Постанова № 16519460, 21.06.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2011 р.Справа № 5024/470/2011

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів Л.І. Бандури, Л.В. Поліщук

при секретарі судового засідання: О.О. Довбиш

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1

від відповідача В.В. Хаяркін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду Херсонської області від 26.04.2011 р.

у справі № 5024/470/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Корпорація „Агросинтез”

до Приватного підприємця ОСОБА_3

про стягнення 150835,35 грн.

По справі оголошувалась перерва до 21.06.2011 р.

ВСТАНОВИВ:

В березні 2011 р. ТОВ „Корпорація „Агросинтез” звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_3 заборгованості в сумі 150835,35 грн., яка виникла внаслідок невиконання останнім зобовязань за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК020409/4, укладеного сторонами 02.04.2009 р., за яким підприємець отримав товар на загальну суму 77090,40 грн. Вартість договору становить 79022,94 грн. і складається з ціни товару 77090,40 грн. та процентів за користування товарним кредитом 1932,54 грн. В звязку з несвоєчасним та неповним погашенням грошових зобовязань, позивачем нараховані проценти за користування чужими грошовими коштами, які складають 94929,10 грн., пеня 9135,90 грн., штраф за порушення терміну оплати 23706,88 грн., інфляційні 4740,53 грн. та сума основного боргу 18322,94 грн. (а.с.2-5).

Заперечення на позовну заяву відповідач не надав.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.04.2011 р. (суддя Александрова Л.І.), оформленим відповідно до вимог ст.84 ГПК України 28.04.2011 р., позов задоволено в повному обсязі з підстав його обґрунтованості (а.с.48-49).

Не погодившись із даним рішенням, ПП ОСОБА_3 14.05.2011 р. звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та задовольнити позовні вимоги частково, стягнувши з нього 4322,94 грн. суму основного боргу та пеню у розмірі 2000,00 грн. Вимоги апеляційної скарги скаржник мотивував тим, що задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд дійшов хибного висновку щодо суми основного боргу, що призвело до неправильного нарахування інфляційних та пені, необґрунтованим, на думку скаржника, є і стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та штрафу, також скаржник зазначив, що судом порушені норми процесуального права, який розглянув справу без його участі. Одночасно ПП ОСОБА_3 заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку подання апеляційної скарги, яке задоволено судовою колегією, про що зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції від 27.05.2011 р.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив про безпідставність доводів скаржника.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

02.04.2009 р. між ТОВ „Корпорація „Агросинтез” (Постачальник) та Приватним підприємцем ОСОБА_3 (Покупець) укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК020409/4. Відповідно до п.1.1., 6.1., 6.2. договору Постачальник зобовязався поставити та передати у власність Покупця насіннєвий матеріал та хімічні засоби захисту рослин, а останній прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару у строки та розмірах, що вказані у Специфікації шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок Постачальника (а.с.15-16).

Згідно специфікації №1 від 02.04.2009 р., яка є невідємною частиною договору, вартість товару визначена в сумі 77090,40 грн.; дата поставки 15.04.2009 р.; строк оплати не пізніше 20.10.2009 р.; період на який наданий товарний кредит з 20.04.2009 р. 20.10.2009 р., сума процентів за користування товарним кредитом 1932,54 грн.; дата оплати процентів 20.10.2009 р. (а.с.17).

Тобто загальна сума договору складає 79022,94 грн.

Відповідно до видаткової накладної №А-00000724 від 17.04.2009 р., довіреності на отримання ТМЦ №959491 від 17.04.2009 р. відповідач отримав хімічні засоби захисту рослин на суму 77090,40 грн. (а.с.18-19).

З позовної заяви ті відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що ПП ОСОБА_3 оплатив товар частково в сумі 60700,00 грн., а саме:

- 27.11.2009 р. перерахував платіжним дорученням №013-8R 19900,00 грн., з яких позивач 1932,54 грн. відніс на погашення процентів за користування товарним кредитом, а 17.967,46 грн. в рахунок оплати вартості товару;

- 18.01.2010 р. перераховано платіжним дорученням №60-100000,00 грн.;

- 26.05.2010 р. платіжним дорученням№89-15800,00 грн.;

- 22.09.2010 р. платіжним дорученням№109-7000,00 грн.;

- 29.09.2010 р. платіжним дорученням №113-6000,00 грн.;

- 09.12.2010 р. платіжним дорученням№124-2000,00 грн. (а.с.3, 20-25, 75-76).

Однак, під час розгляду апеляційної скарги судовою колегією зясовано, що 12.11.2009 р. між ТОВ „Корпорація „Агросинтез” (Замовник) та ТОВ „Агенція з повернення боргів в Україні” (Агент) укладено договір №12/11/9 на агентські послуги, за умовами якого Замовник доручив, а Агент прийняв обовязок виконати комплекс послуг по поверненню фізичними та юридичними особами (Боржники) дебіторської заборгованості. Замовник зобовязався передати Агенту за актом приймання передачі інформацію (додаток №1 до договору), необхідні копії документів, які підтверджують факт та суми дебіторської заборгованості Замовнику Боржниками, а також видати доручення (додаток №2 до договору) на проведення від особи Замовника необхідних дій та операцій для виконання предмета даного договору (а.с. 88-90).

Відповідно до акту приймання-передачі інформації №10 (без зазначення дати) ТОВ „Корпорація „Агросинтез” передало ТОВ „Агенція з повернення боргів в Україні” договір поставки №ТК020409/4 від 02.04.2009 р., специфікацію №1 від 02.04.2009 р., видаткову накладну №А-00000724 від 17.04.2009 р., довіреність на отримання ТМЦ, акт звірки взаєморозрахунку від 05.11.2009 р., сума боргу визначена 79022,94 грн., а також видав довіреність №39/09 від 12.11.2009 р. на представлення його інтересів (а.с.107, 109)

За твердженням відповідача, на вимогу ТОВ „Агенція з повернення боргів в Україні”, повноваження якого на отримання від нього коштів підтверджено директором ТОВ „Корпорація „Агросинтез”, ПП ОСОБА_3 передав працівнику Агенції ОСОБА_4 30.07.2010 р. 7000,00 грн. і 12.09.2010 р. 7000,00 грн. На першу передану суму останній відмовився видати розписку, а на отримання другої суми видав відповідну розписку із зазначенням решти боргу 3000,00 грн., яку боржник зобовязався сплатити до 20.11.2010 р. (а.с.96, 71, 92-93).

Факт визнання сплати Приватним підприємцем ОСОБА_3 товариству „Агенція з повернення боргів в Україні” 14000,00 грн. підтверджується листам ТОВ „Корпорація „Агросинтез” від 22.09.2010 р., 27.10.2010 р. (а.с.91, 94).

Крім того, направляючи вимогу на адресу відповідача за вих.№363/10-юр від 10.12.2010 р., позивач зазначив про наявність заборгованості останнього станом на 10.12.2010 р. в сумі 4322,94 грн., що свідчить про врахування сплати 14000,00 грн. (18332,94 грн. 14000,00 грн.) а.с. 68.

Про зазначені обставини позивач не повідомив суд першої інстанції при вирішенні спору, а після їх зясування при розгляді апеляційної скарги пояснив, що Агенція не перерахувала на його рахунок ці кошти, заперечувала їх отримання, про що зазначено в листі за вих.№010 від 10.11.2010 р., тому сума 14000,00 грн. не врахована при зверненні з позовом (а.с.85).

Крім того, позивач послався на те, що договір №12/11/9 від 12.11.2009 р. на агентські послуги припинено 16.08.2010 р., довіреність №39/09 від 12.11.2009 р. анульована, за актом приймання-здачі інформації №17 від 17.08.2010 р. Агент повернув Замовнику документи отримані за актом №10 (а.с.108), тому ТОВ „Агенція з повернення боргів в Україні” не могла отримувати кошти від боржників.

Судова колегія не приймає до уваги зазначені доводи позивача, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, а також зазначає, що анулювання довіреності, вимога повернути Замовникові передані матеріали та оформити таке повернення актом приймання-передачі, викладені в листі ТОВ „Корпорація „Агросинтез” від 22.09.2010 р., тому акт приймання-передачі інформації №17 не може бути датований 17.08.2010 р. (а.с. 94).

З урахуванням викладеного судова колегія дійшла висновку, що на день звернення з позовом 17.03.2011 р. борг відповідача за отриманий товар складав 4322,94 грн., а не 18332,94 грн., як визначив позивач.

Той факт, що ТОВ „Агенція з повернення боргів в Україні” не перерахувало ТОВ „Корпорація „Агросинтез” отримані від ПП ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 14000,00 грн., не впливає на викладені вище висновки суду апеляційної інстанції. Судова колегія вважає, що взаєморозрахунки між цими товариствами повинні бути вирішені саме ними, як сторонами за договором на агентські послуги, а не перекладені цього обовязку на ПП ОСОБА_3

Під час розгляду апеляційної скарги відповідач надав платіжне доручення №170 від 10.06.2011 р., яким він перерахував позивачу в погашення основного боргу 1700,00 грн. (а.с.87).

Відповідно до ст.ст.525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст.610, 611, ч.1 ст.612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 1057 ЦК України передбачено, договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.

Субєктами комерційного кредитування можуть виступати будь-які юридичні та фізичні особи підприємці. Комерційне кредитування не може бути оформлене як самостійна договірна конструкція, оскільки здійснюється воно у межах відповідного зобовязання з реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг. Так, у даному випадку на виконання зобовязань за договором поставки хімічних засобів захисту рослин комерційний кредит був наданий постачальником покупцеві шляхом відстрочення оплати товарів.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню в сумі 2622,94 грн. (4332,94-1700,00).

Відповідно до ст.ст.546, 547, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, якщо це встановлено договором або законом. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2.3 договору сторони передбачили, що за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобовязань Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,05 % від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів Покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу.

Як вбачається з розрахунку позивача пеня в сумі 9135,90 грн. нараховано за період з 21.10.2009 р. 04.02.2011 р. Між тим, останнім не враховано положення ч.6 ст.232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судова колегія вважає, що договором „інше” не передбачено, а послання позивача на п.8.5. договору є безпідставним, оскільки означеним пунктом сторони передбачили строк позовної давності в три роки по стягненню штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобовязань, тоді як ч.6 ст.232 ГК України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а не строк протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права (позовна давність).

Таким чином, вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню за період з 21.10.2009 р. по 20.04.2010 р. в сумі 2284,22 грн. (розрахунок у справі а.с. 113-114).

Вимоги про стягнення штрафу на підставі п.8.2.3. договору у розмірі 30% від суми договору, що склало за розрахунком позивача 23706,88 грн. заявлені правомірно, але суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідач не ухилявся від оплати, продовжує погашати заборгованість, на сьогоднішній день сума боргу є незначною в порівнянні з сумою штрафу, проаналізувавши причини прострочення платежів, наведені відповідачем в апеляційній скарзі (а.с.61), керуючись ст.3 ЦК України, яка передбачає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність, розумність, а також керуючись п.3 ч.1 ст.83, ч.2 ст.99 ГПК України, зменшує розмір штрафу до 5000,00 грн.

Посилання відповідача на неможливість подвійного притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду, за одне і теж саме правопорушення не заслуговує на увагу з огляду на приписи ст.204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення грошового зобов'язання передбачена договором, який у встановленому порядку не визнавався недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з позовної заяви та розрахунку доданого до неї, вимоги щодо стягнення 3% річних не заявлялись, а інфляційні нараховані за період з листопада 2009 р. по березень 2010 р. та з серпня 2010 р. по грудень 2010 р. в сумі 4740,53 грн. (а.с.2-5, 12-13).

Оскільки при розрахунку інфляційних позивач не врахував сплачені відповідачем 14000,00 грн., судова колегія здійснила перерахунок і визначила суму, яка підлягає стягненню у розмірі 4027,02 грн. (розрахунок у справі а.с.113-114).

Позивачем заявлені вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 94929,10 грн. на підставі п.8.4. договору, ст.536 ЦК України.

Відповідно до п.8.4. договору сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу Покупець сплачує Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення.

Відповідно до ч.2 ст.536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договором розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлений, тому підстави для задоволення вимог в цій частині відсутні.

Послання позивача на те, що розмір процентів визначений специфікацією №1 від 02.04.2009 р., яка є невідємною частиною договору, не заслуговує на увагу, оскільки специфікацією встановлювалась річна процентна ставка по товарному кредиту, а не за користування чужими грошовими коштами, що не є тотожним.

З огляду на викладене, суд першої інстанції неповно зясував обставини, які мають значення для справи, що призвело до прийняття неправильного рішення і є підставою для його часткового скасування.

Судові витрати відшкодовуються позивачу з урахуванням результатів апеляційного перегляду, згідно ст.49 ЦК України.

Доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, який розглянув справу без його участі є безпідставним, оскільки матеріали справи містять докази про направлення судових процесуальних документів на адресу відповідача, яка зазначена в Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та повідомлення про їх вручення (а.с.37, 39-40, 45).

Керуючись ст.ст. 99, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Херсонської області від 26.04.2011 р. у справі № 5024/470/2011 скасувати частково. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_3 на користь ТОВ „Корпорація „Агросинтез” 2622,94 грн. основного боргу, 4027,02 грн. інфляційних, 5247,59 грн. пені, 5000,00 грн. штрафу, 373,04 грн. держмита, 58,37 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ТОВ „Корпорація „Агросинтез” на користь Приватного підприємця ОСОБА_3 витрати по держмиту в сумі 567,66 грн. за апеляційний перегляд.

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідні накази.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Головуючий суддяВ.Б. Туренко

СуддяЛ.І. Бандура

СуддяЛ.В. Поліщук

Повний текст постанови підписано 25.06.2011 р.