Ухвала суду № 16529063, 09.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-24522/08

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. – головуючий, судді Ланченко Л.В., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засідання касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (далі –ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2008

у справі № 10/2 (22-а-29161/08)

за позовом закритого акціонерного товариства «Бортницьке виробничо-транспортне підприємство «Агросервіс»(далі –Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Янчука А.В.,

відповідача –не з’явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25.05.2005 №0000302600/0.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2008 у позові відмовлено з мотивів пропуску позивачем річного строку звернення до адміністративного суду з вказаним позовом.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2008 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що позивачем не було пропущено строк оскарження оспорюваного акта індивідуальної дії, установлений підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Крім того, за висновком апеляційного суду, нікчемність мирової угоди, на виконання якої було вчинено операцію з передачі майна Товариства, внаслідок її укладення неповноважною особою виключає правомірність нарахування позивачеві оспорюваних податкових зобов’язань.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду зі спору. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що наслідком виконання позивачем поставки нерухомого майна є виникнення у Товариства податкових зобов’язань з ПДВ за першою подією. Крім того, за твердженням ДПІ, відповідач не надав податковому органові податкові накладні та митні декларації, на підставі яких ним було сформовано податковий кредит за період з 01.07.2003 по 01.04.2005.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу –без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачеві податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 342078 грн. за основним платежем та 171039 грн. за штрафними санкціями згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням слугував висновок ДПІ, викладений в акті перевірки від 23.05.2005 №12/26-05409292, про:

включення Товариством до податкового кредиту за період з 01.07.2003 по 01.04.2005 суми податку на додану вартість у розмірі 216061грн., не підтвердженої податковими накладними;

невідображення позивачем у податковій декларації з ПДВ за лютий 2004 року податкового зобов’язання у сумі 126016,98 грн. за наслідками здійснення господарської операції з поставки майна вартістю 756101,90грн. на користь приватної компанії з обмеженою відповідальністю «Bon Business Ltd»за актом приймання-передачі від 16.02.2004 на виконання умов мирової угоди від 16.02.2004.

У розгляді цієї справи апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що строк подання цього позову Товариством пропущено не було.

Так, загальний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, визначений частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), становив один рік. Зазначений строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас підпункт 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлює, що платник податків вправі оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення з урахуванням строків давності. В свою чергу, строки давності визначені статтею 15 зазначеного Закону і становлять 1095 днів.

З огляду на приписи частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у тій самій редакції), згідно з якою для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, при вирішенні конкуренції між положеннями частини другої статті 99 цього Кодексу і нормами статей 5 та 15 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” строк звернення платника податків з позовом до адміністративного суду щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання слід визначати на підставі норм статей 5 та 15 названого Закону, тобто тривалістю 1095 днів з моменту отримання платником відповідного податкового повідомлення.

Водночас надана апеляційним судом правова оцінка обставин справи щодо безпідставності визначення позивачеві оспорюваної суми податкового зобов’язання з ПДВ є передчасною.

Так, одним з основних мотивів задоволення цього позову апеляційним судом зазначено недійсність правочину (мирової угоди), на підставі якого Товариством було передано спірне майно.

При цьому апеляційним судом було залишено поза увагою той факт, що наслідки в податковому обліку платника створюють не самі по собі правочини, а вчинювані платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов’язань сторін, але не вичерпується останнім, позаяк господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків. Недотримання ж вимог цивільного чи господарського законодавства не тягне за собою автоматичної зміни відображення господарських операцій у податковому обліку.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

В силу вимог підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 названого Закону датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, з огляду на наведені приписи Закону в силу факту виконання платником операції з продажу товару, опосередкованої переходом права власності на такий товар, у платника виникають податкові зобов’язання з ПДВ незалежно від цивільно-правової підстави здійснення відповідної операції.

А відтак для того, щоб дійти обґрунтованого висновку про правомірність або незаконність здійсненого контролюючим органом донарахування Товариству оспорюваної суми податкового зобов’язання судам необхідно було дослідити власне факт виконання спірної операції з поставки позивачем майна приватній компанії з обмеженою відповідальністю «Bon Business Ltd», витребувавши у сторін необхідні первинні документи для з’ясування цієї обставини. Якщо зазначена поставка мала місце у перевіреному періоді, то донарахування відповідної суми податкових зобов’язань з ПДВ за лютий 2004 року слід було б визнати правомірним.

Крім того, відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, з урахуванням наведеної норми Закону судам слід було більш ретельно перевірити доводи ДПІ щодо відсутності у позивача на момент перевірки податкових накладних чи митних декларацій, за якими було сформовано податковий кредит Товариства у період з 01.07.2003 по 01.04.2005. Однак суди не витребували та не дослідили відповідні первинні документи, на яких нібито ґрунтувався податковий облік позивача, не перевірили як наявність цих документів на момент проведення перевірки, так і взагалі їх складення в установленому порядку.

Наведена неповнота встановлення обставин зі спору призвела до прийняття попередніми судовими інстанціями рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення, тоді як передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Вищому адміністративному суду України права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями. А відтак судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2008 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2008 у справі № 10/2 (22-а-29161/08) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.В. Ланченко С.Е. Острович О.І. Степашко Є.А. Усенко