Постанова № 16478318, 09.06.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

09 червня 2011 р. № 2-а- 4564/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Чалого І.С.,

при секретарі судового засідання Бутенко С.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Дзюзюра Г.Ф., Христофоров О.В.,

1-го відповідача - Логвінов О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод" до 1.Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області; 2. Головного управління Державного Казначейства України у Харківській області про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати протиправними дії 1-го відповідача та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000010701/0 від20.04.2011 р. Стягнути з державного бюджету на користь позивача відшкодування ПДВ у сумі 824792,00 грн. та стягнути з 1-го відповідача на користь позивача державне мито у сумі 1700,0 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, та зазначив, що податкове повідомлення-рішення прийняте без врахування всіх обставин справи, суперечить Закону України «Про податок на додану вартість»в частині визначення умов, порядку та принципів нарахування податкового кредиту та бюджетного відшкодування ПДВ, Цивільному кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Позивач не погоджується з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, посилаючись на обставини, які зазначені в позовній заяві.

Представник 1-го відповідача позовні вимоги у судовому засіданні не визнав, пояснивши, що вищезазначене податкове повідомлення-рішення прийняте в межах повноважень і на підставі діючого законодавства, а тому є правомірним з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.

Крім того, представник 1-го відповідача зазначив, що позивач порушив п.п. 7.4.1, п.п.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 та п.198.6 Податкового кодексу України, ч.1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216 та ст. 228 Цивільного кодексу України. За таких підстав, 1-й відповідач вважає власні дії цілком правомірними, а оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення цілком законним, таким, що не підлягає скасуванню та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник 2-го відповідача в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судовою повісткою з поштовими повідомленнями.

Згідно із ст. 35 КАС України відповідач є належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Відповідач відзив на позов не надав, правом участі в судовому засіданні не скористався.

Суд вважає, що не зявлення 2-го відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Вислухавши пояснення представника позивача та представника 1-го відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Вовчанська міжрайонна державна податкова інспекція у Харківській області на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно із ст.ст. 7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування, стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому справи за позовами щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень відповідно до п.1 ч.2 ст.17, ст.50 КАС України віднесені до юрисдикції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Стаття 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»визначає підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових та позапланових виїзних перевірок стосовно своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Судом встановлено, що протягом останніх 12 місяців (грудень 2010 року січень 2011 року) позивачем було заявлено до відшкодування з бюджету податку на додану вартість у розмірі 824792,00 грн.

В період з 01.04.2011 р. по 14.04.2011 р. Вовчанською міжрайонною державною податковою інспекцією у Харківській області було проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Вовчанський агрегатний завод»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в установі банку за січень 2011 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось у грудні 2010 року.

За результатами проведеної позапланової виїзної перевірки було складено Акт №213/07-14309847 від 15.04.2011 р. (далі акт перевірки), в якому викладені наступні висновки, а саме, в порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податкові накладні, отримані від ТОВ «Укрнадраресурси»в грудні 2010 року на суму ПДВ в розмірі 58467,13 грн., від ПП «Стілвест»в грудні 2010 року на суму 134,17 грн., від ТОВ «Спеціум ЛДТ»в грудні 2010 року на суму 3468,41 грн. Крім того, відповідачем 1 було встановлене порушення п.п.198.3, 198.6 ПК України у звязку з безпідставним віднесенням позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 117031,00 грн., сформованим на підставі податкових накладних, отриманих позивачем від ТОВ «Укрнадраресурси»в січні 2011 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, під час складання акту перевірки завідувачем сектору контролю за відшкодуванням ПДВ, радником податкової служби ІІІ рангу визначила, що підставою для відмови в наданні бюджетного відшкодування є той факт, що за результатами податкових перевірок ТОВ «Укрнадраресурси», ТОВ «Спеціум ЛТД», було встановлене порушення ч.1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216 та ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню та реалізації газу за грудень 2010 року, ст. ст.185, 187, 188 та 198 Податкового кодексу України, у звязку з чим податкові зобовязання та податковий кредит наведених підприємств було визнано недійсними та такими, що мають ознаки фіктивності.

Суд з правомірністю зазначеного висновку не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 цього Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Закону, платник податку може бути позбавлений права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді, які не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з абз. 3 п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи зі змісту п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Крім того, відповідно до п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону, платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Отже, виходячи з аналізу вищенаведених норм Закону, та з суті бюджетного відшкодування, визначеній в пункті 1.8 статті 1 названого Закону, таке відшкодування полягає у поверненні з бюджету надмірно сплаченого податку, при цьому умовою бюджетного відшкодування податку згідно підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону виступає фактична сплата цього податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг), тому платник податку може бути позбавлений права на бюджетне відшкодування виключно у зв'язку з відсутністю фактичної сплати суми податку у попередніх податкових періодах постачальникам таких послуг або за відсутності відповідних податкових накладних та скарг на постачальників.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні наявні, а факти оплати робіт (послуг), наданих постачальниками таких робіт (послуг) позивачу підтверджені відповідними банківськими виписками.

Відповідно до п.п.7.7.11 п.7.7 ст. 7 цього Закону не має права на отримання бюджетного відшкодування: а) особа, яка: була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів за рішенням Кабінету Міністрів України); мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців; б) особа, яка є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, що передбачають сплату цього податку у спосіб, відмінний від встановленого цим Законом, або звільнення від такої сплати.

Згідно з приписами ст. 204 ЦКУ правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: (а) зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; (б) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; (в) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; (г) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; (д) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з приписами ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. При цьому, фіктивний правочин визнається недійсним виключно судом.

Статтею 228 ЦКУ встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує порядок, є нікчемним. При кваліфікації правочину за наведеною статтею Кодексу враховується вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однію із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В ході проведення перевірки зазначені факти перевіряючими не виявлені. Крім того, Вовчанською міжрайонною державною податковою інспекцією у Харківській області не було надано доказів на підтвердження недотримання вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203, в момент укладення договорів з ТОВ «Укрнадраресурси», ПП «Стілвест», ТОВ «Спеціум ДТД», що э підставою для визнання правочинів недійсними.

Чинне законодавство України позбавляє відповідача права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання, під час їх укладення, вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦКУ.

Згідно з п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

При цьому, виходячи з приписів ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Окрім того, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: (а) назву документа (форми); (б) дату і місце складання; (в) назву підприємства, від імені якого складено документ; (г) зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; (д) посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; (е) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Закону, платник податку може бути позбавлений права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді виключно у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених податкових накладних.

Перевіркою не виявлено факту відсутності податкових накладних на відповідні суми податку на додану вартість або неналежного оформлення таких податкових накладних.

Під час проведення перевірки перевіряючими не встановлено факту порушень принципів та порядку ведення бухгалтерського обліку позивача.

Крім того, суд відзначає, що у випадках, коли контрагент не виконує свого зобов'язання щодо сплати податків, включаючи податок на додану вартість, до бюджету, це призводить до негативних наслідків та відповідальності саме контрагента. Чинне законодавство не містить норм, які б обмежували право платника податків на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у звязку з наведеною обставиною у разі, якщо останній врахував всі передбачені законом вимоги та здійснив всі передбачені законодавством заходи щодо формування податкового кредиту з ПДВ, а також має всі документальні підтвердження розміру власного податкового кредиту. При цьому, покупець не може нести відповідальність як за несплату податків контрагентами так і за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Тому судом не приймаються посилання 1-го відповідача на те, що у позивача відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування у сумі 824792,00 гривень на підставі п.п. 7.4.1 Закону «Про податок на додану вартість», оскільки позивачем не порушено норм законодавства щодо правомірності формування податкового кредиту з ПДВ та, відповідно, бюджетного відшкодування з ПДВ на розрахунковий рахунок в установі банку за січень 2011 року.

Згідно з ч. 1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на 1-го відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем до суду не надано.

Оцінивши докази, які є у справі, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши їх, суд дійшов висновку, що позивачем доведено обґрунтування заявлених позовних вимог, натомість Вовчанська міжрайонна державна податкова інспекція у Харківській області, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність, законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 824792 грн., внаслідок чого податкове повідомлення-рішення№ 0000010701/0 від 20.04.2011 р. Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 824792 грн. є незаконним і повинно бути скасовано судом.

З урахуванням вище викладених обставин суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 71, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод" до 1.Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області; 2. Головного управління Державного Казначейства України у Харківській області про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним

Визнати протиправними дії Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області і скасувати податкове повідомлення-рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області № 0000010701/0 від 20.04.2011 р.

Стягнути з державного бюджету на користь Публічного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод" (62504, м. Вовчанськ, вул. Пушкіна, 2, р/р 2600706210787 в ПАТКБ "Правекс-Банк" м. Київ, МФО 321983 код 14309847, св. 100284966, ІПН 143098420085) відшкодування податку на додану вартість в сумі 824792.00 грн. (вісімсот двадцять чотири тисячі сімсот дев'яносто дві гривні).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Вовчанський агрегатний завод" (62504, м. Вовчанськ, вул. Пушкіна, 2, р/р 2600706210787 в ПАТКБ "Правекс-Банк" м. Київ, МФО 321983 код 14309847, св. 100284966, ІПН 143098420085) державне мито в розмірі 1700,00 грн. (одна тисяча сімсот гривень) .

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 14 червня 2011 року.

Суддя Чалий І.С.