Постанова № 16473082, 22.06.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2011 р. справа № 2а/0570/8534/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10 год. 20 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретарі Окрибелашвілі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля», м. Добропілля

до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000131520/0 від 12.05.2011р. на суму 20% штрафних санкцій з податку на додану вартість в розмірі 59570,59 грн., -

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1. за дов. від 16 березня 2011 року

від відповідача: ОСОБА_2 за дов. від 3 вересня 2011 року

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Добропіллявугілля» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000131520/0 від 12.05.2011р. на суму 20% штрафних санкцій з податку на додану вартість в розмірі 59570,59 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами» від 21.12.2000р. № 2181-III(далі Закон №2181) та ст. 203 Податкового кодексу України за порушення граничного строку сплати податкових зобовязань з ПДВ, оскільки податковим органом не враховано призначення платежу, зазначене в платіжних доручення платника податків. Зокрема, позивач зазначає, що згідно призначення платежу, позивачем перераховано кошти відповідно у відповідності до ухвал Донецького окружного адміністративного суду, якими розстрочено виконання постанов суду по справам про стягнення податкового боргу. Позивач вважає, що ухвали про розстрочення виконання постанов про стягнення податкового боргу є перенесенням граничних строків сплати податкових зобов'язань. Позивач виконує рішення суду відповідно до наданих розстрочок, тому вважає нарахування штрафної (фінансової) санкції Добропільською ОДПІ неправомірним. Оскільки строк, встановлений відповідними ухвалами суду про розстрочення не закінчився, відсутні правові підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Крім того, структура податкового боргу, визначена в облікових картах не відповідає фактичній структурі, оскільки відповідачем не приведені у відповідність до рішень суду дані облікових карток підприємства і відповідно цього неправомірно проводиться нарахування штрафних санкцій.

Посилаючись на норми ст.ст. 20, 41, 89, 94, 95 Податкового кодексу України, ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ від 21.04.1999р., позивач вважає, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу. А податковий орган не є органом, на який покладено обов'язок примусового виконання рішень.

Крім того, згідно акту перевірки, грошові кошти податковим органом направлені на погашення суми у розмірі 12 420 840,84 грн. по декларації №9006121528 від 18.01.2011р., яка знаходиться на примусовому виконанні і строк сплати по якій не настав. Зобовязання по зазначеній декларації ухвалою суду по справі № 2а/0570/1641/2011р. розстрочені, тобто граничні строки сплати перенесені. Таким чином, податковий орган нарахував штрафну санкцію за несвоєчасне погашення податкового зобов'язання на суму, яка знаходиться на примусовому виконанні, а не на податкове зобов'язання, як це передбачено пп. 17.1.7 п. 17.1 ст.17 Закону №2181.

Також позивач зауважує, що відповідно до п.10 «інші перехідні положення» п.п.7 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Крім того, на думку позивача, податкове повідомлення-рішення прийнято без урахування норм Закону № 2181, оскільки перевіркою охоплений грудень 2010 року. Податковим кодексом України не передбачено порядок надання звітності та сплати податкових зобов'язань за 2010 рік. Посилаючись на ст. 58 Конституції України, якою встановлено, що закон зворотної сили не має, позивач зазначає, що відносини, які виникли до вступу в силу Податкового кодексу України, регулюються законодавством, яке діяло на час їх виникнення. Враховуючи викладене, просить позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважав, що спірне податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, у звязку з тим, що позивачем були порушені строки сплати податкових зобовязань. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Державне підприємство «Добропіллявугілля» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Добропільської міської ради Донецької області 11.03.2003р., включене до ЄДРПОУ за номером 32186934 (арк. справи 101, 102), перебуває на податковому обліку в у Добропільській ОДПІ з 01.04.2003р.

20.04.2011р. відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка з питань порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість за період з 18.12.2010р. по 31.03.2011р., за результатами якої складено акт № 186/15-2/32186934 (арк. справи 10 12).

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено порушення пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5, пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону № 2181 та п. 75.1. ст. 57, п. 203.2. ст. 203 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.05.2011р. № 0000131520/0, яким позивачу нараховані штрафні санкції за порушення п. 57.1. ст. 57, п. 203.2. ст. 203 Податкового кодексу України на підставі ст. 126 цього Кодексу за платежем: ПДВ в сумі 59570,59 грн. (арк. справи 9).

Відповідно до п. 126.1. ст. 126 цього Кодексу, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Об'єктом правопорушення, визначеного статтею 126 Кодексу, є правовідносини щодо сплати податкових зобов'язань. При цьому, факти порушень термінів сплати податкових зобовязань встановлених пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону № 2181 та п. 203.2. ст. 203 Податкового кодексу України, фіксуються в акті перевірки.

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій, нарахованих спірним податковим повідомленням-рішенням, воно прийнято за затримку на 59 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 297852,96 грн., яка виникла на підставі декларацій № 9005232534 від 19.11.2010р. за жовтень 2010р., № 9006121528 від 18.01.2011р. за грудень 2011р., № 9000485909 від 18.02.2011р. за січень 2011 року (арк. справи 182 190).

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій, який міститься в акті перевірки (арк. справи 11), позивачу нараховані штрафні санкції за затримку на 29 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість по декларації № 9005232534 від 19.11.2010р. при сплаті 29.12.2010р. сум коштів 995977,71 грн.

Як вбачається з платіжних доручень позивача від 29.12.2010р. (арк. справи 17 24) позивач сплачував податкові зобовязання, які були стягнуті з позивача у судовому порядку та розстрочені у подальшому відповідними судовими рішеннями.

Так, платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5214 на суму 2855,26 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені ухвалою суду по справі № 2-в-63/08 від 15.07.2008р. (арк. справи 73, 74) та заборгованість згідно акту опису активів від 28.05.2010р. № 3/24-014-15; платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5213 на суму 618,11 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені постановою суду по справі № 2-а-14966/08 від 19.09.2008р. (арк. справи 68, 69) та заборгованість згідно акту опису активів від 28.05.2010р. № 3/24-014-15; платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5212 на суму 122774,00 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені ухвалою суду по справі № 2-а-4945/09/0570 від 13.05.2009р. (арк. справи 57); платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5211 на суму 219419,65 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені ухвалою суду по справі № 2-а-1130/09/0570 від 23.03.2009р. (арк. справи 61); платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5210 на суму 97322,77 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені ухвалою суду по справі № 2-а-476/09/0570 від 23.02.2009р. (арк. справи 66); платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5209 на суму 93442,70 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені ухвалою суду по справі № 2-в-164/08 від 22.02.2008р. (арк. справи 65); платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5208 на суму 47233,21 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені ухвалою суду по справі № 2-в-17154/08/0570 від 26.01.2009р. (арк. справи 63); платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5207 на суму 84203,86 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені ухвалою суду по справі № 2-а-13951/08 від 30.10.2008р. (арк. справи 64); платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5206 на суму 54112,35 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені ухвалою суду по справі № 2-а-11595/08 від 24.10.2008р. (арк. справи 67); платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5205 на суму 46662,40 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені постановою суду по справі № 2-а-14966/08 від 19.09.2008р. (арк. справи 68, 69); платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5204 на суму 75046,97 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені ухвалою суду по справі № 2-а-19107/08 від 24.09.2008р.; платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5203 на суму 62403,91 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені постановою суду по справі № 2-а-11336/08 від 10.07.2008р. (арк. справи 71, 72); платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5202 на суму 63250,64 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені ухвалою суду по справі № 2-в-63/08 від 15.07.2008р.; платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5201 на суму 5929,92 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені ухвалою суду по справі № 2-а-4381/08 від 31.03.2008р. (арк. справи 75); платіжним дорученням від 29.12.2010р. № 5200 на суму 135380,35 грн. позивач сплачував податкові зобовязання, розстрочені ухвалою суду по справі № 2-а-6949/07 від 24.12.2007р. (арк. справи 76);

Як вбачається зі зворотного боку облікової картки (арк. справи 111 168) податковим органом зарахований ці платежі у погашення боргу по декларації № 9005232534 від 19.11.2010р. за жовтень 2010р., отже не за призначенням платежу, вказаного у платіжних дорученнях від 29.12.2010р.

Зазначені платежі здійсненні позивачем до набрання чинності Податковим кодексом України.

Виходячи з того, правовідносин щодо сплати податкових зобовязань до 01.01.2011р. регулювалися Законом №2181, факт наявності правопорушення суд встановлює за нормами наведеного Закону.

Згідно з п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Проблемою даного спору є наявність або відсутність обєкту застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкових зобовязань, визначених Законом № 2181.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону № 2181 був визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Тобто, ця норма взагалі не визначала коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. Зазначена норма не визначала, хто зобовязаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обовязок нею взагалі не визначений. У будь-якому випадку, ця норма не встановлювала право чи обовязок саме контролюючого органу (у даному випадку органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобовязання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не було передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону № 2181 або іншими законами з питань оподаткування.

Як визначено п.п. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно із п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999Р. № 679-XIV, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно із п. 3.8 зазначеної Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням п.п. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181 слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 2181, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із пунктом 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Приписами статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України встановлено, що виключно законами України про оподаткування визначаються події та факти, які є порушеннями, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно, зворотна дія в часі реалізується через податкові закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.

Починаючи з 01.01.2011р., повноваження, підстави та спосіб дій органів державної податкової служби та їх посадових осіб, права, обов'язки та відповідальність платників податків визначені Кодексом.

Відповідно до пункту 113.3 статті 113 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Отже, податкові органи здійснюють контроль за дотриманням норм законів з питань оподаткування, чинними до 01.01.2011 р., а штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм таких законів застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України, чинними на момент застосування санкцій.

Враховуючи приписи статті 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 р. N 1-рп/99, коли подія, факт визначались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011 р., і ця сама подія, факт визначаються в новому законодавчому акті як правопорушення, за вчинення якого застосовується юридична відповідальність, і ця відповідальність пом'якшує або скасовує відповідальність особи, то у такому разі застосовуються норми нового законодавчого акта.

Якщо подія, факт не кваліфікувались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011 р., а в новому законодавчому акті як сама подія, факт визначаються як правопорушення, за вчинення якого передбачено застосування юридичної відповідальності, то у такому разі юридична відповідальність не застосовується.

З огляду на приписи норм Закону № 2181, факт сплати податкових зобовязань, зарахування яких відбувалося податковим органом у порядку календарної черговості виникнення боргу (тобто, без урахування призначення платежу) не кваліфікувались як правопорушення податкового законодавства, тому в цьому випадку юридична відповідальність не застосовується.

Крім того, як вбачається з розрахунку штрафних санкцій, позивачу нараховані штрафні санкції на підставі ст. 126 Податкового кодексу України, при сплаті суми коштів у період: січень березень 2011р.

З дня набрання чинності Податковим кодексом України (01.01.2011р.), повноваження, підстави та спосіб дій органів державної податкової служби та їх посадових осіб, права, обов'язки та відповідальність платників податків визначені цим Кодексом.

Відповідно до п. 7 підрозділу 10 Розділу XX "Перехідні положення" Кодексу штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Як було вказано вище, статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Цей принцип означає, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, штрафні санкції в розмірі не більше 1 гривні встановлюються за порушення податкового законодавства, яке вчинене платником податків з 1 січня по 30 червня 2011 року.

З акту перевірки вбачається, що порушення граничних строків сплати податкових зобовязань вчинене позивачем у період: січень березень 2011р. Цей період підпадає під дію п. 7 підрозділу 10 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, тому, в даному випадку, до позивача повинні застосовуватися штрафні санкції в розмірі не більше 1 гривні.

Така позиція викладена, зокрема, у листі Міністерства юстиції України від 11.01.2011р. № 18222-0-26-10-20 та листі Державної податкової адміністрації України від 18.03.2011р. № 5545/6/10-1015/1035.

Неврахування відповідачем вимог «Перехідних положень» Податкового кодексу України призвело до неправомірного застосування до позивача штрафних санкцій за період з січня по березень 2011 року.

Стосовно спрямування податковим органом коштів, які сплачувалися позивачем згідно ухвал суду, якими розстрочене виконання судових рішень, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Стаття 263 КАС України визначає підстави та порядок відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі з метою створення оптимальних умов для належного та якісного його виконання у процесі виконавчого провадження. Підставою для застосування правил коментованої статті є обставини, що перешкоджають належним чином виконати судове рішення в адміністративній справі - ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Правила цієї статті повністю кореспондують статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV (далі - Закон № 606). Згідно преамбули Закону №606, цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті 1 Закону № 606, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

З аналізу зазначених норм вбачається, що заходи превентивного характеру, встановлені Законом № 606 та які були встановлені Законом № 2181, а на даний час Податковим кодексом України, чітко відрізняються між собою тим, що вони застосовуються в залежності від того, в якому режимі знаходиться заборгованість. Закон № 2181, який був спеціальним законом з питань оподаткування, встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами. Такі санкції застосовувалися податковим органом на підставі підпункту 17.1.7. пункту 17.1. статті 17 за несплату узгодженої суми податкового зобов'язання. Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону № 2181, джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Законом № 2181 був встановлений перелік певних заходів, які можуть самостійно вживатися податковим органом з метою погашення податкового боргу застосування податкової застави, арешт та реалізація активів. Аналогічні норми містяться у Податковому кодексі України. Так, статтею 95 цього Кодексу, передбачено право податкового органу з метою погашення податкового боргу платника податків здійснювати опис та продаж майна, що перебуває у податковій заставі. Норми Податкового кодексу України також передбачають право стягувати кошти з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків в рахунок погашення його податкового боргу або його частини.

Виконання рішення суду шляхом звернення до органів виконавчої служби також є одним із засобів погашення боргу. Саме вони повинні застосовуватися у випадку невиконання рішення суду в добровільному порядку. На стадії виконання судового рішення, як завершальної стадії судового провадження, застосовуються заходи примусового виконання рішень, передбачені, статтею 32 Закону № 606, зокрема - 1. Заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішення.

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 Закону № 606, у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами.

Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.

Тобто, податкові органи не є органами примусового виконання і не мають також право здійснювати за платника податків добровільне виконання судових рішень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що на стадії виконання судового рішення, сторона у справі може добровільно виконувати судове рішення. В протилежному випадку, до нього можуть бути застосовані заходи примусового виконання рішення виключно виконавчими органами, встановлені нормами Закону № 606, як загальні правила виконання всіх судових рішень, а не норми Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів склад правопорушень, за які ним застосовані штрафні (фінансові) санкції спірними податковими повідомленнями-рішеннями, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору за приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства «Добропіллявугілля» до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000131520/0 від 12.05.2011р. на суму 20% штрафних санкцій з податку на додану вартість в розмірі 59570,59 грн. задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкове повідомлення-рішення № 0000131520/0 від 12.05.2011р. на суму 20% штрафних санкцій з податку на додану вартість в розмірі 59570,59 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Добропіллявугілля» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 22 червня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 24 червня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.