Ухвала суду № 16528921, 25.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" травня 2011 р.                               м. Київ                                        К-1514/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Костенко М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Ткачук С.В., Яновицького Є.О.,

відповідача:не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.11.2005 р.

та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.11.2007 р.

у справі №2-15/14251-2005А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель»

до Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.11.2005 р. (суддя –Т.В.Дадінська), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.11.2007 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –О.А.Щепанська, судді –К.В.Волков, В.І.Гонтар), задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель»до Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 12.07.2005 р. №0001022301/0 та від 08.08.2005 р. №0001022301/1, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. державного мита.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи. Представниками контролюючого органу було проведено комплексну документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 р. по 31.03.2005 р., якою, крім інших, встановлено порушення платником податків пп.3.2.1 п.3.1 ст.3, п.6.2 ст.6 та пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі –Закон України №168/97-ВР), у результаті чого занижено податкові зобов’язання з податку на додану вартість за жовтень 2004 року на суму 2.122.880,00 грн..

За результатами зазначеної перевірки податковою інспекцією 05.07.2005 р. складено акт №74/23-02/31781464, на підставі якого від 12.07.2005 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0001022301/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 3.184.320,30 грн. (2.122.880,00 грн. –основного платежу та 1.061.440,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій).

У результаті адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення 08.08.2005 р. податковим органом було прийнято нове податкове повідомлення-рішення №0001022301/1, аналогічне за змістом.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість стало оподаткування податком на додану вартість за нульовою ставкою коштів у розмірі 2.000.000,00 дол. США (10.613.200,00 грн.), що були отримані ним від фірми «VTC License and Trademark Registry», на виконання договору від 01.10.2004 р. №02-10/04 купівлі-продажу об’єкту інтелектуальної власності (винаходів), а саме: рецепта горілки «Союз Віктан»; засобу очищування водно-спиртового розчину.

На думку контролюючого органу, реалізований підприємством об’єкт інтелектуальної власності є товаром, а тому позивач мав оподаткувати проведену операцію відповідно до приписів пп.6.2.1 п.6.2 ст.6 Закону України №168/97-ВР, якою передбачено необхідною умовою для реалізації права на обчислення податку на додану вартість з нульовою ставкою наявність належним чином оформленої вантажно-митної декларації. Оскільки вантажно-митної декларації позивачем надано не було, тобто фактично не підтверджено експорт, відповідно податковою інспекцією визнано відсутність підстав для застосування підприємством нульової ставки оподаткування податком на додану вартість по спірній господарській операції.

Порядок застосування нульової ставки оподаткування податком на додану вартість регулюється п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп.6.2.1 п.6.2 вказаної статті податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з поставки товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України.

Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

Згідно пп.6.2.2 п.6.2 ст.6 вказаного Закону податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій поставки робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки послуг з передачі авторських прав, ліцензій, патентів, прав на використання торгових марок та інших юридичних та економічних знань, а також обробки даних та інформатики для нерезидентів.

Поняття поставки товарів та поставки послуг визначено п.1.4 ст.1 згаданого Закону. Під поставкою товарів розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Поставкою послуг визначено будь-які операції цивільно-правового характеру з поставки послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об’єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатної поставки послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об’єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової,власності.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що з правового аналізу зазначеної норми вбачається, що законодавцем визначено будь-який спосіб передачі права на об’єкти інтелектуальної власності як поставку послуг. А зважаючи на те, що положеннями пп.6.2.2 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість»не встановлено обов’язковою умовою підтвердження факту здійснення експорту послуг шляхом оформлення вантажно-митної декларації, відтак застосування позивачем нульової ставки оподаткування податком на додану вартість визнано обґрунтованим.

У той же час, судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не взято до уваги та не досліджено які саме об’єкти інтелектуальної власності було передано позивачем контрагенту. Так, відповідно до умов договору (п.1.1) позивачем було передано об’єкти інтелектуальної власності, а саме –винаходи: «рецепт горілки «Союз Віктан», «спосіб очищення водно-спиртового розчину»та «спосіб очищення водно-спиртового розчину (варіанти)». Такий же перелік об’єктів міститься і у акті прийому-передачі об’єктів інтелектуальної власності від 08.10.2004 р.. Тобто, з викладеного вбачається, що підприємством було передано фірмі «VTC License and Trademark Registry»винаходи.

Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»від 15.12.1993 р. №3687-ХІІ з наступними змінами та доповненнями (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), пріоритет, авторство і право власності на винахід засвідчуються патентом (деклараційним патентом), строк дії якого становить 20 років від дати подання заявки до відповідної установи (центрального органу виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності).

Згідно з ч.1, ч.2 ст.28 вказаного Закону, права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу. Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.

Частиною 6 зазначеної статті передбачено право власника патенту передавати на підставі договору право власності на винахід будь-якій особі, яка стає його правонаступником.

Як вбачається з матеріалів справи, ні судом першої, ні апеляційної інстанцій не було досліджено патентів на реалізовані позивачем винаходи, їх копії не долучено до матеріалів справи.

У той же час, відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У даній справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків, що наявність акту прийому передачі об’єктів інтелектуальної власності та факт їх оплати є достатніми підставами для виключення сумнівів щодо фактичності проведеної сторонами господарської операції.

Проте, такі висновки є передчасними, враховуючи, що позивачем не було надано належних доказів передачі об’єктів інтелектуальної власності (винаходів) суд керуючись приписами ч.4, 5 ст.11 КАС України зобов’язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують такі обставини.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з’ясовані, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з’ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.11.2005 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.11.2007 р. у справі №2-15/14251-2005А скасувати.

Справу №2-15/14251-2005А направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Костенко М.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.