Постанова № 16486806, 20.06.2011, Харківський апеляційний господарський суд

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2011 року Справа № 5023/877/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.

при секретарі Березка О.М.

за участю представників сторін:

позивача –не з’явився

відповідача –не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача –Приватного підприємства «Гранд», м. Харків (вх. № 1848 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 04 квітня 2011 року по справі № 5023/877/11

за позовом Українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю «Бумпаксервіс», м. Дніпропетровськ

до Приватного підприємства «Гранд», м. Харків

про стягнення 26765,31 грн., -

встановила:

У лютому 2011 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача суми заборгованості за договором № 13 від 11 березня 2011 року в розмірі 26765,31 грн., з яких 20169,28 грн. –сума основного боргу, 686,31 грн. 3% річних, 2238,76 грн. інфляційних, 3670,94 грн. пені, а також просив стягнути судові витрати по справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04 квітня 2011 року (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто відповідача на користь позивача 20169,28 грн. основного боргу, 686,31 грн. 3% річних, 2238,76 грн. інфляційних, 3670,94 грн. пені, 267,65 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з даним рішенням господарського суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04 квітня 2011 року та прийняти нове рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає про те, що справу було розглянуто без участі представника відповідача, що позбавило останнього скористатися своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України; вважає, що акт звірки взаємних розрахунків не є належним доказом на підтвердження заборгованості. Також посилається на невірний розрахунок пені, оскільки він не відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року за клопотанням позивача та відповідача, а також в зв’язку з неявкою представників сторін в призначене судове засідання, розгляд апеляційної скарги по даній справі відкладено на 14 червня 2011 року.

14 червня 2011 року позивач надав до Харківського апеляційного господарського суду клопотання, в якому просив розглянути апеляційну скаргу ПП «Гранд»за відсутністю представника ТОВ «Бумпаксервіс»в зв’язку з великим виробничим навантаженням.

Представник відповідача в судове засідання 14 червня 2011 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 –69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з пунктом 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов’язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути апеляційну скаргу по суті в судовому засіданні 14 червня 2011 року за відсутності представників сторін.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

          Як свідчать матеріали справи, 11 березня 2008 року між Українсько-болгарським товариством з обмеженою відповідальністю «Бумпаксервіс»(позивач у справі) та Приватним підприємством «Гранд»(відповідачу справі) було укладено договір № 13.

          Згідно умов договору постачальник (позивач) зобов’язався виготовити та передати у власність відповідачу товар, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити цей товар на умовах, визначених договором.

Пунктом 2.1 договору сторони передбачили, що продукція постачається партіями в кількості, по цінам та у строки узгоджені сторонами та затверджені у специфікаціях, які є невід’ємними частинами договору.

Згідно пунктів 3.3 та 3.4 договору відповідач зобов’язався оплатити кожну партію товару шляхом переказу безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача на протязі двох днів після поставки товару.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 80400,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи (аркуші справи 16,18). В свою чергу, відповідач зазначений товар прийняв, що підтверджується підписом уповноваженої особи на видаткових накладних та довіреностями, які знаходяться в матеріалах справи (аркуші справи 17,19).

Як зазначив позивач, відповідач частково розрахувався за отриманий товар, а саме на суму 60230,72 грн., в зв’язку з чим несплаченою залишилась заборгованість в розмірі 20169,28 грн.

Згідно наданому позивачем акту звірки взаєморозрахунків від 06 листопада 2010 року заборгованість відповідача перед позивачем склала 20169,28 грн. (аркуш справи 25)

Крім того, позивачем в обґрунтування викладених вимог надана до матеріалів справи копія претензії від 17 грудня 2010 року з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 20169,28 грн., яка була направлена відповідачу (аркуш справи 24).

Однак, відповідач відповіді на претензію не надав, вказана сума боргу залишилась ним несплаченою.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача суми основного боргу за поставлений товар в розмірі 20169,28 грн., а також нарахованої пені, інфляційних та 3% річних в зв’язку з невиконанням відповідачем грошового зобов’язання.

За таких обставин, у відповідності з вимогами статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов’язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, тому суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 20169,28 грн. за отриманий ним товар.

Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

На підставі пункту 5.2 договору у разі порушення строків оплати за переданий товар, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен прострочення, позивачем нарахована пеня за період з 13 листопада 2009 року по 13 травня 2010 року в розмірі 3670,94 грн.

Оскільки факт порушення відповідачем зобов’язання щодо своєчасної сплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 3670,94 грн. правомірними та такими, що підлягають задоволенню, пославшись на те, що наданий позивачем розрахунок пені відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

При цьому колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення пені, пославшись при цьому на вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», але не пересвідчився в правильності розрахунку, в зв’язку з чим невірно визначився з розміром пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає до стягнення.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за прострочення виконання грошового зобов’язання у розмірі передбаченому пунктом 5.2 договору, не можуть бути задоволені у повному обсязі, оскільки такий розмір є більшим, ані ж розмір пені, визначений вказаним законодавчим положенням, а тому позовні вимоги в зазначеній частині підлягають задоволенню частково в розмірі 2061,68 грн., в зв’язку з чим рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача пені підлягає зміні.

У відповідності до вимог статті 625 Цивільного кодексу України та в зв’язку з порушенням відповідачем грошового зобов’язання позивачем зроблений розрахунок 3% річних в розмірі 686,31 грн. та інфляційних, сума яких складає 2238,78 грн. Вказаний розрахунок обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та відносинам, що склалися між сторонами, а тому позовні вимоги в зазначеній частині правомірно задоволені господарським судом.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідач в апеляційній скарзі заборгованість за спірним договором не спростовує, але посилається на те, що акт звірки взаємних розрахунків не є документом, що підтверджує проведені розрахунки, оскільки не відповідає приписам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З приводу наведених відповідачем доводів колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, в матеріалах справи міститься підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками їх підприємств двосторонній акт звірки взаємних розрахунків станом на 06 листопада 2010 року з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 20169,28 грн., який відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги колегією суддів не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом на підтвердження наявності у відповідача боргу в означеній сумі. Дані, що відображені в даному акті звірки не спростовані відповідачем жодними доказами. Докази сплати боргу у справі відсутні.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що дійсно акт звірки бухгалтерів за своєю правовою природою є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій та носить інформаційний характер. Між тим, акт звірки має складатись виключно на підставі даних бухгалтерського обліку і первинних документів.

Однак, наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується первинними документами –договором, накладними, рахунками, тощо.

В даному випадку, заборгованість відповідача підтверджується перш за все наданими позивачем належним чином завіреними копіями первинних документів –видатковими накладними, довіреностями, іншими матеріалами справи (аркуші справи 16-25, 29-42), які містять вичерпні відомості про господарські операції між Українсько-болгарським ТОВ «Бумпаксервіс»та ПП «Гранд», підтверджують їх здійснення, та в даному випадку свідчать про наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 20169,28 грн.

З урахуванням викладених обставин колегія суддів вважає, що існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 20169,28 грн. підтверджується матеріалами справи, наведеними відповідачем обставинами не спростовується, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в зв’язку з прийняттям рішення за відсутністю представника відповідача є такими, що не заслуговують на уваги, оскільки матеріали справи свідчать про те, що відповідачу було достеменно відомо про розгляд справи в суді першої інстанції, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення уповноваженій особі відповідача (аркуш справи 54), розгляд справи неодноразово відкладався, ухвали були направлені сторонам своєчасно. При цьому будь-яких заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про поважність причини неявки до суду відповідачем до господарського суду не надано.

Отже, у відповідача було достатньо часу для надання пояснень по суті позовних вимог та необхідних доказів в обґрунтування своєї позиції по справі.

Однак, відповідач процесуальним правом захисту своїх інтересів при розгляді справи в суді першої інстанції не скористався, вимоги ухвали господарського суду не виконав, витребуваних документів та відзив на позов не надав, а тому місцевий господарський суд враховуючи зазначені обставини та сплив терміну розгляду справи, передбаченого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, правомірно на підставі статті 75 цього Кодексу розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, посилання відповідача на порушення судом першої інстанції його процесуальних прав колегія суддів вважає безпідставним, оскільки згідно з частиною 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи. Отже, відповідач повинен був вжити всіх необхідних заходів для того, щоб в належний час та належним чином надати до суду свої заперечення та докази, тоді як впродовж майже двох місяців розгляду справи відповідач не надав жодного аргументу по суті позовних вимог, не сприяв всебічному та повному розгляду справи в суді.

Таким чином, посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшло свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 3 статті 103, пункти 1, 4 статті 104, статтями 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Гранд», м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 04 квітня 2011 року по справі № 5023/877/11 в частині стягнення пені в сумі 1609,26 грн. скасувати та в цій частині в позові відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 04 квітня 2011 року по справі № 5023/877/11 залишити без змін.

          Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

суддя Барбашова С.В.

суддя Білецька А.М.

Повний текст постанови підписано 17 червня 2011 року.