Постанова № 16534935, 30.06.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"30" червня 2011 р. Справа № 5005/352/2011

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В.,

Бакуліної С.В.,

Мачульського Г.М..,

розглянувши матеріали касаційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області

на постановувід 26.04.2011 Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду Дніпропетровської області № 5005/352/2011

за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області

доПублічного акціонерного товариства "ПриватБанк"

про стягнення неустойки в сумі 133280,75 грн.,

за участю представників: позивача не з’явились

відповідачаЗакуренко Т.М. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2011 у справі №5005/352/2011 (суддя Парусніков Ю.Б.) задоволені позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі –позивач) до Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" (далі –відповідач) про стягнення в доход державного бюджету України неустойки в розмірі 133280,75 грн. за прострочення повернення майна за договором оренди.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв’язку зі скаргою відповідача, постановою від 26.04.2011 (колегія суддів у складі головуючого судді Антонік С.Г., суддів Мороз В.Ф., Вечірко І.О.) рішення у справі скасував, в задоволенні позову відмовив.

Позивач з постановою суду апеляційної інстанції не згоден, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, натомість рішення місцевого господарського суду від 08.02.2011 залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм чинного матеріального і процесуального законодавства, а саме ст. 785 Цивільного кодексу України та ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення.

Представник позивача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 29.06.2011 № 03.08-05/358 для розгляду касаційної скарги у даній справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Мачульський Г.М.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 01.04.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "ПриватБанк" (орендар), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ПриватБанк", укладено договір оренди нерухомого майна , що належить до державної власності № 12/02-2361-ОД, за умовами якого орендодавець з метою ефективного використання державного майна передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: приміщення площею 228,1 кв. м, яке розміщене за адресою: вул. Леніна, 5, м. Верхньодніпровськ, на першому поверсі трьохповерхового будинку, що знаходиться на балансі Головного управління статистики у Дніпропетровській області, вартістю 131719 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення відділення філії. Використання державного майна не за призначенням забороняється (п. 1 договору); орендну плату у розмірі 1742,99 грн./базова за березень місяць 2006 р., без ПДВ, коригується на індекс інфляції, починаючи з квітня місяця, розрахована за Методикою розрахунку та використання плати за оренду державного майна, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 із змінами та доповненнями до неї (п. 3.1 договору); орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2 договору); орендна плата перераховується таким чином: 50 % - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділеннями казначейства –у розмірі 871,20 грн., а 50 % - балансоутримувачу –у розмірі 871,19 грн. (п. 3.3 договору); орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у разі припинення або розірвання договору (п. 5.6 договору); за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 9.1 договору); строк дії договору з 01.04.2006 по 01.03.2007 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу пожежної інспекції, узгодження балансоутримувача та за погодженням органу управління договір, за заявою орендаря щодо продовження терміну дії, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі (п. 10.1 договору в редакції додаткової угоди від 21.04.2008); чинність договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його укладено (п. 10.8 договору).

23.04.2007 між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 01.02.2008.

Додатковою угодою від 21.04.2008 внесено зміни до договору оренди нерухомого майна від 01.04.2006 № 12/02-2361-ОД, зокрема, договір доповнено пунктом 3.4, відповідно до якого орендна плата сплачується щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Також договір доповнено пунктом 3.12, відповідно до якого у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує оренду плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу. Строк дії договору продовжено до 01.01.2009 (п. 10.1 договору).

В зв’язку з закінченням строку оренди, позивач направив на адресу відповідача лист №18-03-00206 від 13.01.2009 про припинення дії договору з 01.01.2009, з повідомленням про необхідність у тижневий термін повернути балансоутримувачу орендоване майно по акту приймання-передачі та з попередженням, що у випадку несвоєчасного повернення майна буде нарахована неустойка згідно ст. 785 ЦК України.

Разом з тим, відповідач орендоване майно не повернув, в зв’язку з чим і на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України відповідачеві нарахована неустойка за період прострочення з січня 2009р. по жовтень 2010р. в сумі 133280,75 грн., стягнення якої є предметом даного спору.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог, так, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, натомість, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду і відмовляючи в позові, вирішив, що позивач не довів факту отримання відповідачем листа від 13.01.2009 про припинення договору.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає постанову суду апеляційної інстанції безпідставною, а доводи касаційної скарги такими, що заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов‘язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому, такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо продовження договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Посилання відповідача на продовження користуватись спірним приміщенням і після закінчення строку оренди та сплату орендних платежів як на підставу вважати договір оренди фактично продовженим безпідставно прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки відповідно до положень норм ст. 764 ЦК України та частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" необхідною передумовою для автоматичного продовження для орендаря договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, є відсутність заяви (заперечень) орендодавця про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору.

Крім того, слід зазначити, що за умовами п. 10.2 договору оренди всі зміни і доповнення до нього допускаються за взаємної згоди сторін і оформляються додатковими угодами, втім, відповідачем не надано доказів підписання з позивачем додаткової угоди про подальше, після 01.01.2009, продовження строку договору оренди. При цьому, можливість продовження договору пов’язується не тільки з відсутністю заяви орендодавця про припинення договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, як вважає відповідач і суд апеляційної інстанції, а і з дотриманням інших умов, зокрема, за заявою орендаря щодо продовження терміну дії при повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу пожежної інспекції, узгодження балансоутримувача та погодження органу управління (п. 10.1 договору в редакції додаткової угоди від 21.04.2008). Однак, такі докази також відсутні, отже, висновок суду апеляційної інстанції про автоматичне продовження договору оренди після закінчення строку його дії не ґрунтуються на встановлених обставинах та належних доказах.

Волевиявлення орендодавця щодо припинення договірних відносин і повернення об’єкту оренди підтверджується його листом № 18-03-00206 від 13.01.2009 на адресу відповідача (м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50), про що свідчить список поштових відправлень від 28.01.2009 з поштовим штемпелем 29.01.2009 та фіскальним чеком від 29.01.2009.

Колегія суддів зазначає, що оскільки чинне законодавство факт припинення договору оренди пов’язує з закінченням строку його дії і з фактом наявності заяви орендодавця про припинення договору оренди, а не з фактом одержання її орендарем, посилання скаржника на неотримання зазначеної заяви неправомірно прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстави для відмови у позові і звільнення відповідача від відповідальності за порушення умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, визначених договором оренди.

Частиною 1 статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Обов’язок орендаря повернути майно балансоутримувачу за актом приймання-передачі протягом 3 робочих днів в разі припинення договору оренди передбачений і пунктами 2.5, 2.6, 5.6, 10.14 (в редакції додаткової угоди від 21.04.2008) договору.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Аналогічну умову містить п. 10.16 договору оренди (в редакції додаткової угоди від 21.04.2008).

З огляду на зазначені законодавчі приписи та умови договору оренди, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.04.2011 у справі господарського суду Дніпропетровської області № 5005/352/2011 скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2011 у цій справі залишити в силі.

Головуючий суддя К.В.Грейц

Судді           С.В.Бакуліна

Г.М.Мачульський