549-551, 611, 612, 629 ЦК України та умови укладеного між сторонами договору. Вказує, що станом на 02.03.2011р. відповідач має заборгованість по кредитному договору в сумі 24354,11 грн. Вважає, що невиконання відповідачем своїх зобовязань за договором є підставою для нарахування неустойки відповідно до ст.ст. 549-551 ЦК України та пунктів 5.1, 5.2, 5.3 кредитного договору. Зауважує, що Комунарським районним судом м. Запоріжжя було розглянуто позов про солідарне стягнення заборгованості за цим же кредитним договором з ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і 22.07.2010р. винесено рішення про задоволення позовних вимог. За поясненнями позивача, звернення до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача суми боргу обумовлено тим, що ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16.11.2010р. рішення районного суду в частині стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованості було скасовано і в цій частині закрито з тих підстав, що спір між боржником та банком підлягає розгляду у господарському суді.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.03.2011р. порушено провадження у справі № 30/5009/1172/11, розгляд справи призначено на 07.04.2011р.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 07.04.2011р. представник позивача в повному обсязі підтримав доводи, викладені у позовній заяві та надав усні пояснення по заявленій до стягнення сумі.

Відповідач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 письмовий відзив на позов суду не надав. У судовому засіданні відповідач, який особисто представляв свої інтереси, проти наявності заборгованості перед позивачем не заперечує, проте, зазначає про суперечливість здійснених позивачем розрахунків.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у звязку з необхідністю витребування від сторін додаткових доказів у судовому засіданні оголошувалася перерва до 11.05.2011р.

В судовому засіданні 11.05.2011р. представник позивача в повному обсязі підтримав вимоги позовної заяви та надав суду для огляду оригінал меморіального ордеру №КР10031029 від 10.10.2005р. на перерахування кредитних коштів в сумі 30000,00 грн. на поточний рахунок відповідача та оригінал листа відповідача від 20.10.2005р., яким останній повідомляє позивача про витрату отриманих кредитних коштів на придбання обладнання по виробництву соняшникової олії.

Присутній у судовому засіданні відповідач надав суду письмову заяву, в якій вказує на невизнання ним заявленого позову в повному обсязі з тих підстав, що позивачем позов подано після сплину встановленого законом строку позовної давності, і просить суд застосувати до заявлених позовних вимог позовну давність. При цьому зауважує, що згідно з умовами договору він брав на себе зобовязання в строк до 03.10.2007р. виплатити суму кредиту, 26% річних та пеню за прострочення зобовязання у визначеному позивачем розмірі, а також вказує на часткове виконання своїх зобовязань приблизно в розмірі 5000,00 грн. протягом 2005 2006 роках. В обґрунтування своєї заяви про застосування позовної давності посилається на те, що з 26.11.2007р. в наслідок подання позову до Комунарського районного суду м. Запоріжжя було перервано перебіг строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості по кредитному договору і цей строк почато заново, відповідно, строк на звернення до суду з вимогами по стягненню суми кредиту сплинув 27.11.2010р., а по стягненню пені - 27.11.2008р.

З метою встановлення дійсних обставин справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено перерву до 12.05.2011р., представника позивача зобовязано надати додаткові докази та письмові пояснення.

В судовому засіданні 12.05.2011р. представник позивача та відповідач підтримали свої доводи та заперечення. Представник позивача надав суду письмові пояснення, в яких вказує, що у звязку з перериванням перебігу позовної давності щодо вимог банку до відповідача на час з 21.11.2007р. по 22.07.2010р. вимоги у даній справі заявлено з дотриманням трирічного строку позовної давності. Крім того, посилається на фактичне визнання відповідачем суми боргу за кредитним договором.

В судовому засіданні 12.05.2011р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

10.10.2005 року між Акціонерним банком «Металург»(Банком), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «МетаБанк» (позивач у справі) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (позичальником, відповідачем у справі) було укладено кредитний договір № 32-24-05/0125-МК (надалі Договір), за умовами якого Банк зобовязався надати позичальнику довгостроковий кредит у сумі 30000,00 грн. на термін до 03.10.2007р. включно, в порядку та на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 1.3 Договору забезпеченням виконання зобовязань позичальника є порука громадянки ОСОБА_3 згідно договору поруки, що укладається між останньою та Банком.

За змістом пунктів 3.1.1 та 3.1.2 Договору Приватний підприємець ОСОБА_1 зобов'язався, починаючи з листопада 2005 року, протягом дії договору щомісячно здійснювати погашення кредиту частинами по 1250,00 грн. не пізніше передостаннього робочого дня місяця, сплатити Банку відсотки за користування кредитом та комісію за оформлення документів щодо надання кредиту в розмірі та порядку, визначеному в п. п. 4.2-4.3 цього договору.

За визначенням п. 4.2 Договору, позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 26% річних. Відсотки за користування кредитом сплачуються позичальником за весь час фактичного користування кредитом за період з дня видачі кредиту по день, зазначений у п. 1.1 цього договору.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у разі порушення позичальником строку погашення кредиту, зазначеного у п. 3.1.1 цього договору або у письмовому повідомленні Банку згідно з п.п. 2.2.1 та 3.1.4 цього договору, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 0,5% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 5.3 Договору в разі порушення позичальником строку сплати відсотків, передбачених п. 4.2 цього договору, строків оплати комісій, передбачений п. 4.3 договору, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 0,5% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 5.5 Договору сторонами узгоджено, що розмір пені за цим договором не обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ.

На виконання умов Договору позивачем 10.10.2005р. було перераховано грошові кошти в сумі 30000,00 грн. на поточний рахунок відповідача, відкритий у Банку, про що свідчить копія меморіального ордеру від 10.10.2005р.

У звязку з порушенням відповідачем умов договору щодо погашення кредиту, позивачем 06.06.2006р. направлено відповідачу повідомлення (вих. № 32-2416/4640) про прийняття Банком рішення щодо припинення кредитування та погашення позичальником кредиту в строк до 01.07.2006р., яке було отримано останнім особисто, про що свідчить підпис на цьому листі.

21.11.2007р. ПАТ «МетаБанк»було подано позов до Комунарського районного суду м. Запоріжжя про стягнення з ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № 32-24-05/0125-МК від 10.10.2005р.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2010 року по справі № 2-123/2010 позов задоволено в повному обсязі. За результатами апеляційного перегляду, ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16.11.2010р. вказане рішення районного суду було скасовано частково в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ПАТ «МетаБанк»заборгованості за кредитним договором і в цій частині провадження у справі закрито, в іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Позовні вимоги про стягнення з ФОП ОСОБА_1 51638,17 грн. заборгованості за кредитним договором, в тому числі: 24354,11 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 1659,08 грн. простроченої заборгованості за процентами та 25624,00 грн. пені за прострочення кредиту, процентів і комісії, є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представника позивача та відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

За визначенням частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, відповідачем зобовязання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом не виконані.

Станом на момент подання позову, сума простроченої заборгованості за кредитом та простроченої заборгованості за процентами складає 24354,11 грн. та 1659,08 грн., відповідно.

Докази повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором процентів відсутні.

Факт наявності заборгованості відповідача перед ПАТ «МетаБанк»по кредиту у розмірі 24354,11 грн. та по процентам в сумі 1659,08 грн. підтверджується фактичними обставинами. При цьому, встановлені судом обставини неповернення кредитних коштів підтвердж також заперечується листом приватного підприємця від 20.10.2005р.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості по кредиту в розмірі 24354,11 грн. та за процентами в сумі 1659,08 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення суму 25624,00 грн. пені за прострочення кредиту, процентів та комісії.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Аналогічні положення містить ст. 230 ГК України, яка визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»(далі Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В даному випадку пунктом 5.2 Договору передбачено, що у разі порушення позичальником строку погашення кредиту, зазначеного у п. 3.1.1 цього договору або у письмовому повідомленні Банку згідно з п.п. 2.2.1 та 3.1.4 цього договору, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 0,5% від простроченої суми за кожний день прострочення. Також, в пункті 5.3 Договору сторонами було обумовлено, що в разі порушення позичальником строку сплати відсотків, передбачених п. 4.2 цього договору, строків оплати комісій, передбачений п. 4.3 договору, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 0,5% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Крім того, пунктом 5.5 Договору сторонами було узгоджено, що розмір пені за цим договором не обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, нарахування на суму прострочених платежів криту та процентів пені є правомірним.

Перевіривши розрахунки пені, суд дійшов до висновку, що в межах заявлених позовних вимог вони є вірними, складеними відповідно до вимог чинного законодавства. За таких обставин, з відповідача, крім основного боргу за кредитом та процентами, на користь позивача слід стягнути 25624,00 грн. пені.

Заява відповідача про застосування судом строків позовної давності та його доводи про наявність підстав для відмови у позові з огляду на пропуск позивачем встановленого законодавством строку позовної давності, судом відхиляється з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст.257Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності становить три роки.

Відповідно до п. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність, а саме один рік.

За правилами статті 267 цього Кодексу наслідком спливу строку позовної давності у разі наявності відповідної заяви зацікавленої сторони є відмова у позові.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частина 2 статті 264 Цивільного кодексу України передбачає переривання перебігу позовної давності у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Згідно із частиною 3 зазначеної статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

З матеріалів справи вбачається, що 21.11.2007р. ПАТ «МетаБанк»було подано до Комунарського районного суду м. Запоріжжя позов про солідарне стягнення з ФОП ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.

Згідно з наданими позивачем доказами, справа за цим позовом знаходилась в провадженні місцевого суду до 22.07.2010 року. При цьому, протягом зазначеного часу, позовна заява Банку неодноразово поверталася судом, що зумовлювало повторне звернення позивача до суду, і ухвали суду були предметом перегляду апеляційного суду. Зокрема, згідно з ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04.04.2008р. по справі № 2-1433/08 позовну заяву Банку до ФОП ОСОБА_1 було залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків. Остаточне уточнення позовної здійснено позивачем 22.06.2010р. (вих. № 10/6148), і, як свідчить зміст рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2010р., саме ці вимоги були розглянуті районним судом.

Таким чином, перебіг позовної давності неодноразово переривався у звязку з пред'явленням позову до одного з відповідачів до районного суду, тому підстави вважати пропущеним строк позовної давності, як за вимогами про стягнення суми основного боргу, так і за вимогами про стягнення штрафних санкцій, відсутні.

Крім того, стаття 267 Цивільного кодексу України, передбачаючи наслідки спливу позовної давності і встановлюючи у якості загального правила втрату права на задоволення позову, не виключає права на захист. Із загального правила є винятки, котрі регулюють захист прав кредитора. При цьому, остаточне вирішення питання про те, чи має пропуск строку позовної давності правове значення, залежить від суду.

Отже, з підстав зазначених вище, суд знаходить позовні вимоги про стягнення 51638,17 грн. заборгованості за кредитним договором, в тому числі: 24354,11 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 1659,08 грн. простроченої заборгованості за процентами та 25624,00 грн. пені за прострочення кредиту, процентів і комісії обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати з державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 22, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуальногокодексуУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1, розрахункові рахунки невідомі) на користь Публічного акціонерного товариства «МетаБанк»(69006, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 30; п/р № 29092648740 в АБ «МетаБанк», МФО 313582, Код ЄДРПОУ 20496061) 24354 (двадцять чотири тисячі триста пятдесят чотири) грн. 11 коп. простроченої заборгованості за кредитом, 1659 (одну тисячу шістсот пятдесят девять) грн.. 08 коп. простроченої заборгованості за процентами та 25624 (двадцять пять тисяч шістсот двадцять чотири) грн. 00 коп. пені, 516 (пятсот шістнадцять) грн.. 38 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 17.05.2011р.