Постанова № 16487700, 21.06.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2011 р. Справа № 5023/449/11

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Плахов О.В. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача –Геворкян Г.Г.

відповідача –Поліщук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ “Слобожанський промкомбінат” (вх. № 1719 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 04.04.2011 р. по справі № 5023/449/11

за позовом Харківського обласного комунального підприємства “Дирекція розвитку інфраструктури території”, м. Харків

до ТОВ “Слобожанський продкомбінат”, смт. Чкаловське Чугуївського району Харківської області

про виконання договірних зобов’язань,

та за зустрічним позовом ТОВ “Слобожанський продкомбінат” смт. Чкаловське Чугуївського району Харківської області

до Харківського обласного комунального підприємства “Дирекція розвитку інфраструктури території”, м. Харків

про визнання договору неукладеним, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Харківське обласне КП "Дирекція розвитку інфраструктури територіі", м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - ТОВ "Слобожанський продкомбінат", смт. Чкаловське заборгованість у сумі 23 319,51 грн., з якої: 17 308,00 грн. сума основного боргу, 3 453,24 грн. індексація, 1 558,30 грн. пеня, 999,97 грн. - 3% річних. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачненалежним чином не виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати заборгованості за договором про постачання теплової енергії від 01.03.2008 р. № 28.

В процесі розгляду справи відповідач звернувся до господарського суду з зустрічною позовною заявою в якій просив суд визнати договір поставки теплової енергії № 28 від 01.03.2008 р. неукладеним, з підстав, наведених у позовній заяві. Свої вимоги обґрунтовував тим, що при укладенні договору про постачання теплової енергії від 01.03.2008 р. за № 28 сторонами не була узгоджена ціна; нові тарифи Додатковою угодою сторонами також не узгоджувалися; вищевказаний договір відрізняється від типового договору, що дає підстави вважати договір між сторонами неукладеним.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Смирнова О.В.) від 04.04.2011 р. по справі № 5023/449/11 первісний позов задоволено. З відповідача на користь позивача стягнуто 17308,00 грн. основного боргу, 3444,58 грн. індексації, 1399,01 грн. пені, 999,97 грн. 3% річних, державного мита у сумі 231,51 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду в частині задоволення первісного позову не погоджується, вважає його в цій частині незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення в даній частині скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно проігнорував його доводи стосовно неукладеності договорупоставки теплової енергії № 28 від 01.03.2008 р. Крім того, на думку відповідача, суд безпідставно задовольнив позов в частині стягнення заборгованості за березень-квітень 2009 р. після закінчення терміну дії вищезазначеного договору, та позов в частині стягнення пені, нарахованої позивачем поза межами строку позовної давності.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі, просить її задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на безпідставність доводів відповідача стосовно неукладеності договору поставки теплової енергії № 28 від 01.03.2008 р. Крім того, позивач також посилається на те, що договір після 01.03.2009 р. було пролонговано ще на рік на підставі п. 10.4 даного договору, і зазначене свідчить про правомірність нарахування позивачем заборгованості за березень-квітень 2009 р. в рамках договору. При цьому, позивач також зазначає про правомірність нарахування ним пені за прострочення відповідачем своїх зобов’язань з оплати теплової енергії.

В судовому засіданні представник позивача з посиланням на доводи, викладені в відзиві на апеляційну скаргу, просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 25.05.2011 р. було оголошено перерву до 15.06.2011 р.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 01 березня 2008 р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 28 про постачання теплової енергії.

Відповідно до умов договору позивач взяв на себе зобов’язання постачати відповідачу теплову енергію в обсягах, передбачених цим договором, а відповідач зобов’язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в термін, передбачені цим договором.

Розділом 6 договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Відповідач за 15 днів до початку розрахункового періоду своїм дорученням повинен самостійно сплатити енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі теплової енергії. Остаточні розрахунки за теплову енергію, що спожита протягом розрахункового періоду, здійснюється до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим згідно платіжного доручення.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем були виконані зобов’язання за договором, та поставлено відповідачу теплову енергію. Проте, всупереч умовам договору, відповідач не в повному обсязі здійснив оплату за поставлену теплову енергію, у зв’язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 17 308,00 грн., несплата якої стала підставою для звернення до суду з позовом по даній справі.

Відповідач проти первісного позову заперечував, просив визнати договір на постачання теплової енергії № 28 від 01.03.2008 р. недійсним з тих підстав, що при його укладанні сторонами не була узгоджена ціна; нові тарифи Додатковою угодою сторонами також не узгоджувалися; вищевказаний договір відрізняється від типового договору.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, мотивував його наступним:

задовольняючи первісний позов, суд виходив з того, що відповідач в повному обсязі не виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати на користь позивача вартості поставленої теплової енергії за укладеним між сторонами договором № 28 від 01.03.2008 р.; що інфляційні, річні та пеня підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов договору та відповідних вимог закону в зв’язку з простроченням відповідачем строку оплати теплової енергії.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що відповідач не довів наявності обставин, які б могли зумовити недійсність договору на постачання теплової енергії № 28 від 01.03.2008 р.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і, хоча судом правовідносинам, що склалися між сторонами, в цілому була надана належна правова оцінка, однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення строків оплати теплової енергії, в зв’язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарський суд правомірно відхилив доводи відповідача про не узгодження сторонами при укладанні договору ціни на теплову енергію, та нових тарифів при їх зміні.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Ст. 632 ЦК України передбачено у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 189 ГК України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Згідно ч. З ст.189 ГК України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами (ч. 4 ст. 191 ГК України).

Пунктом 6 ст. 276 ГК України передбачено, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Предметом спірних правовідносин є стягнення заборгованості за невиконання відповідачем умов договору щодо оплати послуг за постачання теплової енергії. Тобто, договір укладений між товариством з обмеженою відповідальністю та підприємством, яке тільки постачає електроенергію, а не встановлює тарифи на ці послуги.

За приписом п. "а" п.п. 2 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів в сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Відповідно до ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Таким чином, встановлення тарифів на послуги, що надаються комунальними підприємствами, є виключним повноваженням виконавчих органів відповідних органів місцевого самоврядування, а тому сторони договору не можуть відійти від їх приписів, та у питанні визначення розміру плати за послуги постачання теплової енергії повинні керуватись тарифами, затвердженими в установленому порядку.

Статтею 13 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії.

За ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані при зміні тарифів на теплову енергію повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації в порядку, встановленому законодавством.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що рішенням виконавчого комітету Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 26.12.08 р. за № 233 затверджено тариф на послуги з теплопостачання - 624,91 грн. за 1 Гкал., опублікованим в газеті "Красная звезда" № 1 03.01.2009 р., який введено в дію з 03.01.2009 р. згідно до розпорядження ХОКП "Дирекція розвитку інфраструктури території" від 05.01.2009 р. № 1.

Таким чином, Харківське обласне комунальне підприємство "Дирекція розвитку інфраструктури території" діяло в межах своїх повноважень визначених договором і чинним законодавством, належно проінформувало споживача про зміну тарифів, проте сама зміна ціни на постачання теплової енергії не відноситься до компетенції даного підприємства.

Тобто, спожита відповідачем теплова енергія підлягає оплаті з урахуванням існуючих на той час тарифів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог—відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи викладене, а також по-перше те, що факт здійснення позивачем поставки теплової енергії підтверджується матеріалами справи, по-друге те, що строк виконання відповідачем свого зобов’язання з оплати визначено умовами договору, по-третє те, що відповідач в обґрунтування своїх вимог не надав доказів погашення заборгованості, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення первісного позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 17308 грн. заборгованості.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про нібито безпідставне позадоговірне нарахування позивачем заборгованості за березень –квітень 2009 р., з тих підстав, що строк дії договору № 28 від 01.03.2008 р., встановлений пунктом 10.1 договору, сплинув 01.03.2009 р., оскільки п. 10.4 зазначеного договору передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією з сторін. Оскільки відповідач не надав суду доказів надання позивачу письмової заяви, наданої у встановленому даним договором порядку, колегія суддів вважає договір пролонгованим з 01.03.2009 р. до 01.03.2010 р., а нарахування позивачем заборгованості в рамках договору за березень –квітень 2009 р. правомірним.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи факт прострочення відповідачем оплати заборгованості, також законними та обґрунтованими є висновки господарського суду про задоволення первісного позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3444,58 грн. інфляційних та 999,97 грн. річних.

Разом з тим, безпідставними є висновки господарського суду про задоволення первісного позову в частині стягнення 1399,01 грн. пені

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п. 3-4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Дійсно, умовами договору № 28 від 01.03.2008 р. передбачено відповідальність відповідача за прострочення оплати заборгованості у вигляді пені. Факт прострочення відповідачем оплати підтверджується матеріалами справи.

Проте, господарський суд не звернув уваги на ту обставину, що пеню позивачем нараховано до стягнення за період з 16.02.2009 р. по 15.08.2009 р., тоді як до суду позивач звернувся 20.01.2011 р., тобто після сплину встановленого законом строку позовної давності.

Заяву про застосування до вимог про стягнення пені позовної давності відповідач суду першої інстанції надавав (а.с. 64).

Зазначене свідчить про необхідність застосування до вимог про стягнення пені позовної давності, та відмову в задоволенні позову в даній частині з цих підстав, чого судом першої інстанції зроблено не було.

Як наслідок, прийняте по даній справі рішення в частині задоволення первісного позову про стягнення 1399,01 грн. пені не відповідає вимогам закону, в зв’язку з чим, підлягає скасуванню, а позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Разом з тим, правомірними є висновки господарського суду про відмову в задоволенні зустрічного позову.

У поданій зустрічній позовній заяві відповідач просив суд визнати договір поставки теплової енергії № 28 від 01.03.2008 р. неукладеним.

Свої вимоги він обґрунтовував тим, що при укладенні договору про постачання теплової енергії від 01.03.2008 р. за № 28 сторонами не була узгоджена ціна, нові тарифи, за якими нарахована заборгованість Додатковою угодою сторонами не узгоджувалися, укладений між сторонами договір відрізняється від типового договору, що дає підстави вважати договір між сторонами неукладеним.

Однак доводи відповідача правомірно визнані господарським судом позбавленими правового та документального обґрунтування, оскільки на підтвердження своїх вимог відповідачем не надано жодного належного доказу.

Так, посилання відповідача на те, що в договорі не встановлено ціну та тарифи, що суперечить ст. ст. 180, 181 ГК України є безпідставними, оскільки сторони узгодили додатком № 1В до договору тариф за 1 Гкал, який складає 146,65 грн. (а.с. 14).

Відповідач посилається те, що договір відрізняється від типового договору, але не зазначає в чому це полягає.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін. За загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову. У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи ненадання відповідачем правового та документального обґрунтування зустрічних позовних вимог, висновки господарського суду про відмову в задоволенні зустрічного позову є правомірними, а рішення господарського суду в даній частині підлягає залишенню без змін.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються в певній частині можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.04.2011 р. по справі № 5023/449/11 в частині задоволення первісного позову про стягнення 1399,01 грн. пені скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення яким в задоволенні позову відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Шутенко І.А.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Хачатрян В.С.