Постанова № 16478147, 21.06.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21.06.2011 р. справа № 2а- 6570/11/2070 Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі

секретаря судового засідання Алексєєнко О.В.,

представників :

позивача - не прибув,

відповідача - Федоренко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова

провизнання протиправним та скасування рішення, -

встановив:

Позивач, Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова від 13.10.2010р. №0000500700/0, від 26.11.2010р. №0000500700/1, від 31.12.2010р. №0000500700/2, від 31.12.2010р. №0000560700/2.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.

Викладені в акті перевірки від 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279 судження субєкта владних повноважень є помилковими, оскільки податок на додану вартість у спірних правовідносинах обраховувався платником податків правильно, укладені між Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс»та ПП «Согласіє», Company TRADE LIMITED», LANDSVIT TOURIST LIMITED правочини повністю відповідають вимогам закону, вчинені в межах цих правочинів господарські операцій мали реальний товарний характер і спричинили зміни у структурі активів ТОВ, первинні документи за цими правочинами складені належно, витрати ТОВ у спірних правовідносинах понесені, рішення про відмову від отримання сум бюджетного відшкодування ТОВ у спірних правовідносинах не приймалось.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі міста Харкова з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив наступне.

Згідно з висновками акту перевірки від 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279 Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс»вчинено порушення ст.ст.203, 215, 228, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України, а саме: безпідставно збільшено розмір податкового кредиту за рахунок сум податку, сплаченого на користь ПП «Согласіє», Company TRADE LIMITED», LANDSVIT TOURIST LIMITED за нікчемними правочинами; п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7, п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ», а саме: за наявності визначених законом правових підстав не заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ в розмірі 142.008,92грн. за квітень 2010р., а також суму ПДВ в розмірі 9.039,00грн. за травень 2010р. В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи і вимоги поданих проти позову заперечень, просили ухвалити рішення про відмову в позові.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи з 13.09.2010р. по 01.10.2010р. Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова було проведено виїзну позапланову перевірку Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» (ідентифікаційний код 20023279) з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за липень 2010р. за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.04.2010р. по 30.06.2010р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279.

13.10.2010р. відповідач, ДПІ з посиланням на названий акт перевірки виніс податкове повідомлення рішення №0000500700/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування на 2.092.405,00грн.

Відносно вказаного податкового повідомлення рішення позивачем було розпочато процедуру позасудового оскарження рішень контролюючих органів.

У звязку з відхиленням поданих позивачем адміністративних скарг ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова було складено і направлено на адресу ТОВ податкові повідомлення рішення від 26.11.2010р. №0000500700/1, від 31.12.2010р. №0000500700/2.

Окрім того, у звязку з тим, що рішенням ДПА у Харківській області від 22.12.2010р. №4781/10/25-103 сума зменшеного бюджетного відшкодування була збільшена на 846.677,00грн. ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова було складено і направлено на адресу ТОВ податкове повідомлення рішення від 31.12.2010р. №0000560700/2 про зменшення суми бюджетного відшкодування на 846.677,00грн.

З огляду на викладене суд вважає, що при розвязанні спору належить перевірити на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України всі спірні податкові повідомлення-рішення, позаяк і первісне, і наступні податкове повідомлення-рішення впливають на права та обовязки позивача у публічно-правових відносинах в сфері оподаткування як платника податків, встановлюючи відповідно податковий обовязок та дату виконання такого обовязку.

Як зясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував відображений в акті від 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279 висновок субєкта владних повноважень про порушення Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс»ст.ст.203, 215, 228, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України, а саме: безпідставно збільшення розміру податкового кредиту за рахунок сум податку, сплаченого на користь ПП «Согласіє», Company TRADE LIMITED», LANDSVIT TOURIST LIMITED за нікчемними правочинами; про порушення Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс»п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7, п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ», а саме: не заявлення до бюджетного відшкодування суму ПДВ в розмірі 142.008,92грн. за квітень 2010р., а також суму ПДВ в розмірі 9.039,00грн. за травень 2010р. за наявності визначених законом правових підстав.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає таке.

По епізоду порушення п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7, п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ»

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За правилами п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ»платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Судом з наявних у справі документів та з пояснень представників сторін встановлено, що у спірних правовідносинах позивач рішення згідно з п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ»не приймав, такого рішення в деклараціях з ПДВ за квітень травень 2010р. стосовно сум бюджетного відшкодування за квітень 2010р. розмірі 142.008,92грн. та за травень 2010р. в розмірі 9.039,00грн. не відображав.

Наявність у позивача права на бюджетне відшкодування з ПДВ за квітень 2010р. розмірі 142.008,92грн. та за травень 2010р. в розмірі 9.039,00грн. визнана субєктом владних повноважень при складанні акту від 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279. Отже, вказані обставини не підлягають окремому доказуванню при розгляді і вирішенні судом спору по суті.

Судження відповідача про відмову платника податків від отримання у спірних правовідносинах суми бюджетного відшкодування з ПДВ слід визнати помилковим, позаяк згідно з зібраними по справі доказами платник податків у спірних правовідносинах такого рішення не приймав, в деклараціях з ПДВ такого рішення не відображав.

Окрім того, системно проаналізувавши норми Закону України «Про ПДВ», суд доходить висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин законодавець передбачав лише один випадок, коли платник податку вважається таким, що відмовився від суми бюджетного відшкодування, а саме: п.п. «а»п.п.7.7.7. п.7.7. ст.7 Закону України «Про ПДВ»визначено, якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.

Втім, підстав для застосування до спірних правовідносин приписів п.п. «а»п.п.7.7.7. п.7.7. ст.7 Закону України «Про ПДВ»з матеріалів справи не вбачається, позаяк субєкт владних повноважень не складав і не надсилав на адресу платника податків згаданого вище податкового повідомлення.

Оскільки звітні податкові періоди квітень травень 2010р. хронологічно є попередніми щодо звітного податкового періоду липень 2010р., то слід визнати, що включаючи відємне значення з ПДВ за квітень 2010р. розмірі 142.008,92грн. та за травень 2010р. в розмірі 9.039,00грн. до складу бюджетного відшкодування з ПДВ, що заявлено в декларації за липень 2010р., позивач дотримався вимог п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ», позаяк оплата цих сум податків визнана відповідачем в ході проведення спірної перевірки.

За таких обставин, судження субєкта владних повноважень про порушення платником податків п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7, п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ»є необґрунтованим, оскільки в ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не доведено юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, котрі покладені в основу такого судження.

По епізоду порушення ст.ст.203, 215, 228, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України

За матеріалами справи 07.04.2010р. між позивачем, Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс»(в якості покупця) та ПП «Согласіє»(в якості продавця) було укладено договір купівлі-продажу №07/04-КС, предметом якого є поставка товару олії соняшникової нерафінованої, 16.03.2010р. між позивачем, Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс»(в якості замовника) та резидентом Обєднаного королівства - Company TRADE LIMITED»(в якості виконавця) було укладено договір №36, предметом якого є надання послуг з пошуку покупців на товар замовника, а також представництво інтересів замовника при продажу товару, 02.04.2010р. між, позивачем, Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс»(в якості замовника) та LANDSVIT TOURIST LIMITED було укладено договір №37, предметом якого є надання послуг з пошуку покупців на товар замовника, а також представництво інтересів замовника при продажу товару.

В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що претензій до право і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочинів, укладених між позивачем та переліченими вище субєктами господарювання, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів, відсутності у сторін перелічених правочинів наміру безпідставно одержати податкову вигоду ДПІ ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду не має.

Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів з контрагентами СДПІ до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст..11 КАС України не виявлено.

Витребувані судом та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи не має.

Оцінивши витребувані та приєднані до справи копії первинних документів, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ», ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Окрім того, суд бере до уваги, встановлений в ході судового розгляду і визнаний відповідачем факт належності оформлення всіх первинних документів, які були включені позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за взаємовідносинами з ПП «Согласіє».

Перевіряючи обґрунтованість доводу субєкта владних повноважень про нікчемність укладеного між позивачем та ПП «Согласіє»правочину добутими по справі доказами, суд відзначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

В акті перевірки від 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279 не викладено жодних фактів стосовно фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, відсутності оплати з боку позивача вартості отриманого товару, збитковості господарських операцій з придбання та подальшого продажу товару, несумісності придбаного у контрагента товару з напрямком господарської діяльності позивача, невикористання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача, повязаності позивача та ПП «Согласіє»в розумінні норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вчинення позивачем та ПП «Согласіє» спільних взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення інтересів Держави тощо.

При цьому, суд зважає, що за відомостями акту від 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279 придбаний у ПП «Согласіє»товар був поставлений позивачем на користь інших субєктів права і жодних порушень в господарських операціях по поставці цього товару ДПІ в ході проведення перевірки не виявлено.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З огляду на приписи наведених вище норм права, слід дійти висновку, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочину, спрямованого на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює собою склад злочину, який передбачений ст.191 або ст.212 Кримінального кодексу України.

Проте, в ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів прийняття компетентним субєктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача або за фактами діяльності платника податків, що викладені в акті від 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279.

Додатково суд зауважує, що відповідач в акті перевірки від 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279 не зазначив яка саме норма закону про оподаткування була порушена позивачем у взаємовідносинах з ПП «Согласіє».

З приводу висновку суб”єкта владних повноважень про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за взаємовідносинами з Company TRADE LIMITED»та LANDSVIT TOURIST LIMITED суд зазначає таке.

Відповідно до ст.ст.1, 2, 3 Закону України «Про ПДВ» та з огляду на місці розташування перелічених субєктів права, котре знаходиться поза межами території України, згадані особи не є платниками ПДВ, а порядок справляння ПДВ за укладеними з ними договорами визначається п.п. «а»п.6.5 ст.6 Закону України «Про ПДВ», де указано, що місцем поставки послуг вважається місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента.

Підпунктом 7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ» передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Дослідивши зібрані у справі докази, суд відмічає, що за взаємовідносинами з Company TRADE LIMITED» та LANDSVIT TOURIST LIMITED позивачем були визначені податкові зобовязання з ПДВ за правилами п.6.5 ст.6 та п.п.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ», що підтверджується деклараціями з податку на додану вартість за квітень 2010 року, за травень 2010року та за червень 2010року. Порушень у визначенні цих податкових зобовязань відповідачем в ході проведення перевірки не виявлено, в акті від 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279 жодних фактів з цього приводу субєктом владних повноважень не викладено.

Відповідно до п.п.7.5.2 п.7.5 ст.7 Закону України «Про ПДВ»датою виникнення права платника на податковий кредит вважається для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Системно проаналізувавши положення наведених норм права, суд доходить до висновку, що у взаємовідносинах з контрагентами нерезидентами у разі, коли платником ПДВ резидентом України здійснюється імпорт послуг на митну територію України та за умови, що ПДВ на вартість імпортованих послуг нараховується саме таким платником, включається ним до складу своєї декларації з ПДВ і сплачується ним до Державного бюджету України, факт можливої нікчемності правочину не має жодного юридичного значення для формування податкового кредиту з ПДВ, позаяк у такого платника відсутня законодавча можливість безпідставного отримання податкової вигоди, бо події збільшення податкового кредиту обовязково передує подія оплати ПДВ таким платником до бюджету.

За таких обставин, висновок відповідача щодо порушення ТОВ вимог ст.ст.203, 215, 228, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України за взаємовідносинами з Company TRADE LIMITED»та LANDSVIT TOURIST LIMITED є помилковим.

Додатково при вирішенні спору суд бере до уваги, що згідно з вступною частиною акту від 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279 перевірка діяльності ТОВ проводилась працівниками відповідача на прізвище Гуріна Галина Борисівна, Сарака Наталія Володимирівна, Харченко Світлана Іванівна у той час як акт перевірки підписаний лише Н.В. Сарака.

Таким чином, всупереч вимогам Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 10.08.2005р. №327, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205; далі за текстом Порядок №327) акт перевірки від 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279 не підписаний всіма працівниками податкового органу, які проводили перевірку.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки в ході судового розгляду ДПІ не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень за правилами ч.2 ст.71 КАС України, а викладені в акті 06.10.2010р. №10143/07-0/20023279 судження субєкта владних повноважень не знайшли свого підтвердження добутими судом доказами, то поданий позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат по справі належить провести за правилами ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова від 13.10.2010р. №0000500700/0, від 26.11.2010р. №0000500700/1, від 31.12.2010р. №0000500700/2, від 31.12.2010р. №0000560700/2.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс»(місцезнаходження 61022, Україна, харківська область, місто Харків, вул. Іванівська, буд. 1; ідентифікаційний код 20023279) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) грн. 40.

Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 22.06.2011р.

Суддя Сліденко А.В.