Постанова № 16474026, 18.05.2011, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2011 року Справа № 1170/2а-983/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого судді Кармазиної Т.М.

при секретарі Сириці І.О.,

за участю:

представників позивача Ковальової О.А., Зарецького П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Арлан” до Олександрійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомленьрішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням доповнень, просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомленнярішення Олександрійської обєднаної державної податкової інспекції №0001722310/0 від 02.03.2011року, яким ТОВ „Арлан” визначено податкове зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 88714 грн., у тому числі за основним платежем 70971 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 17743 грн., та податкове повідомленнярішення Олександрійської обєднаної державної податкової інспекції №0001822310/0 від 02.03.2011року, яким ТОВ „Арлан” визначено податкове зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 98776 грн., у тому числі за основним платежем 79021 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 19755 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомленнярішення Олександрійської обєднаної державної податкової інспекції є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи, а також такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства. Оскільки, ТОВ „Арлан” повністю відображено у своєму бухгалтерському та податковому обліку операції з придбання та подальшої реалізації запасних частин, інструментів та матеріалів, які були отримані позивачем від приватної фірми „ТТВ” та товариства з обмеженою відповідальністю „Етна”, факт придбання яких підтверджується видатковими та податковими накладними ПФ „ТТВ” на суму 340660 грн. 32 коп. та видатковими та податковими накладними ТОВ „Етна” на суму 84000 грн..

З тих же підстав, на думку позивача, не відповідає чинному законодавству висновок податкового органу щодо завищення ТОВ „Арлан” податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 70777 грн., у звязку із включенням до його складу сум податку на додану вартість, який було сплачено продавцям при придбанні запасних частин і матеріалів від ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна”. Фактична сплата даного податку на користь продавців підтверджується відповідними квитанціями. Також продавцями товару у момент здійснення операції з купівлі-продажу видані податкові накладні , які мають усі реквізити, визначені пп.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, позивач посилався на те, що порушення, допущені ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна” не можуть впливати на права та обовязки позивача.

До того ж, позивач посилався на те, що при оформленні результатів планової виїзної перевірки ТОВ «Арлан», не додержані вимоги ст.86 Податкового кодексу України, щодо належного оформлення результатів даної перевірки.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, виклавши свою позицію в письмових запереченнях проти позову.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилався на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомленьрішень, оскільки, позивачем, внаслідок віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сум по операціях з придбання товарів у юридичних осіб, що мають ознаки фіктивності, та від імені яких документи підписано особами, які фактично не являлись посадовими особами і не мали права підпису.

При цьому, посилався на те, що первинні бухгалтерські документи, які оформлені ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна” містять підпис, прізвище та ініціали осіб, які фактично не являлись посадовими особами підприємств та їх не підписували, що не дає змоги ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій. Що, на думку відповідача, означає віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту вартості товарноматеріальних цінностей, факт придбання яких не підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до акту Олександрійської обєднаної державної податкової інспекції №36/23-10/23230441 від 11.02.2011р. про результати виїзної планової перевірки ТОВ „Арлан” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007р. по 30.09.2010р., перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.1.32 ст.1, пп.5.2.1 п.5.2 та пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі за текстом Закон №334/94-ВР), в результаті заниження податку на прибуток в сумі 70971 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2009р. в сумі 35085 грн. та IV квартал 2009р. 35886 грн. за рахунок включення до складу валових витрат суму отриманих запасних частин від ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна” по угодах, визнаних нікчемними, а також порушення вимог пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.97р. №168/97-ВР, (далі за текстом Закон №168/97-ВР), за рахунок віднесення до складу податкового кредиту суму ПДВ по угодах, визнаних нікчемними, в сумі 79021 грн., в тому числі за вересень 2008р. в сумі 28068 грн., за жовтень 2008 р. 9000 грн., за листопад 2008р. 4667 грн., за грудень 2008р. 15042 грн., за липень 2009р. 14000 грн., квітень 2010р. 8244 грн.(т.1 а.с.9-51).

На підставі даного акту перевірки Олександрійською обєднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0001722310/0 від 02.03.2011року, яким ТОВ „Арлан” визначено податкове зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 88714 грн., у тому числі за основним платежем 70971 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 17743 грн., та податкове повідомленнярішення Олександрійської обєднаної державної податкової інспекції №0001822310/0 від 02.03.2011року, яким ТОВ „Арлан” визначено податкове зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 98776 грн., у тому числі за основним платежем 79021 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 19755 грн. (т.1 а.с.52,53).

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово господарських відносинах з ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна”. Зокрема, ТОВ „Арлан” укладено з ПФ „ТТВ” договір купівліпродажу №15/08 від 15.08.2008р., згідно якого позивачем отримано запасні частини на загальну суму 340660 грн. 32 коп., а також договір купівлі продажу з ТОВ „Етна”, відповідно до якого позивачем отримано запасні частини на суму 84000 грн.. При цьому, суму отриманих запасних частин від зазначених контрагентів згідно даних договорів позивачем віднесено до складу валових витрат, про що зазначено в акті перевірки №36/23-10/23230441 від 11.02.2011р.

Факти придбання позивачем у ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна” вищезазначеного товару підтверджуються податковими накладними та відповідними видатковими накладними, які було надано позивачем під час перевірки, перелік яких наведено в акті перевірки №36/23-10/23230441 від 11.02.2011р. (т.1 а.с.17,22)

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахункові рахунки даних контрагентів вартість товару, про що свідчать квитанції до прибуткових касових ордерів (т.1 а.с.141-154), а також виписки по рахунку позивача (т.1 а.с.235-250, т.2 а.с.3-24).

Крім того, позивачем, на підтвердження отримання ним зазначеного товару надано суду копії подорожніх листів, які свідчать про транспортування позивачем отриманого товару згідно договорів купівлі продажу з ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна”. (т.1 а.с.155-157)

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом Закон №996-XIV) первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції щодо придбання позивачем у ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна” запасних частин, згідно договорів, укладених протягом перевіряємого періоду, є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення даних господарських операцій.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР господарською діяльністю є будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

На підтвердження реалізації ТОВ „Арлан” товару, отриманого від ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна”, позивачем надано суду податкові накладні та видаткові накладні (т.2 а.с.25-146).

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №334/94-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

До того ж, згідно пункту 5.11 статті 5 Закону України №283/97-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахункові рахунки ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна” є компенсацією вартості запасних частин, згідно договорів, укладених протягом перевіряємого періоду, для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, а також наявність документального підтвердження виконання вищезазначених операцій, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг) суми нарахованих (сплачених) витрат за отриманий від ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна” товар. Що означає відсутність у відповідача правових підстав для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 88714 грн., у тому числі за основним платежем 70971 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 17743 грн..

При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача в акті перевірки на те, що укладені між позивачем таПФ „ТТВ” і ТОВ „Етна” договори є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення вищезазначених договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними, суду не надано.

Крім того, станом на час укладення позивачем з даними контрагентами договорів та їх виконання, дані юридичні особи були зареєстровані в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та перебували на обліку як платники податку на додану вартість.

До того ж, сВ «Уніксунтованими та підлягаєих під час перевірки.рки.ркземель в Кіровоградській області до Кіровоградської міської ради про уд зазначає, що згідно вимог статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Згідно частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, чинним законодавством передбачено, що укладення правочину від імені юридичної особи неповноважною особою не є наслідком визнання такого правочину недійсним. Відповідачем не надано доказів того, що позивач був обізнаний про обмеження повноважень осіб, які укладали правочини від імені ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна”, і що такі обмеження дійсно мали місце.

Крім того, відповідачем не доведено, що ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна” були створені з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Відповідно до акту Олександрійської обєднаної державної податкової інспекції №36/23-10/23230441 від 11.02.2011р. перевіркою встановлено, що позивачем за період з вересня по грудень 2008 року та за липень 2009 року, а також квітень 2010 року завищено суму податкового кредиту на суму 79021 грн..

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), повязаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Згідно п.7.1 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При здійсненні господарської операції у момент виникнення податкових зобовязань продавця складається податкова накладна у двох примірниках.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону №168/97-ВР, бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку із надмірною сплатою податку у випадках, визначених Законом про ПДВ.

У відповідності з пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні періоди ( у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту має відємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР платник податків може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобовязань з цього податку наступних податкових періодів або про його бюджетне відшкодування. Зазначене рішення відображається платником податків у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті.

Із зазначеного вище слідує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР, а також підставою бюджетного відшкодування суми ПДВ в наступному періоді, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), повязаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Судом встановлено, що також не спростовується і в акті перевірки, що ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна”, станом на час укладення договорів з позивачем, були платниками податку на додану вартість.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону 168/97-ВР платника податку визначено, як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону 168/97-ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Також, необхідно зазначити, що пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Слід зазначити, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, суд вважає за необхідне визнати обґрунтованим застосування цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. Статті Закону України “Про податок на додану вартість”, Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, виникнення у платника податку на прибуток права на віднесення понесених витрат до складу валових витрат, від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Саме таку правову позицію викладено в Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 11.11.2010 р. у справі № К-23404/07, від 28.10.2010 р. у справі № К-19470/07, від 08.07.2010 р. у справі № К-23280/07, інформаційному листі ВАСУ від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та сум витрат до складу валових витрат, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього субєкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі „Інтерсплав проти України”).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Судом встановлено, що факт придбання позивачем у ПФ „ТТВ” та ТОВ „Етна” запасних частин за період з вересня по грудень 2008 року та за липень 2009 року підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами. Що дає підстави для висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даним контрагентам ПДВ у розмірі 70777 грн. до податкового кредиту.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність визначення податковим органом позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 88741 грн., в тому числі, 70777 грн. за основним платежем та 17694 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення Олександрійської обєднаної державної податкової інспекції №0001722310/0 від 02.03.2011року, яким ТОВ „Арлан” визначено податкове зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 88714 грн., у тому числі за основним платежем 70971 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 17743 грн., та податкового повідомленнярішення Олександрійської обєднаної державної податкової інспекції №0001822310/0 від 02.03.2011року в частині визначення податковим органом позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 88741 грн., в тому числі, 70777 грн. за основним платежем та 17694 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доказів наявності належних первинних бухгалтерських документів на підтвердження придбання позивачем у ТОВ «Уніксервісторг»запасних частин у квітні 2010 року суду не надано. Що означає протиправність віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 8244 грн..

Щодо посилання позивача на те, що при оформленні результатів планової виїзної перевірки ТОВ «Арлан», не додержані вимоги ст.86 Податкового кодексу України, щодо належного оформлення результатів даної перевірки, суд зазначає.

Недоліки акту, які полягають у тому, що акт не підписаний усіма посадовими особами, які проводили перевірку, не спростовують його висновків та не стверджують відсутність порушень, виявлених під час перевірки.

Відповідно до пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, в тому числі, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність прийняття Олександрійською обєднаною державною податковою інспекцією податкового повідомлення рішення №0001822310/0 від 02 березня 2011 року в частині визначення ТОВ „Арлан” суми податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 10305 грн., у тому числі, за основним платежем 8244 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 2061 грн., що дає підстави для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно з ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням часткового задоволення вимог позивача, суд вважає за необхідне присудити йому судові витрати з Державного бюджету України в розмірі 1,70 грн.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Олександрійської обєднаної державної податкової інспекції №0001722310/0 від 02 березня 2011 року, яким товариству з обмеженою відповідальністю „Арлан” визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на прибуток у розмірі 88714 (вісімдесят вісім тисяч сімсот чотирнадцять) грн., у тому числі, за основним платежем 70971 (сімдесят тисяч девятсот сімдесят одна) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 17743 (сімнадцять тисяч сімсот сорок три) грн..

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Олександрійської обєднаної державної податкової інспекції №0001822310/0 від 02 березня 2011 року у частині, яким товариству з обмеженою відповідальністю „Арлан” визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 88741 грн. (вісімдесят вісім тисяч чотириста сімдесят одна) грн., у тому числі, за основним платежем 70777 грн. (сімдесят тисяч сімсот сімдесят сім) грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 17694 (сімнадцять тисяч шістсот девяносто чотири) грн..

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю „Арлан” з Державного бюджету України судові витрати в сумі 1 грн. 70 коп..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 23.05.2011р..

Cуддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина