Ухвала суду № 16526940, 12.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2011 р.                               м. Київ                                        К-16118/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Островича С.Е., Степашка О.І., Усенко Є.А.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова

на постанову господарського суду Львівської області від 28 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2009 року

у справі №28/3А

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова (надалі – ДПІ у Шевченківському районі м.Львова )

до відповідачів: 1.Приватного підприємства «Ера-Ліс» (надалі –ПП «Ера-Ліс»); 2.Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільне підприємство «Авангард»(надалі –ТОВ «БП «Авангард»)

про визнання недійсним господарського зобов’язання, -          

встановив:

У грудні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом, в якому поставлено питання про знання недійсним господарського зобов’язання, що виникло між ПП «Ера-Ліс»та ТОВ «БП «Авангард»та про застосування передбачених ст.208 Господарського кодексу України наслідків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що господарське зобов’язання, яке виникло між ПП «ЕраЛіс»та ТОВ «БП «Авангард»спрямоване на приховування від оподаткування доходів ТОВ «БП «Авангард», оскільки ТОВ «БП «Авангард»не звітувало про фінансово-господарську діяльність та не сплачувало податкові зобов’язання, хоча насправді здійснювало господарські операції. .

Постановою господарського суду Львівської області від 28 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшов висновку, що позивачем не доведено тієї обставини, що спірне господарське зобов’язання вчинене відповідачами з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, несплата податків ТОВ «БП «Авангард»не являється підставою для визнання недійсності господарського зобов’язання, покупцеві не надано право перевіряти достовірність даних, які вказує продавець в первинних документах та контролювати показники його податкової звітності.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивача, представник ПП «ЕраЛіс», посилаючись на законність та обґрунтованість рішень суду першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом була проведена комплексна виїзна планова документальна перевірка ПП «Ера-Ліс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 31.12.2005 року, про що складено акт № 122/23-0/30478115 від 30.05.2006 року.

При проведенні перевірки податковим органом було встановлено, що ПП «Ера-Ліс»мало взаємовідносини з ТОВ «БП «Авангард».

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2005 року між ПП «Ера-Ліс»(замовник) та ТзОВ «БП «Авангард»(виконавець) було укладено Договір №01/07-Р (а.с.7), за яким замовник в доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання виконати роботи з лісоматеріалів замовника. Також, 01.07.2005 року між ПП «Ера-Ліс»(покупець) та ТОВ «БП «Авангард»було укладено Договір №01/07М (а.с.8), відповідно до якого продавець зобов’язується продати покупцю товар, а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи було встановлено, що належне виконання вказаних угод відповідача підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме, податковими накладними, накладними, актами здачі-прийняття робіт, копії яких долучені до матеріалів справи. Крім того, на момент укладення угоди ТОВ «БП «Авангард»було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, мало свідоцтво платника податку на додану вартість.

За змістом ст. 207 ГК України недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави i суспільства, або укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності). Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що Шевченківський районний суду м. Києва 02.06.2005 року прийняв рішення яким визнав недійсними статут ТОВ «БП «Авангард», та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість. Підставою для постановлення судового рішення було те, що засновник «БП «Авангард»Гуленко В.Д. не створював підприємства, не підписував будь-яких документів про його створення та не підписував будь-якого доручення, яке надавало право від його імені створювати та реєструвати підприємство, таким чином ТОВ «БП «Авангард»було створено невідомими особами. Крім цього у ході слухання справи Гуленко В.Д. пояснив, що ніякого відношення до даного товариства не має, не підписував будь-яких документів про його створення та установчих документів. Товариство було створено невідомими особами за паспортом на ім’я Гуленка В.Д., який ним було загублено. За місцем реєстрації підприємство відсутнє і встановити його місце знаходження не виявилось можливим. Також, позивач зазначає, що комісією ДПІ у Солом’янського району м. Києва анулювало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, про що складено акт №2114 від 30.05.2006р.

Однак, слід звернути увагу, що предметом дослідження у цій цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів ТОВ «БП «Авангард»вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності товариства.

Обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

А відтак, наявність рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 17.04.2006 року по справі №2-2632/2006 не звільняє позивача від обов’язку доведення наявності умислу у ТОВ «БП «Авангард»на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Оскільки, для висновку про недійсність угоди необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною. Визнання недійсними установчих документів суб’єкта підприємницької діяльності з підстав його створення без мети здійснення підприємницької діяльності, не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб’єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність за наявності вини.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог , встановлених частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК України, який набрав чинності 01.01.2004р., господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, встановлені ч.1 ст.208 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст.250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова –залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Львівської області від 28 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2009 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.