Ухвала суду № 16491246, 13.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2011 р. м. КиївК-33678/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Федорова М.О.

при секретаріКравченко В.О.

за участю представників

відповідача Геги В.В., Корнелюк М.П.

Генеральної прокуратури України Зарудяної Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва та заступника прокурора міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2010

у справі № 2а-1721/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвторсировина»

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва

про скасування податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2010, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Соломянському районі м. Києва від 05.02.2008 № 0000562306/0.

ДПІ у Соломянському районі міста Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та залишити позовну заяву без розгляду.

Заступник прокурора міста Києва подав касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

ДПІ у Соломянському районі міста Києва та заступник прокурора міста Києва у касаційних скаргах посилаються на порушення судами норм матеріального права: п. 1.3, п.1.8 ст.1, п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 19 ст. 2, ст. 9 Бюджетного кодексу України, та процесуального права: ст. 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача та прокуратури, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ у Соломянському районі м. Києва від 05.02.2008 № 0000562306/0 про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 2526720,00 грн., в тому числі 1684480,00 грн. основного платежу та 842240,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій прийнято на підставі акту перевірки від 04.02.2008 № 1730/23-06/30010898, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Порушення полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту у вересні 2004 року податку на додану вартість в сумі 1745129грн., сплаченого у звязку з придбанням товарів за договором купівлі-продажу промислових товарів від 29.04.2004 № 01/04, укладеним з ТОВ «Металспецекспорт», додатковою угодою від 20.08.2004 та від 05.08.2004.

Позиція податкового органу полягає у тому, що у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними вище господарськими операціями з придбання товару внаслідок непідтвердження зустрічними перевірками сплати податку до бюджету у ланцюгу постачання.

Інших правових та фактичних підстав для зменшення суми податкового кредиту та визначення податкових зобовязань податковою інспекцією не наведено.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією податкової інспекції про відсутність у позивача права на включення до податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних субєктами господарювання, які на час її складання були зареєстрованими платниками податку на додану вартість у визначеному законом порядку.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час його формування позивачем), яких платник податків зобовязаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на віднесення до складу податкового кредиту у вересні 2004 року податку на додану вартість.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на податковий кредит з податку на додану вартість в залежність від обовязкової наявності документального підтвердження сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару до виробника.

Порушення постачальниками у ланцюгу постачання певних правил здійснення господарської діяльності та вимог податкового законодавства тягнуть наслідки тільки для таких недобросовісних субєктів господарювання і не впливають на право платника податку (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальнику товару.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобовязань може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи не є такими, що спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Виходячи з положень п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за якими податковий орган наділений правом самостійно визначати суму податкових зобовязань платника податку у випадках, визначених цим Законом за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобовязання, виключно не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі подання податкової декларації пізніше - за днем її фактичного подання, суди правильно встановили факт порушення податковим органом даного строку давності, у звязку з чим, за вимогами даної норми закону, правильно вказали, що у такому випадку платник податків вважається вільним від податкового зобовязання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначається строк звернення до адміністративного суду, та вважає, що суди правильно застосували положення даної норми та дійшли висновків про дотримання позивачем при поданні позову строку звернення до суду, визначеного спеціальним законом.

Виходячи зі змісту частин 1, 2, 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку, встановленого цим Кодексом (річний строк) для захисту прав, свобод та інтересів особи, або законами, якими можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Підпунктом 5.2.5. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено право платника податків оскаржити до суду вказане рішення у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення з урахуванням строків давності, який, згідно зі ст. 15 цього закону, становить 1095 днів, а тому саме такий строк, а не визначений ст. 99 річний строк, як помилково вважає податкова інспекція, підлягав застосуванню при поданні даного позову.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва та заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2010 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

М.О. Федоров