Рішення № 16531456, 20.06.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2011 р.

Справа № 15/17-2069-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від позивача – Остапов В.В.,

від відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” до Військової частини 2138 Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про стягнення заборгованості в сумі 151 031,88 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини 2138 Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про стягнення заборгованості з надання теплової енергії в сумі 213 929,71 грн., посилаючись на наступне.

Між Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт” та Військовою частиною № 2138 Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України був укладений договір № 724-0 про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача від 04.11.2010 р.

Відповідно до умов вказаного договору ДП „Іллічівський морський торговельний порт” взяло на себе зобов'язання поставляти відповідачу через свої теплові мережі теплову енергію у вигляді гарячої води, в необхідних йому обсягах, відповідно до обсягів поставки (додаток №1 до договору), а відповідач зобов'язався сплачувати отриману теплову енергію згідно встановленої вартості у строки, передбачені зазначеним договором. При цьому відповідно до розділу 2 договору теплова енергія постачається відповідачу в обсягах 361,43202 Гкал/рік, відповідно до додатку № 1 на опалення в опалювальний період.

Як вказує позивач, згідно калькуляції вартості теплової енергії виробленої на центральній котельній порту та переданої через тепломережі на IV квартал 2010 р., яка узгоджується із наказом начальника порту від 29.09.2010 р. № 110 „Про ціни на послуги з теплопостачання на IV квартал 2010 р.”, вартість 1 Гкал теплової енергії, виробленої на центральній котельні та переданій через тепломережі порту дорівнює 753,31 грн. без урахування ПДВ 20% (623,41 грн. (вироблення теплової енергії котельними) + 129,90 грн.).

Таким чином, як вказує позивач, вартість 1 Гкал теплової енергії, враховуючи передачу своїми мережами, на момент укладання договору, становить 903,97 грн., у т.ч. ПДВ 20%. При цьому вартість 1 Гкал складається з вартості 1 Гкал, виробленої теплової енергії на центральній котельні порту та переданої через тепломережі - 753,31 грн., а також вартості передачі теплової енергії через теплові мережі -155,88 грн.

Між тим, позивач зазначає, що пунктом 4 договору передбачений порядок розрахунків, зокрема відповідач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує порту авансовий платіж у розмірі 50% від вартості теплової енергії, заявленої на розрахунковий період та зазначеної у додатку № 1. Після закінчення розрахункового періоду сторони складають і підписують акт прийому-передачі теплової енергії з вказівкою фактичних обсягів і вартості поставленої теплової енергії. Звіряння розрахунків за поставлену теплову енергію проводиться сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату та актів прийому-передачі теплової енергії до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Так, за ствердженнями позивача, ДП „Іллічівський морський торговельний порт” після надання послуг відповідачу виставив останньому для оплати рахунки на загальну суму 225081,25 грн., а саме: рахунок №Пр/2318 від 31.01.2011 р. на суму 91 114,70 грн. (в т.ч. ПДВ 16 158,78 грн.), рахунок №Пр/7604 від 28.02.2011 р. на суму 62 897,83 грн. (в т.ч. ПДВ 10 482,97 грн.), рахунок №Пр/11619 від 31.03.2011 р. на суму 52 868,08 грн. (в т.ч. ПДВ 8 811,35 грн.), рахунок №Пр/15843 від 29.04.2011 р. на суму 12 200,64 грн. (в т.ч. ПДВ 2 033,44 грн.), які були отримані відповідачем, що підтверджується реєстром видачі рахунків субспоживачам порту.

Як вказує позивач, у зв’язку з тим, що за виставленими рахунками замість 225 081,25 грн. надійшло тільки 11 151,54 грн. (часткова сплата згідно рахунку № Пр/2318 від 31.01.2011 р. відповідно до платіжного доручення №112181095 від 20.12.2010 р.), 17.03.2011 р. ДП „Іллічівський морський торговельний порт” звернулось до відповідача з листом-вимогою № 144/08.1-18 про погашення заборгованості. Проте, відповідач не погасив заборгованість, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення заборгованості в розмірі 213 929,71 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.05.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-2069-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

В ході розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 64-65), згідно якої просить суд стягнути з Військової частини 2138 Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України заборгованості з надання теплової енергії в сумі 151 031,88 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судове засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У зв’язку з зазначеним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

04.11.2010 р. між Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт” та Військовою частиною №2138 Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії № 724-0, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання поставляти відповідачу через свої теплові мережі теплову енергію у вигляді гарячої води в необхідних йому обсягах відповідно до обсягів поставки (додаток № 1), а відповідач як споживач зобов'язується сплачувати отриману теплову енергію згідно встановленої вартості, у строки передбаченими даним договором.

Відповідно до п. 2.1. договору теплова енергія поставляється споживачеві в обсягах 361,43202 Гкал/рік відповідно додатку №1 до даного договору, підписаним обома сторонами, який є невід'ємною частиною даного договору на такі потреби: опалення у період опалювального сезону.

Згідно п. 2.2. вказаного договору підключення нових або реконструйованих систем теплопостачання споживача до введення їх у роботу здійснюються тільки з дозволу порту відповідно до вимог Закону України про теплопостачання № 2633-ІV від 02.06.2005 р., „Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж”, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики від 14.02.2007 р. № 71, або нормативно-правових актів, що їх заміняють.

При цьому порт діє на підставі ліцензії серії АВ № 146447, виданої Одеською обласною державною адміністрацією 22.10.2008 р. (п. 2.3 договору).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що вартість 1 Гкал теплової енергії, враховуючи передачу своїми мережами на момент укладення договору становить 903,97 грн., у тому числі 20% ПДВ. Вартість 1 Гкал теплової енергії складається з:

- вартості 1 Гкал виробленої теплової енергії –748,09 грн., у тому числі 20% ПДВ;

- вартості передачі теплової енергії через теплові мережі - 155,88 грн., у тому числі 20% ПДВ.

Орієнтована сума договору на момент його укладення становить 326 723,70 грн. без урахування можливої зміни вартості теплової енергії, що поставляється (п. 3.2 договору).

В розділі 4 вказаного договору передбачений прядок розрахунків. Так, розрахунки за теплову енергію, що поставляється портом, здійснюються у грошовій формі, безготівковим способом (п. 4.1 договору). Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 4.2 договору).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що за 3 дні до початку розрахункового періоду споживач сплачує порту авансовий платіж у розмірі 50% вартості теплової енергії заявленої на розрахунковий період та зазначеної в додатку № 1.

У відповідності з п. 4.4. договору при наявності у споживача приладів комерційного обліку теплової енергії:

- при перевищенні фактично використаної теплової енергії (за фактичними показниками приладів комерційного обліку) у порівнянні із заявленою і сплаченою авансовим платежем на даний розрахунковий період, це перевищення окремо сплачується не пізніше 10 числа місяця, наступним за розрахунковим;

- у випадку, коли фактичне споживання теплової енергії в розрахунковому періоді нижче заявленого та сплаченого авансовим платежем на розрахунковий період, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів комерційного обліку й наднормативна сума оплати, що надійшла на рахунок порта підлягає заліку на наступний період.

Згідно п. 4.5 договору при відсутності у споживача приладів комерційного обліку теплової енергії кількість теплової енергії, що фактично поставляється згідно даного договору, визначається відповідно до проектного підключеного навантаження з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від мереж порту, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин роботи тепловикористуючого устаткування споживача у розрахунковому періоді та втрат на ділянці мережі в кількості 5 % від проектного теплового навантаження. Різниця між сплаченою авансовим платежем на розрахунковий період тепловою енергією сплачується не пізніше 10 числа місяця, наступним за розрахунковим, відповідно до рахунку порта.

Після закінчення розрахункового періоду сторони складають і підписують акт прийому-передачі теплової енергії з вказівкою фактичних обсягів і вартості поставленої теплової енергії (п. 4.6 договору).

Згідно п. 4.7 договору звіряння розрахунків за поставлену теплову енергію проводиться сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату та актів прийому-передачі теплової енергії до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що при наявності приладів комерційного обліку у споживача останній щомісяця до 30 числа розрахункового місяця подає порту звіт про фактично отриману теплову енергію. Показання приладів комерційного обліку підтверджуються документально.

При відсутності приладів комерційного обліку або виходу їх з ладу: по опаленню –відповідно до розрахунків, наведених у додатку № 1 (п. 5.3 договору).

Відповідно до п. 5.6 договору границя балансової й експлуатаційної відповідальності сторін зазначена у додатку № 2 до даного договору, підписаним обома сторонами, що є невід’ємною частиною даного договору та не може бути змінена в односторонньому порядку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання” передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із змісту ч. 3 ст. 24, ч. 2, ст. 25 Закону України „Про теплопостачання” випливає, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 р. визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Так, укладений між сторонами по справі договір купівлі-продажу теплової енергії, за яким позивач здійснює постачання теплової енергії відповідачу, є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору портом здійснювалось постачання теплової енергії відповідачу, що підтверджується наданими позивачем актами прийому-передачі теплової енергії за період з 01.01.2011 р. по квітень 2011 р.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем теплової енергії від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити спожиту теплову енергію відповідно до умов договору та чинного законодавства.

При цьому згідно калькуляції вартості теплової енергії, виробленої на центральній котельній порту та переданої через тепломережі на IV квартал 2010 р., яка затверджена заступником начальника порту з фінансів, та згідно наказу начальника ДП „Іллічівський морський торговельний порт” від 29.09.2010 р. № 110 „Про ціни на послуги з теплопостачання на IV квартал 2010 р.”, вартість 1 Гкал теплової енергії, виробленої на центральній котельні та переданій через тепломережі порту, з 01.10.2010 р. становила 753,31 грн. без урахування ПДВ 20% (623,41 грн. (вироблення теплової енергії котельними) + 129,90 грн.).

У зв’язку з постачанням відповідачу теплової енергії портом були виставлені останньому для оплати рахунки на загальну суму 225081,25 грн., а саме: рахунок №Пр/2318 від 31.01.2011 р. на суму 97 114,70 грн. (в т.ч. ПДВ 16 158,78 грн.), рахунок №Пр/7604 від 28.02.2011 р. на суму 62 897,83 грн. (в т.ч. ПДВ 10 482,97 грн.), рахунок №Пр/11619 від 31.03.2011 р. на суму 52 868,08 грн. (в т.ч. ПДВ 8 811,35 грн.), рахунок №Пр/15843 від 29.04.2011 р. на суму 12 200,64 грн. (в т.ч. ПДВ 2 033,44 грн.), які були отримані відповідачем, що підтверджується реєстром видачі рахунків субспоживачам порту.

Однак, як з’ясовано судом, відповідач в порушення взятих на себе зобов’язань не здійснив у повному обсязі оплати за теплову енергію, а саме сплатив:

- 11 151,14 грн. за рахунком № Пр/2318 від 31.01.2011 р. відповідно до платіжного доручення № 112181095 від 20.12.2010 р.;

- 62 897,83 грн. за рахунком № Пр/7604 від 28.02.2011 р. було сплачено 27.05.2011 р., що підтверджується банківською випискою по рахункам позивача (а.с. 66-67).

Всього відповідачем було сплачено 74 049,37 грн., решту частини суми за поставлену теплову енергію в розмірі 151031,88 грн. (225081,25 грн. –74049,37 грн.) відповідач не сплатив, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у вказаній сумі.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором на постачання теплової енергії відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості. Адже ч. 6 ст. 25 Закону України „Про теплопостачання” передбачено, що у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ДП „Іллічівський морський торговельний порт” обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми заборгованості.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” до Військової частини 2138 Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про стягнення заборгованості в сумі 151 031,88 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Військової частини 2138 Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (65121, м. Одеса, вул. Левітана, 113; код ЄДРПОУ 14321386; р/р № 352160010000180 в УДКУ в Одеській області, МФО 828011) на користь Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672; р/р 26009114761 в ПАТ „Марфін банк”, МФО 328168) 151031/сто п’ятдесят одна тисяча тридцять одна/грн. 88 коп. заборгованості, витрати по сплаті державного мита в сумі 1510/одна тисяча десять/грн. 32 коп., 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 25.06.2011 р.