Ухвала суду № 16526977, 12.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2011 р.                               м. Київ                                        К-22160/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Островича С.Е., Степашка О.І., Усенко Є.А.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя

на постанову господарського суду Запорізької області від 01 лютого 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2009 року

у справі №24/203/07-АП-23/582/07-АП-24/728/07-АП

за позовом Прокурора Заводського району м.Запоріжжя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя (надалі – ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя)

до відповідачів: 1.Приватного підприємства «Мегапостач»(надалі –ПП «Мегапостач»), 2.Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливна компанія «Серіол-Плюс»(надалі –ТОВ «Паливна компанія «Серіол-Плюс»)

про визнання угоди недійсною, -          

встановив:

У лютому 2007 року прокурор Заводського району м.Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом, в якому поставлено питання про: визнання угоди оформленої договором №208/04-1 від 02.08.2004р. укладену між ПП «Мегапостач»та ТОВ «Паливна компанія «Серіал-Плюс», недійсною; стягнення з ТОВ «Паливна компанія «Серіол-Плюс»на користь держави суму у розмірі 466189,46грн.; стягнення з ПП «Мегапостач»на користь ТОВ «Паливна компанія»«Серіол-Плюс»суму грошових коштів 466189,46грн., отриманих на виконання умов угоди №208/04-1 від 02.08.2004р.

В обґрунтування позовних вимог прокурор Заводського району м.Запоріжжя зазначає, що оскаржувана угода укладена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Постановою господарського суду Запорізької області від 01 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшов висновку, що прокурором та позивачем не було надано суду належних доказів укладення оспрюваного договору купівлі-продажу з метою яка свідомо суперечила інтересам держави та суспільства, а неподання одним з учасників оспорюваної угоди податкової звітності, або не сплата податків у встановленому законом розмірі та строки відповідно до норм чинного Цивільного та Господарського кодексів України не є підставами для визнання угод недійсними.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В письмовому відзиві на касаційну скаргу позивача, представник ТОВ «Паливна компанія «Серіол-Плюс», посилаючись на законність та обґрунтованість рішень суду першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Між ПП «Мегапостач»(продавець) та ТОВ «Паливна компанія»«Серіол-Плюс»(покупець) був укладений договір №208/04-1, відповідно до якого продавець зобов’язується продати покупцю ПММ А-76, Диз. паливо (а.с.9).

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що належне виконання оспорюваної угоди підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме, податковими накладними, видатковими накладними, довідкою про рух коштів на розрахунковому рахунку ТОВ «Паливна компанія «Серіал-Плюс».

Крім того, на момент укладення відповідачами у справі оспорюваної угод ПП «Мегапостач»було зареєстровано як юридична особа та як платник податку на додану вартість у встановлений законом спосіб.

В касаційній скарзі ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя зазначає, що, відповідно до листа ДПІ у Жовтневому районі м.Луганська №6104/23-2 від 16.06.2006р. ПП «Мегапостач»на подає звітність до податкового органу з січня 2005р., та 27.04.2006р. анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Мегапостач».

Також, Постановою Господарського суду Луганської області від 23.05.2006р. у справі №8/293пн-ад визнано недійсним з 28.01.2004р. запис Управління державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради від 28.01.2004р. №25370169Ю0054101 про державну реєстрацію ПП «Мегапостач».

За змістом ст. 207 ГК України недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави i суспільства, або укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності). Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.

Для висновку про недійсність угоди необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною. Визнання недійсними установчих документів суб’єкта підприємницької діяльності з підстав його створення без мети здійснення підприємницької діяльності, не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб’єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність за наявності вини.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог , встановлених частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК України, який набрав чинності 01.01.2004р., господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Також слід зазначити, що встановлені ч.1 ст.208 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст.250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Крім того, посилання податкового органу в касаційній скарзі на ст.49 ЦК України є безпідставними, оскільки ЦК УРСР втратив чинність із 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс України таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Господарський кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX Прикінцевих положень ГК України положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Таким чином, вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства на підставі статті 49 ЦК УРСР, не можуть бути предметом позову після 1 січня 2004 року.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова –залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 01 лютого 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2009 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.