Постанова № 16533879, 20.06.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2011 року Справа № 2а-4784/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Твердохліба Р.С.,

за участю

секретаря судового засідання Григоренко-Тумасян А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Свердловського міського центру зайнятості Луганської області до відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державне підприємство «Свердловантрацит» про визнання дій незаконними та скасування постанови від 20.05.2011 № 26464062,

ВСТАНОВИВ:

07 червня 2011 року Свердловський міський центр зайнятості Луганської області звернувся до відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державне підприємство «Свердловантрацит» з позовом, в якому просить:

- визнати незаконними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції в Луганській області по зупиненню виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа від 20.05.2011 №2а-601/11/1270 про стягнення заборгованості по страховим внескам з державного підприємства «Свердловантрацит» в розмірі 435142,80 грн. на користь Свердловського міського центру зайнятості Луганської області;

- скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції в Луганській області від 20.05.1011 ВП №26464062 про зупинення виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа від 09.02.2011 №2а-601/11/1270 про стягнення заборгованості по страховим внескам з державного підприємства «Свердловантрацит» в розмірі 435142,80 грн. на користь Свердловського міського центру зайнятості Луганської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року у справі №2а-601/11/1270 були задоволені позовні вимоги Свердловського міського центру зайнятості Луганської області про стягнення заборгованості по страховим внескам з державного підприємства «Свердловантрацит» в розмірі 435142,80 грн. 04 квітня 2011 року Луганським окружним адміністративним судом був виданий виконавчий лист про стягнення з державного підприємства «Свердловантрацит» заборгованості в розмірі 435142,80 грн. на користь Свердловського міського центру зайнятості Луганської області. 13.05.2011 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції в Луганській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню вищевказаного виконавчого листа.

Але 20.05.2011 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції в Луганській області було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа від 04 квітня 2011 року №2а-601/111270 про стягнення заборгованості по страховим внескам з державного підприємства «Свердловантрацит» на користь Свердловського міського центру зайнятості Луганської області на підставі ст.ст.37, 39 Закону України «Про виконавче провадження», у звязку із внесенням боржника до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 № 2711.

Дія Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 № 2711 поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та субєкти господарської діяльності, перераховані в п 1.3. ст.1 наведеного Закону щодо заборгованості, що виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії. Позивач не відноситься до учасників зазначених розрахунків, борг державного підприємства «Свердловантрацит» не відноситься до боргу у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за несплату електроенергії або податкового боргу, спірний борг виник внаслідок несплати обовязкових страхових внесків, на які не поширюється податкове законодавство та Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Таким чином, позивач вважає постанову відповідача про зупинення виконавчого провадження незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

У судове засідання позивач не прибув, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (арк. справи 15), заявою від 17.06.2011 № 12/4-1860, яка прийнята судом через канцелярію суду 20.06.2011 за вх. № 22709 просив провести судовий розгляд справи без участі його представника (арк. справи 16).

Відповідач у судове засідання не прибув, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, просив провести судовий розгляд справи без участі його представника. Відділ державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції Луганської області позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що на виконанні у ВДВС Свердловського МУЮ перебуває виконавчий лист 2а-601/111270 від 04.04.2011 про стягнення з ДП «Свердловантрацит» на користь Свердловського міського центру зайнятості Луганської області заборгованості в розмірі 435142,80 грн.

На підставі ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» 13.05.2011 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання вищевказаного виконавчого документа та надано боржнику семиденний строк для добровільного виконання.

До відповідача було надано виписку з реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» згідно якої встановлено, що ДП «Свердловантрацит» включена до реєстру з 28 листопада 2005 року.

На підставі Наказу Міністерства палива та енергетики України від 10.11.2005, від 27.08.2007 та Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованостей у відповідності з вищевказаним Законом України, який продовжено до 01.01.2013 та п. 15 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження від 20.05.2011.

Стаття 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» передбачає, що на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (арк. справи12-13, 15, 17-18).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державне підприємство «Свердловантрацит» у судове засідання не прибув, про день, час та місце судового розгляд справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив (арк. справи 30).

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обовязки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду справи, на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» постановою відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції від 20 травня 2011 року ВП №26464062 зупинено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а-601/11/1270 виданого 04 квітня 2011 року Луганським окружним адміністративним судом про стягнення з державного підприємства «Свердловантрацит» на користь Свердловського міського центру зайнятості Луганської області заборгованості у розмірі 435142,80 грн.

Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обовязковому зупиненню, зокрема, у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

В статті 2 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» зазначено, що цей закон регулює відносини, повязані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу та поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

До учасників розрахунків віднесені - підприємства паливно-енергетичного комплексу, субєкти господарської діяльності, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступники ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядник цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом (пункт 1.3 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV).

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV до заборгованості відноситься сума коштів, підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана субєктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Наведеною нормою встановлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону, на які поширюється положення пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» щодо обовязкового зупинення виконавчого провадження.

Відповідно до положень Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та субєктів господарської діяльності, зазначених в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії.

Як вбачається з матеріалів справи, Свердловський міський центр зайнятості Луганської області не відноситься до учасників розрахунків відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», борг державного підприємства «Свердловантрацит» не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за не сплату електроенергії або податковим боргом, спірний борг виник через несплату державним підприємством «Свердловантрацит» обовязкових страхових внесків, на які не поширюються норми Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, а тому віднесення державного підприємства «Свердловантрацит» до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, не є підставою для зупинення спірних виконавчих проваджень.

Приписи пункту 15 частини 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» визначають дві обовязкові умови, які зумовлюють обовязкове зупинення виконавчого провадження. Це внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, субєктивна ознака, що має місце у межах спірних відносин, та участь зазначеного підприємства у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, обєктивна умова, яка в свою чергу включає характер та термін виникнення заборгованості.

Недоведеність віднесення заборгованості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача перед позивачем до такої, що погашається за процедурою Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV унеможливлює застосування приписів пункту 15 частини 1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин.

Суд зазначає, що метою застосування Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV є сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутства та підвищенню рівня інвестиційної привабливості шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості, надання субєктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із субєктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості. Натомість третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача пропонує застосувати зазначені норми, як спосіб ухилення від виконання поточних зобовязань субєкта господарювання.

Таким чином, суд зазначає, що відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи, серед іншого, керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», є нормою конституційного характеру, яка встановлює права та свободи особи, зобовязання держави щодо їх реалізації. Як норма міжнародного права України, Конвенція є ієрархічно вищою за норми національного законодавства. Відповідно при застосуванні Законів України та Конвенції пріоритет має віддаватися останній. Конвенція є нормативно-правовим актом, який може застосовуватися безпосередньо субєктами правозастосовчої діяльності без додаткової імплементації її положень у національне законодавство. Вона ставить відповідні вимоги до національних нормативних актів та впливає на практику застосування законодавства. Її застосування ґрунтується на судовій практиці Європейського суду з прав людини, який уточнює зміст конкретних прав та свобод, закріплених у Конвенції, шляхом динамічного тлумачення її норм з метою якнайефективнішого захисту прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (відповідно до статті 1 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: Конвенція - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України; практика Суду - практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини).

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

В рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece), серія А, № 32, Європейський Суд з прав людини (пункти 40, 41) наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обовязків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обовязкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобовязалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Зазначені принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Подаючи заяву про проведення перевірки в порядку судового контролю до адміністративного суду держави, сторона у спорі домагається не тільки визнання оспорюваного рішення недійсним, а насамперед усунення його наслідків. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобовязані виконати рішення цього суду. У звязку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

У справі «Кайсін проти України» (Case of Kaysin v. Ukraine) (рішення від 27 січня 2001 року, серія А, № 32) Європейський Суд з прав людини ще раз наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обовязкового рішення суду стосовно однієї зі сторони. Виконання рішення чи постанови будь-якого суду слід вважати невідємною частиною «справедливого судового розгляду» в значенні статті 6 Конвенції.

У справі «Куценко проти України» (рішення від 10 грудня 2009 року, заява № 41936/05) Європейський Суд з прав людини встановив, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення статті 13 Конвенції та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки судове рішення не виконувалось внаслідок того, що виконавче провадження декілька разів з різних підстав було зупинено (а саме, процедура банкротства боржника та введення мораторію відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 2005 року) і заборгованість залишається несплаченою.

Позовні вимоги про визнання незаконними дій відповідача щодо застосування наказу Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568 та даних Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які затверджені цим наказом та зупинення виконавчого провадження, залишаються судом без задоволення з таких підстав.

Вчинення дій субєктом владних повноважень є способом реалізації наданої субєкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій субєкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії постанови про зупинення виконавчого провадження. Саме вони мають вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає обєкту порушеного права.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи положення статті 124 Конституції України щодо обовязковості до виконання на всій території України судових рішень, ухвалених судами іменем України, положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», та практику Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах «Горнсбі проти Греції», «Кайсін проти України», «Куценко проти України», суд вважає за необхідне скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції Луганської області від 20 травня 2011 року ВП №26464062 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а-601/11/1270 виданого 04 квітня 2011 року Луганським окружним адміністративним судом про стягнення з державного підприємства «Свердловантрацит» на користь Свердловського міського центру зайнятості Луганської області заборгованості у розмірі 435142,80 грн., оскільки саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає обєкту порушеного права і, на думку суду, у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Скасування у судовому порядку постанови про зупинення виконавчого провадження автоматично обумовлює обовязок відповідача за Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» відновити виконавче провадження по виконанню в примусовому порядку виконавчого листа, виданого Луганським окружним адміністративним судом та провести дії, спрямовані на виконання рішення суду.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач від сплати державного мита (судового збору) звільнений, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 20 червня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 25 червня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 87, 94, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовільнити частково. Скасувати постанову від 20.05.2011 ВП №26464062 про зупинення виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа від 04 квітня 2011 року № 2а-601/11/1270 про стягення заборгованості по стаховим внескам з державного підприємства "Свердловантрацит" в розмірі 435142,80 грн. на користь Свердловського міського центру зайнятості Луганської області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова складена у повному обсязі 25 червня 2011 року.

СуддяР.С. Твердохліб