Постанова № 16474305, 09.06.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2011 р.                                                                                 № 2а-1521/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі головуючої - судді Потабенко В.А.,

за участю секретаря судового засідання Іваськевич С.В.

за участі представника позивача ОСОБА_1, згідно довіреності,

представника відповідача ОСОБА_2, згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стебницький калійний завод»(надалі –позивач) до Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області (надалі –відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень –рішень, -

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень відповідача від 10.06.2010 року №0000732301/0, від 17.08.2010 року №0000732301/1, від 02.11.2010 року №0000732301/2, від 13.01.2011 року №0000732301/3, прийнятих за наслідками проведеної за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року перевірки, оформленої актом від 01.06.23010 року № 395/23-1/31981840.

          В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що висновки відповідача про заниження валового доходу та податку на прибуток за 4-й квартал 2009 року, ґрунтуються виключно на припущеннях та спотворенні фактичних обставин справи, на необізнаності відповідача із технологічним процесом, методами виробництва, технологічними регламентами та технічними умовами виготовлення позивачем готової продукції, а, відтак, такі повністю суперечать фактичним даним обліку позивача і нормам законодавства України. Оскільки за наслідками адміністративного оскарження спірні податкові повідомлення-рішення скасовані не були, позивач змушений звернутись до суду.

          Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю, просив його задовольнити.

          Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву від 25.03.2011 року, посилаючись на обґрунтованість висновків акту перевірки щодо заниження валового доходу та податку на прибуток за 4-й квартал 2009 року. Відтак, вважає оскаржувані податкові повідомлення –рішення прийнятими правомірно та просила суд відмовити у позові.

          Дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін і вияснивши всі фактичні обставини справи, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наведеного.

          ДПІ в Дрогобицькому районі Львівської області в квітні –червні 2010 року була проведена планова виїзна перевірка ТзОВ "Стебницький калійний завод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.01.2007 року до 31.12.2009 року, за результатами якої було складено акт від 01.06.2010 року №395/23-1/31981840.

          У висновках вказаного акту зазначалось, що позивачем були порушені підпункти 4.1.6 статті 4 та 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого було зменшено від’ємне значення об’єкта оподаткування на 55675,00 грн. та занижено податок на прибуток за 2009 рік на суму 73849,00 грн.

          За наслідками адміністративного оскарження відповідачем було прийнято податкові повідомлення - рішення від 10.06.2010 року №0000732301/0, від 17.08.2010 року №0000732301/1, від 02.11.2010 року №0000732301/2, від 13.01.2011 року №0000732301/3, відповідно до яких ні суми основного зобов'язання з податку на прибуток, ні суми штрафних (фінансових) санкцій змінено не було.

          Як вбачається зі змісту акту відповідача від 01.06.2010 року №395/23-1/31981840, в його пункті 3.1.1 під назвою «Валові доходи», зокрема, зазначено, що перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу встановлено його заниження за 4-й квартал 2009 року на загальну суму 351609 грн.

          Такі твердження обґрунтовані посиланнями на те, що позивачем було занижено показник рядка 01.2 «приріст балансової вартості запасів»декларації про прибуток підприємства за 4-й квартал 2009 року на суму 159577 грн. внаслідок отримання за накладною від 30.12.2009 року від ТОВ лтд»сировини (калій електроліт) в кількості 240 тонн по ціні 666,67 грн. на суму 160000,00 грн. без ПДВ, який був переданий як сировина у виробництво на готову продукцію - мінеральне добриво «Калімаг-30», але фактично не перероблявся в готову продукцію з-за відсутності інших компонентів для виробництва мінеральних добрив –муки доломітної, муки дерев’яної, каїніту, барвників та іншого. Там же зазначено, що перевіркою додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток за 2009 рік встановлено, що залишок товарно-матеріальних цінностей на складах на кінець звітного періоду (01.01.2010 року) на рахунку бухгалтерського обліку 26 «Готова продукція»складав 160000 грн., а залишок готової продукції на складах мав значення із знаком мінус «-159577 грн.», що свідчить про те, що фактично вартість запасів у залишках готової продукції на складах позивача на кінець звітного періоду мала би становити 160000 грн., а тому відповідач вважав, що позивачем занижено приріст балансової вартості запасів, чим порушено пункт 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за яким платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді. Для виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, норми цього пункту застосовуються для податкового періоду, що дорівнює дванадцяти календарним місяцям, починаючи з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року. Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням таких запасів. З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті: ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої вартості однорідних запасів; вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю). Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. У разі обрання платником податку методу оцінки вартості вибуття запасів зміна такого методу протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється. Податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів, які використовуються з метою виробництва електроенергії за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, здійснюється за наслідками звітного (податкового) року, а решта запасів підлягає коригуванню в загальному порядку.

          Також відповідачем у пункті 3.1.1 акта стверджується, що позивач відвантажив ТОВ FC лтд»за накладною від 01.12.2009 року №СК-0000001 готову продукцію - композиційне калійно-магнієве мінеральне добриво «Калімаг-30»- в кількості 136,78 тон по ціні 1666,67 грн. на суму 159576,67 грн. ПДВ 31915,33 грн., залишків якої на складах не було, а тому така готова продукція є «неоприбуткованим товаром»та надана безоплатно, а відтак вартість цієї продукції мала би бути включена позивачем до валового доходу за 4-й квартал 2009 року за вартістю визначеної за звичайними цінами із посиланням на підпункт 4.1.6 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за яким валовий доход включає, зокрема, вартість товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

          Суд не погоджується з такими висновками податкового органу, враховуючи наступне.           Суд виходив із того, що за статтею 3 Закону України «Про систему оподаткування»одним із принципів побудови системи оподаткування є принцип обов'язковості, сутність якого полягає у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

          Пунктом 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації (ДПА) України від 10.08.2005 року №327 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за №925/11205) із наступними змінами та доповненнями визначено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

          Крім того, пунктом 2.3.4 того ж Порядку є встановлено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка»тощо).

          Позивачем було надано суду видаткову накладну від 01 грудня 2009 року №TF-0000271 та податкову накладну від 01 грудня 2009 року №302 на суму 32000 грн. ПДВ, складені на виконання договору купівлі-продажу товару від 01 грудня 2009 року №TF-0000002, за яким позивач купив у товариства з обмеженою відповідальністю FC Group»калій –електроліт (суміш солей лужних металів (флюс) у вигляді шматків розміром не більше 1800 мм) у кількості 240 тон загальною вартістю 192000 грн.

          Також позивач надав видаткову накладну від 18 грудня 2009 року №СК-00000002 та податкову накладну від 18 грудня 2009 року №14 на суму 31915,34 грн. ПДВ, складені на виконання договору постачання від 01.12.2009 року №СК-0000008, за яким позивач продав товариству з обмеженою відповідальністю FC Group»готову продукцію –а саме композиційне калійно-магнієве добриво «Калімаг-30»у кількості 239,364 тони загальною вартістю 191492 грн., у тому числі 33195 грн. ПДВ, та акт-протокол погодження взаємних розрахунків від 31.12.2009 року на підтвердження таких розрахунків та взаємної заборгованості.

          Крім того, позивач надав суду податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2009 рік, податкову декларацію з ПДВ за грудень 2009 року із додатками, реєстри отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2009 року, в яких відображені згадані вище податкові накладні.

          За своїм змістом зазначені вище документи свідчать про фактичне надходження позивачу 01 грудня 2009 року сировини (калій–електроліту) та продаж 18 грудня 2009 року виготовленої із цієї сировини готової продукції - композиційного калійно-магнієвого мінерального добрива «Калімаг-30», тоді як твердження відповідача про наявність інших документів та про неможливість виготовлення і продажу готової продукції не знайшли будь-якого документального підтвердження в ході судового процесу.

          Суд визнав необґрунтованими твердження відповідача про неможливість виробництва позивачем готової продукції, оскільки в такому не приймають участі згадані в акті компоненти (мука доломітна, мука дерев’яна, каїніт, барвники та ін.), в той час як реальне виготовлення позивачем із отриманої сировини готової продукції підтверджується змістом технічних умов на композиційне калійно-магнієве добриво від 03.03.2006 року ТУ У 24.1-04687873-058:2006, технологічним регламентом виробництва композиційних калійно-магнієвих добрив від 15.01.2008 року та довідкою державного підприємства «Науково-дослідний інститут галургії»від 22.03.2011 року №01-29, в якій зазначено, що під час виробництва такого добрива, як "Калі маг-30" вихідною сировиною можуть служити промиті і висушені калійно-галітові сольові відходи (калій електроліт) магнієвого виробництва. При їх застосуванні необхідність додавання інших компонентів (калію хлориду для збільшення вмісту у продукції калію або доломітової муки для підвищення у ній вмісту магнію і зменшення вільної вологи) з метою доведення складу продукції до вимог технічних умов визначається якістю (складом) використовуваної вихідної сировини. Отже, додавання інших компонентів (наприклад, калію хлориду або доломітової муки) є факультативним, а не обов’язковим.

          Суд також взяв до уваги надане позивачем пояснення з приводу заповнення додатку К1/1 до податкової декларації з податку на прибуток позивача за 2009 рік, де повідомлялось, що бухгалтерський облік у позивача ведеться із застосуванням бухгалтерської програми «1С Бухгалтерія 7.7». При введенні даних до такої програми за 2009 рік мала місце механічна помилка щодо послідовності проведення первинних документів, а саме: спочатку були введено дані щодо реалізації готової продукції в грудні 2009 року, а лише потім введено дані щодо виготовлення цієї ж готової продукції в грудні 2009 року, що мало наслідком програмний збій щодо нелогічного відображення залишку запасів на складах із знаком «мінус»(рядок А1 додатку К1/1) в розмірі 160000 грн. та залишку запасів у готовій продукції із знаком «плюс» (рядок А3 додатку К1/1) в розмірі 159577 грн. Фактичний залишок запасів на складах на кінець звітного періоду за 2009 рік (рядок А1 додатку К1/1) був відсутній, а фактичний залишок запасів в готовій продукції (рядок А3 додатку К1/1) мав значення 423,00 грн., оскільки із отриманої в грудні 2009 року сировини (калій електроліт) була виготовлена готова продукція (композиційне калійно-магнієве добриво «Калімаг-30»), яка в тому ж періоді була реалізована, про що свідчать первинні документи та не заперечується в акті відповідача. Загалом така механічна помилка не призвела до будь-якого перекручення показників податкової декларації з податку на прибуток за 2009 рік, оскільки її показник «приріст балансової вартості запасів»(рядок 01.2) в розмірі 423 грн. повністю співпадає із фактичним показником «балансова вартість запасів усього»(рядок А додатку К1/1) у розмірі 423 грн., який виводиться як арифметична сума показників рядків А1-А7 додатку К1/1 (у даному випадку рядків А1 та А3). Дане пояснення також зазначалось в запереченні до акту перевірки та скаргах на податкові повідомлення –рішення, проте безпідставно, на думку суду, не було взято до уваги відповідачем.

          Суд також виходив із того, що за частиною 5 статті 626 Цивільного кодексу України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору, а на відміну від такого, в пункті 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»наведено визначення терміну «безоплатно надані товари (роботи, послуги)»як товарів, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; робіт та послуг, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товарів, переданих юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

          Суд відзначає, що за змістом пунктів 1.23 статті 1 та 4.1.6 статті 4 вищенаведених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий дохід в разі безоплатного отримання товарів виникає у отримувача таких товарів, а не у надавача, тоді як відповідач в акті стверджував про те, що позивачем було безоплатно надано, а не отримано готову продукцію.

          Крім того, такі твердження відповідача спростовуються тим, що позивачем була отримана сировина та відвантажена готова продукція за цивільно-правовими договорами, які передбачали передання матеріальних цінностей від одного суб’єкта господарювання іншому на компенсаційній основі, тобто за правовою суттю є виключно оплатними договорами, тоді як в акті відповідача відсутні будь-які докази наявності договорів про безоплатну передачу товарів.

          Пунктом 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

          Там же визначено, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) –це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) –це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

          За пунктом 1.20.2 статті 1 того ж Закону України, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

          Згідно пункту 1.20.6 статті 1 того ж Закону України, у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

          Відповідно пунктам 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 того ж Закону України, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

          Крім того, пунктом 13 указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»від 23.07.1998 року, який було видано з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

          Крім того, за Законом України «Про ціни та ціноутворення»від 03.12.90 року (зокрема, статтями 6 і 7) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. На сьогодні державне регулювання цін запроваджено Кабінетом міністрів України за постановою від 25.12.96 року №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», де відсутнє будь-яке регулювання цін на продаж готової продукції позивача.

          Отже, будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» є можливим виключно лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено належним чином саме податковим органом, та лише щодо однорідних чи ідентичних товарів (робіт, послуг) за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України. При цьому саме податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Проте в акті відповідача є відсутні будь-які докази ідентичності чи однорідності готової продукції позивача у співставних умовах готовій продукції будь-яких інших підприємств, що свідчить про відсутність будь-яких законних підстав для застосування звичайних цін.

          Суд також виходив із того, що за підпунктом 1.20.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

          Пунктом 4.3.5 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

          В листі ДПА України «Про застосування «звичайної ціни»від 30.09.2009 року №21255/7/15-0217 зазначено, що розрахована в акті перевірки внаслідок визначення звичайних цін сума податкових зобов'язань (у т.ч. штрафних санкцій) відображається в рішенні про нарахування податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін (складається за довільною формою із зазначенням: дати його прийняття (складання), номера, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, який перевірявся, тощо) та підписується керівником (заступником керівника) податкового органу як основа подання позовної заяви до суду. За наслідками перевірки платника податків податковий орган, з урахуванням підпункту 4.3.5 Закону №2181, готує та подає позовну заяву про сплату нарахованих із застосуванням «звичайних цін»сум податків (у т. ч. штрафних санкцій) до адміністративного суду в порядку пункту 4 статті 17 КАС України.

          Отже, у разі донарахування податкових зобов’язань за звичайними цінами відповідач не вправі був приймати податкове повідомлення –рішення, а лише мав право подати позов до суду щодо узгодження таких зобов’язань.

          За статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

          Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) , кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Викладені в акті перевірки висновки відповідача як органу державної податкової служби не є обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, в суду відсутні правові підстави вважати правомірними податкові повідомлення-рішення, якими визначені податкові зобов’язання позивачу. Відтак, відсутні і підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст. 17 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

          З урахуванням наведеного, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2010 року № 000732301/0 підлягають задоволенню.           

          Разом з тим суд зазначає, що позов підлягає задоволенню частково, оскільки прийняті за наслідками адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 17.08.2010 року №0000732301/1, від 02.11.2010 року №0000732301/2, від 13.01.2011 року №0000732301/3 є повторними, та були прийняті за результатами розгляду скарг позивача на підтвердження первинного податкового повідомлення –рішення від 10.06.2010 року №0000732301/0 відповідно до пункту 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 року №253 (з наступними змінами та доповненнями) з метою визначення нових граничних строків для сплати податкового зобов'язання, тому, не є обов’язковими та не підлягають скасуванню.

          Відповідно до приписів ст. 94 КАС України, з державного бюджету України в користь позивача слід стягнути 3,40 грн. судових витрат (судового збору, сплаченого при подачі позову до суду).

          Керуючись ст.ст. 7-14, 18, 19, 69-71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          позов задовольнити частково.

          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області від 10.06.2010 року №0000732301/0.

          В решті позовних вимог відмовити.

          Стягнути із Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Стебницький калійний завод» 3,40 грн. судового збору.

          Ця постанова набирає законної сили в строк та порядку, передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у апеляційному порядку відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                             Потабенко В.А.