Рішення № 16494308, 23.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

23.06.2011Справа №5002-2/3048-2010 За позовом Військового прокурора Феодосійського гарнізону (98100, м.Феодосія, вул.Руська, 10) в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6); 2) Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370) (98100, м.Феодосія, вул.Ген.Горбачова, 5)

до Феодосійської міської ради (98100, м. Феодосія, вул. Земська, 4)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 (98100, АДРЕСА_1).

Про визнання незаконним та скасування рішення.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивачів - 1) не зявився; 2) ОСОБА_2 юрисконсульт, довіреність у справі.

Від відповідача ОСОБА_3 - головний спеціаліст юридичного управління, довіреність у справі.

Від третьої особи - ОСОБА_4 представник, довіреність у справі.

За участю старшого помічника військового прокурора Феодосійського гарнізону Пархоменко посвідчення №359.

Суть спору:

Військовий прокурор Феодосійського гарнізону звернувся до господарського суду АР Крим в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та в особі Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370) із позовною заявою до Феодосійської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Феодосійської міської ради №702 від 30.03.2007 року «Про попереднє погодження місцезнаходження об'єкту, затвердження акта вибору та обстеження земельної ділянки та надання згоди на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,1454 га гр. України ОСОБА_1».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно акту на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Феодосійської міської ради 29.01.1979 року, Феодосійською міською радою надано в постійне користування санаторію Міністерства оборони СРСР (правонаступником якого є Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370) земельні ділянки площею 12,477га. Рішенням Феодосійської міської ради №702 від 30.3.207 року було надано згоду ОСОБА_1 на складання проекту відводу земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370). Рішення Феодосійської міської ради №702 від 30.3.207 року є таким, що не відповідає закону та порушує права Міністерства оборони України, тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

31.5.2011 року від Військового прокурора Феодосійського гарнізону надійшло письмове пояснення, в якому зазначено, що факт перебування спірної земельної ділянки у користуванні МО СРСР підтверджується державним актом на право постійного землекористування.

16 червня 2011 року судове засідання відбулося за участю представника Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370) ОСОБА_2 - юрисконсульт, представника відповідача - ОСОБА_3 - головний спеціаліст юридичного управління, представника третьої особи - ОСОБА_4 (довіреності у справі) та за участю старшого помічника військового прокурора Феодосійського гарнізону Пархоменко посвідчення №359.

Представник Міністерства оборони України у судове засідання не зявився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

16 червня 2011 року у судовому засіданні оголошувалась перерва на 23.6.2011р, після перерви судове засідання було продовжене.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників другого позивача, відповідача, третьої особи та військового прокурору, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які предявили позов або в інтересах яких предявлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України), якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, які здійснюються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч.2). Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами (ч.3).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені також у статті 16 частині 2 Цивільного кодексу України, а саме такими способами можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Ця норма також визначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Військовий прокурор Феодосійського гарнізону звернувся до господарського суду АР Крим в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370) із позовною заявою про визнання незаконним та скасування рішення Феодосійської міської ради №702 від 30.03.2007 року «Про попереднє погодження місцезнаходження об'єкту, затвердження акта вибору та обстеження земельної ділянки та надання згоди на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,1454 га гр. України ОСОБА_1», мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно акту на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Феодосійської міської ради 29.01.1979 року, Феодосійською міською радою надано в постійне користування санаторію Міністерства оборони СРСР (правонаступником якого є Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370) земельні ділянки площею 12,477га. Рішенням Феодосійської міської ради №702 від 30.3.207 року було надано згоду ОСОБА_1 на складання проекту відводу земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370). Рішення Феодосійської міської ради №702 від 30.3.207 року є таким, що не відповідає закону та порушує права Міністерства оборони України, тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Відповідно до норм Цивільного кодексу України, а саме: ст. ст. 117, 179, 181, 190, 191, земля є майном.

Відповідно до акту на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Феодосійської міської ради 29.01.1979р, Феодосійською міською радою надано в постійне користування санаторію Міністерства Оборони СРСР земельні ділянки загальною площею 12,477 га.

Згідно ст..1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», Указу Президента України «Про Збройні Сили України», Указів Президії Верховної ради України «Про передачу підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави» та «Про підпорядкування України дислокованих на її території військових частин і підрозділів залізничних військ СРСР, військ урядового зв'язку КДБ СРСР і Цивільної оборони СРСР та військової техніки і майна Міністерства оборони СРСР, переданих безоплатно навчальним організаціям Товариства сприяння обороні України» все майно, в тому числі і землі Міністерства оборони СРСР перейшли відповідно до Міністерства Оборони України.

Судом встановлено, що правонаступником санаторію Міністерства Оборони СРСР на теперішній час є Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Феодосійський» (військова частина А1370) на підставі наступного: Феодосійський санаторій Міністерства оборони СРСР в 1977 році перейменовано у Феодосійський військовий санаторій Одеського військового округу (директива штабу тилу ВР СРСР від 19.05.1977рг. № 158/725); Феодосійський військовий санаторій Одеського військового округу в 1982 році перейменовано у Феодосійський центральний військовий санаторій МО СРСР на підставі штату № 27/738 (директива штабу тилу ВР СРСР від 10.06.1982р. №158/1/01179); Феодосійський центральний військовий санаторій Міністерства оборони перейменований у Феодосійський центральний військовий санаторій 9 грудня 1994, згідно штату №27/043; Феодосійський центральний військовий санаторій перейменований у Феодосійський військовий клінічний санаторій на підставі штату 27/096 з 1 квітня 2001 року; Феодосійський військовий клінічний санаторій перейменований у Феодосійський центральний військовий клінічний санаторій згідно з директивою МОУ від 28.08.03 № Д-115Д/09; Феодосійський центральний військовий клінічний санаторій перейменований у Військову частину А 1370 з 26 травня 2009 року.

Рішенням Феодосійської міської ради № 702 від 30.03.2007 року «Про попереднє узгодження місцезнаходження об'єкту, затвердження акту вибірки та обстеження земельної ділянки та надання згоди на складання проекту відводу земельної ділянки площею 0,1454 га гр. України ОСОБА_1» було надано згоду на місто розташування об'єкту, затверджено акт вибору та обстеження земельної ділянки та надано згоду громадянці ОСОБА_1 на складання проекту відводу земельної ділянки площею 0,1454 га, розташованої за адресою: м. Феодосія, Чорноморська набережна, для обслуговування пляжної зони на умовах оренди строком на 10 років.

Враховуючі характер спору та необхідність отримання відповідей на питання, що вимагають спеціальні пізнання по справі призначалася судова землевпорядна експертиза.

Відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання.

Відповідно до висновку експерта №4058 від 15.3.2011р експертом встановлено, що земельна ділянка, згода на відведення якої була надана громадянці ОСОБА_1 рішенням Феодосійської міської ради №702 від 30.3.2007р, розташована в межах земельної ділянки, переданої в користування Санаторію Міністерства оборони СРСР на підставі акту, виданого 29.01.1979р Виконавчим комітетом Феодосійської міської ради.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності знаходяться всі землі України, окрім земель комунальної і приватної власності. Закон не виключає знаходження земель, що належать державі Україна, в будь-якій категорії земель, склад яких даний в ст. 19 Земельного кодексу.

Пунктом 12 р.10 перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Стаття 4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачає, зокрема, принцип законності. Принцип законності відповідає статтям 1 і 8 Конституції України, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права.

Згідно до ст.13, 41 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власності від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Крім того, ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності направлене на недопущення свавілля в органах державної влади та місцевого самоврядування та передбачає, перш за все, прийняття субєктами владних повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень.

Ця ж норма закріплена і в ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Згідно п. “а”ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад в області земельних відносин на території сіл, селищ, міст відноситься розпорядження землями територіальних громад.

Статтею 10 Закону України „Про місцеве самоврядування" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ст..26 Закону України „Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься, крім іншого, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

У відповідності зі ст. 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку або права постійного користування у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача здійснюється за його заявою до відповідного органу чи власника земельної ділянки.

Частиною 5 статті 116 Земельного Кодексу України встановлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до пункту «б» частини 3 статті 84 ЗК України до земель державної власності, належать, у тому числі, землі оборони.

У статті 77 ЗК України міститься вказівка на те, що порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Законом України «Про використання земель оборони», зокрема статтею 1, визначено, що зЗемлями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю.

Відповідно до абзаців 5, 9 частини 1 статті 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Документів, які б підтвердили відмову Міноборони від користування спірною земельною ділянкою, до суду представлено не було.

Приймаючи до уваги, що рішення на надання згоди на вилучення земельної ділянки Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Феодосійський» (військова частина А1370) площею 0,1454 га Міністром оборони України та його заступником - начальником розквартирування військ та капітального будівництва, не надавалась, у зв'язку з чим підстав для прийняття оспорюваного рішення у Феодосійської міської ради не було.

Крім того, Феодосійська міська рада, посилаючись у своєму відзиві на позовну заяву від 19.07.10, не підтвердила права на розпорядження оспорюваною земельною ділянкою, відсутні документи, які б підтвердили, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель міста Феодосія.

Щодо позиції відповідача, стосовно відсутності у в/ч А 1370 права постійного користування земельною ділянкою через відсутність державної реєстрації зазначеного права відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», то слід зазначити наступне:

А ні Земельним кодексом України, а ні зазначеним Законом України не встановлено вимогу щодо негайної реєстрації відповідних прав з моменту набрання ними чинності.

Дійсно , пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року № 563-ХП «Про земельну реформу» встановлено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української PCP, повинні до 1 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаною строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Проте, положення пункту 6 в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року. Відповідно до вказаного рішення, право користування земельною ділянкою не втрачається у зв'язку з непереоформленням його відповідно до існуючих вимог.

Тобто, виходячи з аналізу зазначеного можна дійти висновку, що рішення щодо виділення земельних ділянок прийняті до становлення незалежності України діють та на цей час є чинними.

Отже, виходячи зі всього вищевикладеного, судом встановлено, що Феодосійською міською радою при прийнятті рішення №702 від 30.03.2007 року «Про попереднє погодження місцезнаходження об'єкту, затвердження акта вибору та обстеження земельної ділянки та надання згоди на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,1454 га гр. України ОСОБА_1» фактично перевищено надані їй законом повноваження та порушено вимоги діючих нормативних актів, що є підставою для визнання судом незаконним та скасування спірного рішення.

Відповідно до Розяснень Президії Вищого Арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 16.4.2004р. № 7 за заявою сторони, яка не згодна з рішенням органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо земельного спору, суд перевіряє правильність цього рішення і вирішує спір по суті, при оскарженні рішень органів місцевого самоврядування з питань, віднесених до їх компетенції, суд у разі задоволення позову визнає рішення недійсним, зобовязує їх виконати певні дії.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 32-34 ГПК України, на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог, тоді як такі він до суду не надав.

Отже, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Феодосійської міської ради №702 від 30.03.2007 року «Про попереднє погодження місцезнаходження об'єкту, затвердження акта вибору та обстеження земельної ділянки та надання згоди на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,1454 га гр. України Костенко 1.1.» обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Таким чином, прокурором не пропущено строку позовної давності.

Аналогічну позицію щодо неможливості вилучення органами місцевого самоврядування земельних ділянок, наданих у користування військовим частинам, без згоди Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва, а також щодо вимог п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, висловив Верховний Суд України у своїй постанові по справі № 3-132к09/45/18 від 24.02.2009 року.

Відповідно до ст. 44,49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу, витрати за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, відносяться на відповідача.

В засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення підготовлений та підписаний 25.6.2011р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44,49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити.

2.Визнати незаконним та скасувати рішення Феодосійської міської ради №702 від 30.03.2007 року «Про попереднє погодження місцезнаходження об'єкту, затвердження акта вибору та обстеження земельної ділянки та надання згоди на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,1454 га гр. України ОСОБА_1».

3.Стягнути з Феодосійської міської ради (98100, м. Феодосія, вул. Земська, 4) удоход державного бюджету України (р/р 31115095700002, МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200 в банке получателя: ГУ ДКУ в АРК м.Сімферополь отримувач: Держбюджет м.Сімферополь) 85,00грн. держмита.

4.Стягнути з Феодосійської міської ради (98100, м. Феодосія, вул. Земська, 4) удоход державного бюджету України (р/р 31214264700002; у банку одержувача: ГУ ГКУ в АРК м.Сімферополь; МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу 22050003 одержувач: Держбюджет м.Сімферополь) 236,00грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

5.Стягнути з Феодосійської міської ради (98100, м. Феодосія, вул. Земська, 4) на користь Кримського науково-дослідницького інституту судових експертиз (м. Сімферополь, вул. Чехова, 55а, р/р 31252272210502, ЗКПО 26225794 у Банку ГУ ДКУ в АРК м.Сімферопоь, МФО 824026, одержувач КримНДІСЕ) 2577грн60коп витрат за проведення судової експертизи.

6.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримТолпиго В.І.