Постанова № 16487696, 21.06.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2011 р. Справа № 18/701/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Безлепкіній І.П.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Полтава (вх. № 2212 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 02.05.11 р. у справі № 18/701/11

за позовом ВАТ "Запоріжнерудпром"

до Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 99145,10 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача 99145,10 грн., в тому числі 74807,16 грн. заборгованості за поставлений щебінь, 19449,86 грн. інфляційних та 4888,08 грн. річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.05.2011 р. по справі № 18/701/11 (суддя Тимошенко К.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Відкритого акціонерного товариства "Запоріжнерудпром" 74807,16 грн. основного боргу, 4844,94 грн. річних, 18600,28 грн. інфляційних, 982,52 грн. витрат по держмиту, 233,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Відповідач з даним рішенням господарського суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 05.05.2011 року по справі № 18/701/11 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі вимог посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в зв’язку з тим, що він не отримував матеріали, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавило відповідача надати до суду обґрунтований відзив на позов; вважає, що суд першої інстанції розглянув справу за рахунок обмеження прав наданих відповідачу. Крім того, зазначає про те, що обставини справи мають бути засвідчені тільки документами поданими в оригіналі, вказує, на те що судом не звернуто увагу на те, що позивачем не надано до розрахунку документів, якими підтверджено ставку індексу інфляції.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, оскільки вони спростовуються дійсними обставинами справи. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення –без змін. При цьому зазначає про те, що відповідачем не виконано обов’язок щодо повної оплати вартості поставленого товару, що повністю підтверджується матеріалами справи, а нарахування інфляційних та річних є відповідно до вимог ст. 625 ЦК України компенсацією від відповідача за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати позивачу.

Сторони в судове засідання 14 червня 2011 року не з’явилися, про причини неявки не попередили, докази їх належного повідомлення про час та місце судового засідання знаходяться в матеріалах справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції вжито необхідних заходів для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явку сторін не визнано обов’язковою, а також беручи до уваги вимоги ст. 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за доцільне розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Звертаючись до господарського суду позивач послався на те, що відповідно до залізничної квитанції № 45466293 від 20.12.2008р. та видаткової накладної № З-011319 від 20.12.2008р. позивач поставив відповідачу щебінь (товар) в кількості 826,600 т на загальну суму 114807,16 грн. 18.12.2008р. позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру на попередню оплату товару.

В зв’язку з частковою сплатою отриманого товару заборгованість відповідача на час звернення до господарського суду склала 74807,16 грн. Позивач стверджує, що в порядку досудового врегулювання спору 20.08.2009 року відповідачу направлена претензія - вимога про оплату боргу у сумі 74807,16 грн., яка залишена відповідачем без відповіді, дана сума боргу також підтверджується двостороннім актом звіряння взаємних розрахунків станом на 31.08.2010р. Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов’язання з оплати отриманого товару відповідачу було нараховані 3% річних в сумі 4888,08 грн. та сума інфляційних втрат в розмірі 19449,86 грн. за період з 19.12.2008 р. по 21.02.2011 р.

Як свідчать матеріали справи, 18.12.2008р. позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 3-0011018 на сплату за товару –щебінь та ж/д тариф-провозная плата (а.с. 44) в сумі 200541,60 грн., в якому вказав в якості підстави для сплати договір № 16/01-06 від 16.12.2008р. Доказів укладання вказаного договору матеріали справи не містять. При цьому, надаючи оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами по справі по даній поставці, слід виходити з того, що поставка товару за вказаною накладною є позадоговірною.

Судом першої інстанції встановлено, що, відповідно до залізничної квитанції № 45466293 від 20.12.2008р. та видаткової накладної № З-011319 від 20.12.2008р. позивач поставив відповідачу щебінь (товар) в кількості 826,600 т на загальну суму 114807,16 грн., відповідач товар отримав, що підтверджується матеріалами справи, та здійснив його часткову сплату.

Згідно ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір вчинила дію відповідно до вказаних пропозиції умов договору (відвантажила товар, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей, тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Отже, виставлений позивачем відповідачеві рахунок - фактуру № 3-0011018 від 18.12.2008р. за своєю правовою природою є пропозицією укласти договір купівлі-продажу товару (щебеню).

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідач за накладною № З-011319 від 20.12.2008р. (а.с. 14) товар отримав та перерахував відповідачу частину грошових коштів в сумі 40000,00 грн. (а.с. 17), чим підтвердив прийняття пропозиції щодо купівлі зазначеного товару.

Таким чином, сторони підтвердили свій намір щодо встановлення між ними господарських правовідносин, відповідно до яких позивач, як продавець, зобов’язався поставити продукцію, а відповідач, як покупець, прийняти та сплатити. Дані відносини не були обумовлені конкретними строками виконання зобов’язань.

Проте, відповідач своє зобов’язання з оплати поставленого позивачем товару виконав неналежним чином, за отриманий товар розрахувався частково, внаслідок чого, станом на момент розгляду справи, заборгованість відповідача перед позивачем склала 74807,16 грн. Вказана заборгованість також підтверджується двостороннім актом звіряння взаємних розрахунків станом на 31.08.2010р. (а.с. 9).

Під час розгляду справи відповідачем сума боргу не спростована. Заперечення відповідача про те, що заборгованість перед позивачем виникла через відсутність належного фінансування з боку держави правомірно відхилені судом першої інстанції, як документально не підтверджені та неналежне фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов’язань, оскільки згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов’язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 74807,16 грн. за отриманий ним товар.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України в зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язання з оплати отриманого товару позивачем нараховані 3% річних в сумі 4888,08 грн. та сума інфляційних втрат в розмірі 19449,86 грн. за період з 19.12.2008 р. по 21.02.2011 р. При цьому першим днем прострочення оплати суми боргу позивач вважає дату наступну за днем виставлення рахунку, тобто 19 грудня 2008 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги в зазначеній частині суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача про стягнення інфляційних та 3% річних правомірна, але сума інфляційних та річних завищена.

Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України місцевий господарський суд зазначив про те, що вказана норма права не визначає форму пред’явлення вимоги про оплату, отже вимога про оплату може бути пред’явлена в будь-якій формі. Позивачем 18.12.2008р. виставлено рахунок на оплату продукції, факт отримання відповідачем зазначеного рахунку і дата його отримання підтверджується частковою оплатою цього рахунку, яка проведена відповідачем 18.12.2008р. (виписка банку містить посилання на рахунок з зазначенням його номеру і дати, а.с. 17). Таким чином суд першої інстанції визнав, що пред’явлення рахунку-фактури № З-0011018 від 18.12.2008р. для оплати є вимогою позивача про оплату відповідачем товару, яка підлягає виконанню у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги. Отже, прострочення зобов'язання відповідача по оплаті товару визнано господарським судом таким, що розпочинається з 26.12.2008р., в зв'язку з цим, за висновками суду, стягненню підлягають інфляційні нараховані за період з січня 2009 року по лютий 2011 року в сумі 18600,28 грн. та річні нараховані за період з 26.12.2008р. по 21.02.2011р. в сумі 4844,94 грн.

Проте, колегія суддів визнає помилковість висновків суду першої інстанції щодо визначення початку прострочення оплати суми боргу та періоду, за який підлягає стягненню інфляційні та 3% річних з огляду на наступне.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, в даному випадку датою поставки партії товару є дата видаткової накладеної № 3-011319 від 20.12.2008 р., за якою був поставлений товар.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки в даному випадку зобов’язання невизначено сторонами конкретним строком оплати товару, тому позивач має право вимагати виконання зобов’язання відповідача з оплати поставленого товару з моменту пред’явлення вимоги про оплату.

Колегією суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на те, що виставлений позивачем рахунок-фактура № З-0011018 від 18.12.2008р. є саме вимогою до боржника про виконання свого обов’язку, оскільки вказаний рахунок за своєю суттю носить інформаційний характер, та він був направлений відповідачу до здійснення поставки товару, що не дає підстави вважати його вимогою в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Тоді як у відповідності до вимог ст. 692 Цивільного кодексу України підставою оплати товару є факт відвантаження позивачем товару згідно копії залізничної квитанції про приймання вантажу від 20.12.2008 р. та отримання відповідачем товару за видатковою накладною № 3-011319 від 20.12.2008 р.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем була направлена відповідачу претензія № 758 від 20.08.2009 р. з вимогою сплатити виниклу заборгованість за видатковою накладною № 3-011319 від 20.12.2008 р. в розмірі 74807,16 грн. в строк до 31 серпня 2009 року.

Таким чином, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов’язання з 01 вересня 2009 року.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного, стягненню підлягають інфляційні нарахування за період вересень 2009 року по лютий 2011 року в сумі 11482,28 грн. та 3% річних в розмірі 3314,05 грн. за вказаний період. В зв’язку з чим рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1530,89 річних та 7118,00 грн. інфляційних.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позовні вимоги не підтверджені належними письмовими доказами, є безпідставним, оскільки позивачем надано належним чином засвідчені копії документів в обґрунтування позовних вимог, що повністю відповідає приписам ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Що стосується заперечень відповідача про ненадання документів, якими підтверджено ставку інфляційних, колегія суддів зазначає, що індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів який нараховується саме на суму невиконаного зобов’язання та обраховується згідно даних Державного комітету статистики України.

Твердження відповідача про порушення його процесуальних прав в зв’язку з тим, що справу було розглянуто в строки передбачені ГПК України за рахунок обмеження прав відповідача, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 –69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції були створені всі необхідні умови для встановлення дійсних обставин справи та всебічного та повного їх з’ясування, розгляд справи відкладався у тому числі за клопотанням відповідача. Таким чином у відповідача було достатньо часу на подання відповідних доказів в підтвердження своєї позиції по справі. До того ж матеріали справи містять відзив відповідача на позов щодо суттєвих обставин, в якому зокрема відповідач визнав виниклу заборгованість перед позивачем через відсутність належного фінансування з боку держави. Вказані заперечення були відображені в рішення господарського суду та їм надана відповідна оцінка.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Полтава задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 05.05.11 у справі № 18/701/11 в частині стягнення інфляційних та 3% річних скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних щодо стягнення з відповідача 1530,89 річних та 7118,00 грн. інфляційних відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Запоріжнерудпром" (місцезнаходження: 69084, м. Запоріжжя, вул. М.Краснова, 12-А; поштова адреса: 69600, м. Запоріжжя, вул. М.Краснова, 12-А, МСП-551, ідентифікаційний код 00292333, п/р 2600210142101 в ПАТ "Юнекс Банк", м. Київ, МФО 322539) на користь Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Полтава (36024, м. Полтава, вул. Куйбишева, буд. 22А, ідентифікаційний код 32017261) витрати по сплаті державного мита в розмірі 43,24 грн.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.