Ухвала суду № 16528973, 25.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" травня 2011 р. м. КиївК-7008/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Костенко М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платникам податків у м. Запоріжжі

на постановуГосподарського суду Запорізької області

від29.05.2007 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду

від 08.04.2008 р.

у справі№13/73/07-АП

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Укртелеком»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платникам податків у м. Запоріжжі

провизнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком»(далі позивач) звернулось з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платникам податків у м. Запоріжжі (далі відповідач) про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 29.05.2007 р. (суддя В.Г. Серкіз), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя Л.П. Туркіна, судді А.О. Коршун, О.А. Проценко), позов задоволено; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача №0000551321/0 від 15.12.2006 р. в частині нарахування та сплати позивачу податкового зобовязання у розмірі 1806, 90 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи прийняті у справі судові рішення, виходили з того, що відповідачем було необґрунтовано прирівняно суму коштів витрачених позивачем на оплату освіти свого працівника до додаткового блага та доходу цього працівника. Також відповідачем не було доведено того факту, що позивач відносить до своїх валових витрат суми, що не повязані з його господарською діяльністю.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким в позові відмовити.

У письмових запереченнях, наданих суду позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що податковим органом була проведена виїзна планова перевірка діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 р. по 30.06.2006 р. За результатами перевірки було складено акт від 07.12.2006 р. №50/08-07/01184385, яким встановлено порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1, п. 3.4 ст. 3, п.п. 4.2.9 »п. 4.2, п.п. 4.3.20 п. 4.3 ст. 4, п. 7.l ст. 7, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 16.3 ст. 16, п.п. 19.2 «а»п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». На підставі акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.12.2006 р. №0000551321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання на загальну суму 9477, 78 грн. (у тому числі 3159,26 грн. за основним платежем; 6318, 52 грн. штрафних (фінансових санкцій).

Як вбачається з матеріалів справи, однією з підстав для визначення позивачу податкових зобовязань було невключення останнім до складу сукупного місячного оподаткованого доходу працівника ОСОБА_1 сум, сплачених підприємством на його освіту у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку найманої особи за профілем діяльності працедавця.

Судові інстанції дійшли правильних висновків щодо безпідставності таких доводів контролюючого органу, оскільки згідно договору про оплату освітніх послуг від 24.10.2002 р. №356/52, укладеного між позивачем та ОСОБА_1, останній у разі звільнення повинен компенсувати кошти витрачені на його навчання.

Відповідно до наказу про припинення трудового договору (контракту) від 02.07.2004 р. №216-К. ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням.

На момент розгляду справи попередніми судовими інстанціями, суми коштів витрачених на освіту ОСОБА_1 були повернені позивачу.

Отже, підстав вважати кошти, витрачені на навчання працівника додатковим благом чи доходом, немає, а отже відсутні і підстави для нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб.

Також, суди дійшли правильних висновків стосовно того, що позивачем було правомірно віднесено витрати на послуги користування мобільним звязком до складу валових витрат.

Свої доводи відповідач обґрунтовував тим, що при перевірці ним було встановлено, що працівниками підприємства було перевищено встановлений ліміт на послуги телефонного звязку, а саме були використані послуги роумінгу, вихідні міжнародні дзвінки. З огляду на той факт, що підприємством не ведеться зовнішньоекономічна діяльність, відповідач дійшов висновку, що ці витрати не повязані із господарською діяльністю позивача, що призвело до визначення йому податкових зобовязань.

Судова колегія не може погодиться з такими доводами податкової інспекції з огляду на такі приписи законодавства.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано усі належним чином оформлені документи на підтвердження понесених ним витрат, а саме розрахункові документи про сплату послуг мобільного звязку, накази керівника щодо порядку користування мобільними телефонами, угоди з операторами про надання послуг.

Судовими інстанціями обґрунтовано зазначено, що законодавством встановлено обовязок для платника податків надавати документи на підтвердження понесених витрат, проте не встановлено обовязку доказування звязку між понесеними витратами та веденням господарської діяльності.

Зважаючи на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права не вбачається, а тому касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платникам податків у м. Запоріжжі слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платникам податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 29.05.2007 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2008 р. у справі №13/73/07-АП залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Костенко М.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.