Рішення № 16471197, 26.05.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2011 р. Справа № 5023/1798/11

вх. № 1798/11

Суддя господарського суду Суярко Т.Д.

при секретарі судовогозасідання Філіппова В.С.

за участю представників сторін:

позивача - (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_1. ,дов. №141 від 08.02.10р.

відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2. дов.б/н від 02.08.10р.

розглянувши справу за позовом ТОВ "Українська лізингова компанія", м. Київ

до ТОВ "Агрома" с. Мартове

про стягнення коштів

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" с. Мартове

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ

про визнання недійсними п.2.10, 2.11 та 6.5. договору фінансового

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ "Українська лізингова компанія" звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з відповідача - ТОВ "Агрома" 1099559,02 грн. простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 105118,07 грн. інфляційних витрат та 28824,78 грн.3% річних, мотивуючи позовні вимоги неналежним виконанням з боку відповідача зобов"язань за договором фінансового лізингу №01-303/08-обл від 15.09.08р. (надалі Договір фінансового лізингу) щодо повної та своєчасної сплати лізингових платежів.

05.04.11р. відповідач (ТОВ "Агрома") надав зустрічну позовну заяву про визнання недійсними п.2.10, 2.11 та 6.5. договору фінансового лізингу №01-303/08-обл від 15.09.08р., укладеного між позивачем та відповідачем, мотивуючи зустрічні позовні вимоги тим, що оспорювані пункти договору суперечать положенням чинного законодавства, а саме ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» та ч.2 ст. 653 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.04.11р. зустрічну позовну заяву було прийнято до сумісного розгляду разом із первісним позовом.

05.04.11р. від позивача за первісним позовом надійшла заява про збільшення позовних вимог, з урахуванням якої позивач просить стягнути з відповідача 1099559,02 грн. простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 105118,07грн. інфляційних втрат, 28824,78 грн. - 3% річних за прострочення виконання зобов"язання та 1278260,95 грн.- сумарний лізинговий платіж, визначений на підставі п.6.3 Договору №01-303/08-обл.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.04.11р. заяву позивача за первісним позовом про збільшення позовних вимог прийнято судом до розгляду та продовжено розгляд справи з її урахуванням.

26.04.2011р. від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням заяви Позивача про збільшення позовних вимог, у якій Відповідач частково не погоджувався із сумами, які були пред`явленні Позивачем до стягнення на підставі застосування Позивачем незаконних пунктів договору фінансового лізингу, деякі з них (п.2.10., п. 2.11.) є предметом зустрічної позовної заяви Відповідача.

У судовому засіданні 17.05.11р. оголошувалась перерва до 26.05.11р. о 10:00 год.

Представник позивача за первісним позовом підтримує первісні позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити. Проти зустрічного позову заперечує.

Представник відповідача за первісним позовом проти первісного позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить відмовити в його задоволенні повністю. Підтримує зустрічний позов.

В частині зустрічних позовних вимог щодо визнання недійсними положень пунктів 2.10., 2.11. та 6.5. договору фінансового лізингу, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що умовами договору фінансового лізингу Відповідача зобовязано сплачувати на користь Позивача наступні платежі: авансовий платіж (п. 2.1. договору фінансового лізингу, Графік сплати лізингових платежів встановлений додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 року до договору фінансового лізингу) та чергові лізингові платежі (п. 2.1. договору фінансового лізингу). У свою чергу чергові лізингові платежі складаються з: - суми, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмету лізингу (п. 2.1.1. договору фінансового лізингу, Графік сплати лізингових платежів встановлений додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 року до договору фінансового лізингу); - суми винагороди (комісія) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Предмет лізингу (п. 2.1.2. договору фінансового лізингу, Графік сплати лізингових платежів встановлений додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 року до договору фінансового лізингу); - суми винагороди, передбаченої п. 2.10. договору фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» встановлено вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду Лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, чинне законодавство України передбачає можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу як винагорода Лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Такий вид винагороди, сторонами було передбачено в п. 2.1.2. договору фінансового лізингу, а також в четвертій графі Графіку сплати лізингових платежів встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 року до договору фінансового лізингу. Тобто розмір платежу як винагороди Лізингодавцю за отримане в лізинг майно було погоджено сторонами у конкретному розмірі.

Водночас суд погоджується з доводами Відповідача, що пункт 2.10. договору фінансового лізингу передбачає інший, ніж в п. 2.1.2. договору фінансового лізингу вид платежу.

Підставами для такого висновку є те, що платіж передбачений п. 2.10 договору фінансового лізингу, по-перше, визначено окремо від власне «винагороди», передбаченої п. 2.1.2 договору фінансового лізингу; по-друге, платіж передбачений п. 2.10 договору фінансового лізингу, поіменовано в договорі інакше ніж «винагорода» (в п. 2.10. договору фінансового лізингу він названий як «лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору», а не як «винагорода»); по-третє, в договорі фінансового лізингу визначено порядок визначення розміру платежу передбаченого п. 2.10 договору фінансового лізингу відмінний від порядку визначення розміру «винагороди» передбаченої п. 2.1.2 договору фінансового лізингу(«лізинговий платіж , якій підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору» визначається за формулою V1 = So * k So, в той час як розмір «винагороди» передбаченої п.п. 2.1.2 договору фінансового лізингу визначається згідно п.2.1. договору на підставі умов та Графіку договору, як встановлено судом Графік сплати лізингових платежів встановлений додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 року, що є невідємною частиною договору фінансового лізингу передбачає фіксований розмір «винагороди» у кожному періоді ії сплати та не передбачає використання для ії розрахування зазначеної формули V1 = So * k So); по-четверте, в самому тексті договору, а саме в п. 2.10 ці платежі згадуються окремо один від одного як рівнопорядкові поняття («лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та умовам договору» коригується на суму «винагороди»), факт того, що платіж передбачений п. 2.10. («лізинговий платіж , якій підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору») та п.2.1.2. («винагорода») є різними платежами також знаходить своє відображення у повідомленні вимозі Позивача за № 413 від 23.03.2010 року, у якій розрізняють два види платежів, перший «винагорода», другий «коригування лізингових платежів згідно п. 2.10 договору».

Таким чином, положенням п. 2.10. визначено платіж, який не передбачений ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» - «лізинговий платіж , якій підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору» (додаткову винагороду), право на яку виникає у Позивача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч. 1 ст. 207 ГК України)..

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що зміст цих спірних умов договору (п. 2.10.) не відповідає вимогам Закону (ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг»), а відтак згідно ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України підлягає визнанню недійсним.

Приходячи до такого висновку суд враховує, що аналогічна правова позиція викладена у Постановах Вищого господарського суду України у справі № 53/604-53/605 та № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618.

Одночасно суд критично оцінює посилання позивача за первісним позовом на практику Вищого господарського суду України у окремих справах. Як вбачається зі змісту судових рішень, наданих Позивачем, відповідні справи не є аналогічними даній справі. Відмінним зокрема є те, що у вказаних Позивачем справах (37/319пд, 37/320/5д, 24/325пд та ін.) предметом позову було визнання недійсним договору лізингу в цілому, в той час як в даній справі предметом позову охоплюється лише визнання недійсним частини договору лізингу, яка не відповідає вимогам Закону, внаслідок покладення на Відповідача обовязків по сплаті додаткових (не передбачених законом) платежів. Також Позивач посилався на практику місцевих господарських та апеляційних господарських суддів (постанова Донецького апеляційного господарського суду у справі № 24/325пд від 24.03.2010 р., рішення Господарського суду Донецької області по справі № 24/325пд від 24.03.2010 р., рішення Господарського суду міста Києва по справі № 42/396 від 02.02.2011 р., рішення Господарського суду міста Києва по справі № 7/529 від 10.02.2011 р. та ін.), що також не приймається судом до уваги на підставі того, що згідно ст. 91 ГПК України рішення місцевих господарських суддів можуть бути оскаржені до відповідного апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду у відповідності до ст. 107 ГПК України можуть бути оскаржені та відповідно скасовані касаційною інстанцією (ст. 111-9 ГПК України), якою згідно ст. 108 ГПК України є Вищий господарський суд України. Згідно ст.ст. 125,129 Конституції України та рішення Конституційного суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Додатково до викладеного про незаконність спірної умови п. 2.10. договору фінансового лізингу свідчить також те, що положення цього пункту передбачає сплату додаткових лізингових платежів лише у разі збільшення курсу гривні по відношенню до долару США і не передбачає повернення платежів (чи їх зменшення, відємного значення) в разі зменшення курсу. Це прямо зазначено в останньому реченні п. 2.10. договору фінансового лізингу: «Якщо значення коефіцієнта k менше одиниці, то сума V1 не розраховується ». При цьому під коефіцієнтом k розуміється коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США.

Такі умови договору фінансового лізингу не відповідають засадам розумності, справедливості та добросовісності цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України), принципу рівного захисту державою усіх субєктів господарювання (ст. 6 ГК України), оскільки порушують принцип рівності сторін у договорі, надаючи в односторонньому порядку одній стороні договору неправомірну перевагу перед іншою без еквівалентної зворотної умови.

Згідно ч. 2 ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Крім того, задовольняючи зустрічні позовні вимоги в цій частині суд враховує таке.

Ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України).

Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. Тобто, діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти гривні.

Таким чином, Позивач укладаючи кредитний договір № 11150441000 від 28.04.2007 р. із АКІБ «УкрСиббанк» (підтверджується довідкою АКІБ «УкрСиббанк» № 15-13-01/846 від 01.10.08, яка була залучена до матеріалів справи за заявою Позивача від 12.04.2011 р.) та беручи на себе певні обовязки щодо погашення кредиту одержаного в іноземній валюті усвідомлював, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним та те, що зміна цього курсу можливо настане і при цьому така зміна може бути невигідною Позичальнику (Позивачу). Незважаючи на це Позивач обрав варіант кредитування у іноземній валюті (доларах США). Тобто Позивач свідомо, визначив такі (інвалютні) умови своєї господарської діяльності. Отже валютні коливання охоплюються його, Позивача, комерційним ризиком. Тому у суду немає правових підстав перекладати цей комерційний ризик (точніше наслідки неправильних прогнозів Позивача щодо кон`юктури валютних ринків) на Відповідача.

Також у зустрічній позовній заяві Відповідачем була заявлена вимога про визнання недійсним п. 2.11. договору фінансового лізингу на підставі того, що цей пункт договору фінансового лізингу є похідним від пункту 2.10. договору фінансового лізингу та суперечить ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Суд погоджується з доводами Відповідача з наступних підстав.

Як вже було вказановище, суд прийшов до висновку про те, що зміст п.2.10. договору фінансового лізингу не відповідає вимогам Закону (ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг»), а відтак згідно ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України є недійсним.

Пункт 2.10. договору фінансового лізингу визначає «лізинговий платіж , якій підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору», формулу його розрахунку та обовязок його сплати.

Відповідно до п. 2.11. договору фінансового «якщо курс гривні до долара США, за яким Банк по дорученню Лізингодавця здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, перевищує більш ніж на 1% (один відсоток) курс гривні до долара США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта k, вказаного в цьому пункті, то Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму Винагороди, яке виникло внаслідок такого перевищення. Суму такого коригування лізингового платежу Лізингоодержувач зобовязаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого повідомлення». Таким чином п. 2.11. фактично дублює п. 2.10. договору фінансового лізингу та встановлює обовязок Лізингоодержувача сплатити «лізинговий платіж , якій підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору» («коригування лізингового платежу») який не відповідає ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» та є недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині ( ч. 1 ст. 207 ГК України).

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що зміст цих спірних умов договору (п. 2.11.) не відповідає вимогам Закону (ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг»), а відтак згідно ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України підлягає визнанню недійсним.

Також Відповідачем у зустрічній позовній заяві була заявлена вимога про визнання недійсним п. 6.5. договору фінансового лізингу на підставі його невідповідності ч. 2 ст. 653 ЦК України.

Розглянувши цю вимогу, суд вважає за необхідне відмовити у ії задоволенні з наступних підстав.

П. 6.5. договору фінансового лізингу встановлює, що «розірвання договору та/або вилучення предмета лізингу не звільняє Лізингоодержувача (Позивач) від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів, передбачених договором, в тому числі несплаченої суми комісій, штрафних санкцій і відшкодування заподіяних збитків»

На думку Відповідача, цей пункт договору фінансового лізингу не відповідає ч. 2 ст. 653 ЦК України, яка встановлює що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Однак, суд вважає доводи Відповідача помилковими тому, що ч. 2 ст. 653 ЦК України встановлює, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, тобто не можуть існувати у майбутньому після розірвання, а п. 6.5. договору фінансового лізингу говорить про зобовязання, які існували під час дії договору фінансового лізингу та необхідність їх виконання навіть після розірвання договору, що ніяким чином не суперечить ч. 2 ст. 653 ЦК України та кореспондується із ч. 4. ст. 615 ЦК України, яка вказує на те, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що зміст цих спірних умов договору (п. 6.5.) не суперечить вимогам ч. 2 ст. 653 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідач не надав суду жодних доказів того, що п. 6.5. договору фінансового лізингу може бути визнаний недійсним з інших підстав передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України та відповідно частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

На підставі цього суд вважає вимогу Відповідача щодо визнання недійсним п. 6.5. договору фінансового лізингу незаконною, необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області із первісною позовною заявою про стягнення з відповідача 1099559,02 грн. простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 105118,07 грн. інфляційних витрат та 28824,78 грн.3% річних, мотивуючи позовні вимоги неналежним виконанням з боку відповідача зобов"язань за договором фінансового лізингу щодо повної та своєчасної сплати лізингових платежів.

05.04.11р. від позивача за первісним позовом надійшла заява про збільшення позовних вимог, з урахуванням якої позивач просить стягнути з відповідача 1099559,02 грн. простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 105118,07грн. інфляційних втрат, 28824,78 грн. - 3% річних за прострочення виконання зобов"язання та 1278260,95 грн.- сумарний лізинговий платіж, визначений на підставі п.6.3 Договору фінансового лізингу.

Суд зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з урахуванням заяви про їх збільшення, відзиву на позовну заяву, дослідивши матеріали справи вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги з наступних підстав

15.09.08 року, між ТОВ «Українська лізингова компанія» - Позивачем та ТОВ «Агрома» відповідачем - було укладено договір фінансового лізингу № 01-303/08-обл.

Згідно п. 1.1. договору фінансового лізингу «Лізингодавець на підставі Договору купівлі продажу (поставки) зобовязується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (надалі «Предмет лізингу»), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість загальна вартість якого наведені в Специфікації і умовах передачі предмету лізингу (Додаток № 2 до Договору) (надалі «Специфікація»), а Лізингоодержувач зобовязується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору та по закінченні строку лізингу набути у свою власність Предмет лізингу відповідно до п.7.2. та 7.3. даного Договору.

Відповідно до цього пункту договору фінансового лізингу, Сторонами було підписано додаток № 2 до договору фінансового лізингу, який затверджував Специфікацію та умови передачі предмету лізингу, згідно яких Предметом лізингу є Трактор MF 8480, 2008 року випуску, загальною вартістю 1240000,00 гривень.

Згідно п. 1.2. договору фінансового лізингу «строк користування Лізингоодержувачем Предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору) (надалі «Графік») та починається з дати підписання Сторонами акту приймання передачі Предмета лізингу (надалі «Акт»), але в будь якому випадку не може бути менше одного року згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»»

На виконання цього пункту договору фінансового лізингу, 23.09.2008 р., Сторонами було підписано акт приймання передачі Предмета лізингу, згідно якого Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач отримав Трактор MF 8480, 2008 року випуску, загальною вартістю 1240000,00 гривень. Цей факт підтверджується Сторонами та не оспорюються ними.

Згідно п. 2.1. договору фінансового лізингу «Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі згідно Графіку та умовам цього Договору. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає: п.2.1.1. суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмета лізингу; п.2.1.2. винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг Предмет лізингу (надалі Винагорода)».

На виконання умов цього пункту договору фінансового лізингу, Сторонами спочатку було укладено Додаток № 1 до договору фінансового лізингу «Графік сплати лізингових платежів», а потім укладено додаткову угоду № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу, яка фактично змінила Графік сплати лізингових платежів та встановила остаточну його редакцію, якої користувались Сторони при здійсненні розрахунків за договором фінансового лізингу. Згідно положень цього Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу, Лізингоодержувач (Відповідач) повинен був сплатити на користь Лізингодавця (Позивач) 1240000,00 гривень у якості відшкодування (компенсації) частини вартості Предмета лізингу, в т.ч. ПДВ 20% та 536360,53 гривень у якості винагороди (комісії) Лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу, без ПДВ, що загалом складало 1776360,53 гривень.

Згідно п. 2.8. договору фінансового лізингу «авансовий лізинговий платіж Лізингоодержувач зобовязаний сплатити протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку від Лізингодавця. Лізингоодержувач має право здійснювати авансовий лізинговий платіж тільки на підставі отриманого від Лізингодавця рахунку . Здійснення авансового лізингового платежу без отримання від Лізингодавця рахунку не є підставою для набуття чинності для цього договору. В цьому випадку Лізингодавець має повертає отримані кошти Лізингоодержувачу».

Позивачем був виставлений Відповідачу рахунок № СФ-0005207 від 17.09.2008 року, на суму авансового лізингового платежу, а саме 231231,00 гривень, який був сплачений Відповідачем 22.09.2008 р., що не заперечується Позивачем та підтверджується ним у власній позовній заяві про стягнення заборгованості , а саме у розрахунку суми простроченої заборгованості ТОВ «Агрома» перед ТОВ «Українська лізингова компанія» станом на 03.11.2010 р. по договору № 01-303/08-обл (15.09.08) в якому вказано, що сплата авансового лізингового платежу була здійснена саме 22.09.2008 року.

Згідно п. 2.9. договору фінансового лізингу «для решти чергових лізингових платежів датою, якою Лізингоодержувач зобовязаний сплатити кожний черговий лізинговий платіж, вважається число місяця , яке відповідає даті підписання Акту. Зазначені в Графіку порядкові номери місяців лізингу відповідають календарним місяцям, які в прямому порядку слідують за місяцем, в якому було підписано Акт.

Таким чином, місяцем сплати авансового лізингового платежу був вересень 2008 року (період лізингу «0» згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу), а першим місяцем сплати чергових лізингових платежів був жовтень 2008 року (період лізингу «1» згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу). Останнім місяцем сплати чергових лізингових платежів був лютий 2013 року (період лізингу «53» згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу). На підставі цього загальний строк виплати Лізингоодержувачем лізингових платежів, включаючи авансовий лізинговий платіж та чергові лізингові платежі складає період з 19 вересня 2008 року по 23 лютого 2013 року (період лізингу «0 - 53» згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу).

Загальна сума лізингових платежів, яка була сплачена Відповідачем на виконання умов договору фінансового лізингу складає 706 009,72 гривень, що не заперечується Позивачем та підтверджується ним у власній позовній заяві про стягнення заборгованості, а саме у розрахунку суми простроченої заборгованості ТОВ «Агрома» перед ТОВ «Українська лізингова компанія» станом на 03.11.2010 р. по договору № 01-303/08-обл (15.09.08), у якому сумарне значення графи № 7 «Всього виплачено» дорівнює саме 706 009,72 гривень.

Суд на підставі рахунків Позивача (рахунок № СФ -0005207 від 17.09.2008 р., рахунок № СФ -0005850 від 23.10.2008 р., рахунок № СФ -0006509 від 21.11.2008 р., рахунок № СФ -0007123 від 23.12.2008 р., рахунок № СФ -0007509 від 23.01.2009 р., рахунок № СФ -0009124 від 26.02.2009 р., рахунок № СФ -0009635 від 23.03.2009 р., рахунок № СФ -0011123 від 23.04.2009 р., рахунок № СФ -0011417 від 23.05.2009 р., рахунок № СФ -0011418 від 23.06.2009 р., рахунок № СФ -0011703 від 23.07.2009 р. та рахунок № СФ -0012153 від 21.08.2009 р., який був частково сплачений Відповідачем у розмірі 12803,65 гривень, що знаходить своє підтвердження у повідомленні вимозі Позивача № 1747 від 05.11.10 р., яка була направлена Відповідачу, у якій вказується, що зазначений рахунок був частково не сплачений на суму 16067,76 гривень, загальна сума, яка була виставлена в зазначеному рахунку дорівнювала 28871,41 гривню. Таким чином, вираховуючи від загальної суми, яка була виставлена у рахунку 28871,41 гривень, суму, яка не була сплачена 16067,76 гривень, отримуємо суму, яку Відповідач сплатив 12803,65 гривень) встановив, що загальна сума лізингових платежів, яка була виплачена Лізингоодержувачем (706 009,72 гривень) складалась з наступного: 168822,77 гривень було сплачено в рахунок сплати «лізингового платежу , якій підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору» (коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні) згідно п. 2.10 договору; 11355,91 гривень було сплачено в рахунок сплати винагороди (комісії) за прострочення термінів сплати лізингових платежів згідно п. 2.14 договору фінансового лізингу; 163050,15 гривень було сплачено в рахунок сплати винагороди (комісії) згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.2. договору фінансового лізингу; 342565,84 гривень було сплачено в рахунок сплати відшкодування вартості об`єкта лізингу згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.1. договору фінансового лізингу; 20215,05 гривень було сплачено в рахунок сплати ПДВ по винагороді (комісії) згідно п. 2.12 договору фінансового лізингу.

Відповідач належним чином сплачував лізингові платежі передбачені умовами договору фінансового лізингу в період з 22 вересня 2008 року по 21 серпня 2009 року, коли частково був сплачений рахунок № СФ -0012153 від 21.08.2009 р., у розмірі 12803,65 гривень. Це відповідає періодам лізингу «0 - 11» згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу.

Таким чином, прострочена заборгованість за договором фінансового лізингу у розмірі 1099559,02 гривень, яка є предметом первинного позову почала виникати з 21 серпня 2009 року, коли частково був сплачений виставлений Позивачем рахунок № СФ -0012153 від 21.08.2009 р., у розмірі 12803,65 гривень. Це відповідає періоду лізингу «11» згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу.

Як вже було зазначено раніше, загальний строк виплати Лізингоодержувачем лізингових платежів, включаючи авансовий лізинговий платіж та чергові лізингові платежі складає період з 19 вересня 2008 року по 23 лютого 2013 року (період лізингу «0 - 53» згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу).

12.04.2011 року, постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі 64/380-10 за позовом ТОВ «Українська лізингова компанія» до ТОВ «АГРОМА» про розірвання договору фінансового лізингу та повернення предмету лізингу, було частково залишено без змін рішення Господарського суду Харківської області у справі 64/380-10 в частині зобовязання ТОВ «АГРОМА» повернути предмет лізингу згідно договору фінансового лізингу та визначено, що договір фінансового лізингу № 01-303/08-обл. від 15.09.08 року, укладений між ТОВ «Українська лізингова компанія» та ТОВ «Агрома» є розірваним з 01.12.10 р., моменту отримання повідомлення про розірвання Договору фінансового лізингу та вилучення майна.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

На підставі цього нарахування простроченої заборгованості у розмірі 1099559,02 гривень проводилось у період з 21 серпня 2009 року (коли частково був сплачений виставлений Позивачем рахунок № СФ -0012153 від 21.08.2009 р., у розмірі 12803,65 гривень, що відповідає періоду лізингу «11» згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу) по 30 листопада 2010 року (відповідає періоду лізингу «26» згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу).

Позивач не включив до суми простроченої заборгованості 10328,65 гривень, які були передбачені до сплати Графіком сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу, 23.11.2010 р. (період лізингу 26), що було в межах строку дії договору фінансового лізингу .

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. До суду відповідних клопотань заінтересованих осіб не надходило, тому він розглядає спірні правовідносини в частині стягнення простроченої заборгованості в межах заявлених позовних вимог, а саме стягнення 1099559,02 гривень.

Якщо взяти до уваги період в якому виникла прострочена заборгованість, а саме з 21 серпня 2009 року (коли частково був сплачений виставлений Позивачем рахунок № СФ -0012153 від 21.08.2009 р., у розмірі 12803,65 гривень, що відповідає періоду лізингу «11» згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу) по 30 листопада 2010 року, що був останнім днем дії договору фінансового лізингу (відповідає періоду лізингу «26» згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу), то згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу, Відповідач повинен був згідно нього сплатити у якості винагороди (комісії) згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.2. договору фінансового лізингу 219542,45 гривень (позивач не включив до суми простроченої заборгованості 10328,65 гривень, які були передбачені до сплати Графіком сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу, 23.11.2010 р. (період лізингу 26), що було в межах строку дії договору фінансового лізингу, тому суд розглядає спірні правовідносини в частині стягнення простроченої заборгованості в межах заявлених позовних вимог) та 312298,61 гривень у якості відшкодування вартості об`єкта лізингу згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.1. договору фінансового лізингу, що загалом складає 531841,06 гривень. Позивач в свою чергу заявив вимогу про стягнення 1099559,02 гривень.

Таким чином суд вважає за необхідне встановити структуру простроченої заборгованості, яка складає згідно позову 1099559,02 гривень для встановлення правової природи включених до суми простроченої заборгованості надлишкових порівняно із затвердженим Графіком сум.

В період з 21 серпня 2009 року по 30 листопада 2010 року (останній день дії договору фінансового лізингу) Позивач виставляв наступні рахунки на адресу Відповідача: рахунок № сф - 0012153 від 21.08.09 (часткова оплата); рахунок № сф - 0012653 від 23.09.09 р.;рахунок № сф - 0013202 від 23.10.09 р.; Рахунок № сф - 0013652 від 23.11.09 р.;Рахунок № сф - 0014103 від 23.12.09 р.; Рахунок № сф - 0014465 від 22.01.10 р.; Рахунок № сф - 14827 від 23.02.10 р.;Рахунок № сф - 15185 від 23.03.10 р.; Рахунок № сф - 15581 від 23.04.10 р.; Рахунок № сф - 15940 від 21.05.10 р.; Рахунок № сф - 16260 від 23.06.10 р.; Рахунок № сф - 16574 від 23.07.10 р.; Рахунок № сф - 19610 від 21.08.10 р.; Рахунок № сф - 19912 від 23.09.10 р.; Рахунок № сф - 20215 від 22.10.10.

Згідно вищенаведених рахунків, повідомленню вимозі Позивача № 1747 від 05.11.10 р., розрахунку коригування лізингових платежів ТОВ «Агрома» за дог. № 01/303/08-обл (15.09.08), який був доданий до пояснень Позивача за вих. № 478 від 04.05.2011 року, судом встановлено, що загальна сума простроченої заборгованості Відповідача у розмірі 1099559,02 гривень, складалась з наступного: 322146,93 гривень заборгованість із сплати «лізингового платежу , якій підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору» (коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні) згідно п. 2.10 договору; 162360,78 гривень заборгованість із сплати суми збільшення Винагороди Лізингодавця за прострочення Лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів зазначених в Графіку та умовах договору фінансового лізингу, згідно п. 2.14 договору фінансового лізингу (у всіх виставлених рахунках, повідомленні вимозі № 1747 від 05.11.10 р. Позивач посилається на п. 2.14 договору фінансового лізингу, як підставу нарахування цієї додаткової угоди); 219542,45 гривень заборгованість із сплати винагороди (комісії) згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.2. договору фінансового лізингу; 312298,61 гривень заборгованість із сплати відшкодування вартості об`єкта лізингу згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.1. договору фінансового лізингу; 83210,25 гривень заборгованість із сплати ПДВ по винагороді (комісії) згідно п. 2.12 договору фінансового лізингу.

Суд вважає, що позовні вимоги Позивача, щодо стягнення простроченої заборгованості у розмірі 1099559,02 гривень підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

Стягнення Позивачем 219542,45 гривень заборгованості із сплати винагороди (комісії) згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.2. договору фінансового лізингу, 312298,61 гривень заборгованості із сплати відшкодування вартості об`єкта лізингу згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.1. договору фінансового лізингу в межах загальної суми простроченої заборгованості (1099559,02 гривень) ґрунтується на умовах договору та закону, а саме ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», яка передбачає такі складові лізингового платежу, як винагорода Лізингодавцю за отримане у лізинг майно та суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та п. 2.1.1., п. 2.1.2. договору фінансового лізингу.

Таким чином Відповідач повинен був сплатити на користь Позивача зазначені суми винагороди (комісії) (згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.2.) та відшкодування вартості об`єкта лізингу (згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.1. договору фінансового лізингу) відповідно до зазначених умов договору фінансового лізингу та ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг».

На підставі цього, стягнення 219542,45 гривень заборгованості із сплати винагороди (комісії) згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.2. договору фінансового лізингу та 312298,61 гривень заборгованості із сплати відшкодування вартості об`єкта лізингу згідно Графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу та п. 2.1.1. договору фінансового лізингу, в межах загальної суми простроченої заборгованості (1099559,02 гривень) є законною та обґрунтованою.

Як було зясовано судом, Позивач включив до загальної суми простроченої заборгованості 322146,93 гривень у якості заборгованості із сплати «лізингового платежу , якій підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору» (коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні) згідно п. 2.10 договору.

Як вже було зазначено вище, судом частково була задоволена зустрічна позовна заява Відповідача та визнано недійсними пункти 2.10. та 2.11. договору фінансового лізингу. Таким чином були скасовані правові підстави для нарахування та сплати 322146,93 гривень у якості заборгованості із сплати «лізингового платежу , якій підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору» (коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні) згідно п. 2.10 договору.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У Відповідача немає відповідних діючих умов договору фінансового лізингу або норма цивільного законодавства, які б зобовязували його сплачувати зазначений платіж.

Нормами ст. 14 ЦК України врегульовано загальні засади виконання цивільних обов'язків та встановлено, зокрема, що цивільні обовязки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Положення щодо обовязковості виконання зобовязань конкретизовано у нормах ст. 526 Цивільного кодексу України, аналогічної до неї ст. 193 Господарського кодексу України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 322146,93 гривень у якості заборгованості із сплати «лізингового платежу, якій підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору» (коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні) згідно п. 2.10 Договору.

Як було зясовано судом, Позивач включив до загальної суми простроченої заборгованості 162360,78 гривень заборгованості із сплати суми збільшення Винагороди Лізингодавця за прострочення Лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів зазначених в Графіку та умовах договору фінансового лізингу, згідно п. 2.14 договору фінансового лізингу (у всіх виставлених рахунках, повідомленні вимозі № 1747 від 05.11.10 р. Позивач посилається на п. 2.14 договору фінансового лізингу, як підставу нарахування цієї додаткової угоди, як на відповідну підставу нарахування цієї додаткової винагороди) згідно якого «за кожний випадок прострочення сплати лізингових платежів згідно графіку та умовам цього договору Лізингодавець має право вимагати, шляхом надсилання повідомлення Лізингоодержувачу, сплати адміністративної комісії за роботу з простроченою дебіторською заборгованістю в розмірі 250 (двісті пятдесят) гривень без ПДВ. Крім того, за кожний надісланий Лізингодавцем лист нагадування про сплату лізингового платежу, Лізингоодержувач сплачує адміністративну комісію в розмірі 100 (ста) гривень без ПДВ. Такі адміністративні комісії не входять до складу лізингових платежів і мають бути сплачені Лізингоодержувачем на підставі відповідного рахунку».

Позивач за первісним позовом у письмових поясненнях №478 від 04.05.11р. (вх.№2132 від 17.05.11р.) (т.2, арк.с.114) та у судових засіданнях зазначав, що він не використовував права на виставлення відповідачеві за первісним позовом рахунків на оплату адміністративної комісії, передбаченої п.2.14. Договору.

Відповідач за первісним позовом зазначив, що не отримував від позивача за первісним позовом рахунків на оплату адміністративної комісії.

Крім того, позивач за первісним позовом в позовній заяві та у розрахунку до неї не вказує, яким чином розраховувалась зазначена комісія. Для встановлення точного розміру зазначеного платежу Лізингодавець повинен був зазначити у розрахунку кількість випадків прострочення сплати лізингових платежів з боку Лізингоодержувача, точні дати таких прострочень, кількість надісланих Лізингодавцем листів нагадувань про сплату лізингових платежів та помножити їх на вказаний розмір адміністративної комісії.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 162360,78 грн. заборгованості із сплати суми збільшення Винагороди Лізингодавця за прострочення Лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів зазначених в Графіку та умовах договору фінансового лізингу, згідно п. 2.14 договору фінансового лізингу.

Як було зясовано судом, Позивач включив до загальної суми простроченої заборгованості 83210,25 гривень заборгованості із сплати ПДВ по винагороді (комісії) згідно п. 2.12 договору фінансового лізингу. Згідно пункту 2.12 договору фінансового лізингу, в разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу розмір Винагороди у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку Національного Банку України, встановлену на день нарахування Винагороди за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від загальної вартості предмету лізингу, то сума такого перевищення є обєктом оподаткування ПДВ, при цьому розмір винагороди збільшується на суму ПДВ, нараховану на такий обєкт оподаткування чим більше розмір поточної Винагороди, який нараховується Лізингодавцем тим більше позитивна різниця між нею та подвійною обліковою ставкою НБУ, встановленої на день нарахування Винагороди за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу до дня сплати поточного, розрахованої від загальної вартості предмету лізингу. Відповідно на цю різницю і нараховувався ПДВ.

При звичайних умовах сплати винагороди, встановлених додатковою угодою №1 від 20.02.2009 року (графік платежів) до договору фінансового лізингу, нарахування ПДВ згідно п. 2.12 договору фінансового лізингу було б неможливо, через відсутність позитивної різниці між розміром винагороди та розрахованої подвійної облікової ставки НБУ від розміру вартості предмету лізингу.

Нарахування ПДВ виникло через необґрунтоване збільшення Лізингодавцем розміру нарахованої Винагороди шляхом систематичного включення до неї коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні згідно п. 2.10 договору та винагороди (комісії) за прострочення термінів сплати лізингових платежів згідно п. 2.14 договору.

Як вже було вказано, судом було визнано недійсними пункти 2.10 та 2.11 договору фінансового лізингу. Таким чином Відповідач не мав правових підстав для включення сум коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні згідно п. 2.10 договору до загального розміру винагороди.

Також до загального розміру винагороди було зараховано винагороду (комісію) за прострочення термінів сплати лізингових платежів згідно п. 2.14 договору, в стягненні якої було відмовлено судом.

Таким чином Відповідач не мав правових підстав для включення сум винагороди (комісії) за прострочення термінів сплати лізингових платежів згідно п. 2.14 договору до загального розміру винагороди у тому розмірі, який був вказаний у відповідних рахунках, а потім у позовній заяві.

При відсутності двох видів винагород (коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні згідно п. 2.10 договору та винагороди (комісії) за прострочення термінів сплати лізингових платежів згідно п. 2.14 договору), які Позивач безпідставно включав до загального розміру винагороди, Позивачем необгрунтовано заявлено до стягнення 83760,98 грн. заборгованості із сплати ПДВ по винагороді (комісії) згідно п. 2.12 договору фінансового лізингу.

Зокрема ця правова позиція підтверджується також самими Позивачем, зокрема в абзаці 6 другої сторінки пояснень Позивача № 471 від 04.05.2011 р. вказано наступне «Виникнення ПДВ у складі лізингових платежів цілком повязане з збільшенням Винагороди в порядку передбаченому п.2.10. та п.2.11. договору фінансового лізингу.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У Відповідача немає відповідних діючих умов договору фінансового лізингу або норма цивільного законодавства, які б зобовязували його сплачувати зазначений платіж.

Нормами ст. 14 ЦК України врегульовано загальні засади виконання цивільних обов'язків та встановлено, зокрема, що цивільні обовязки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Положення щодо обовязковості виконання зобовязань конкретизовано у нормах ст. 526 Цивільного кодексу України, аналогічної до неї ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідач не мав договірних або законних підстав для застосування умов п. 2.12 договору фінансового лізингу, а тому суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про стягнення 83760,98 гривень заборгованості із сплати ПДВ по винагороді (комісії) згідно п. 2.12 договору фінансового лізингу.

Позивачем також було заявлено вимогу про стягнення 105118,07 гривень інфляційних витрат та 28824,78 гривень 3% річних за прострочення виконання зобовязання.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості, на яку позивачем нараховувались інфляційні витрати та 3% річних, судом було зроблено розрахунок інфляційного збільшення та 3% річних, згідно якого правомірним та обгрунтованим розміром інфляційних витрат є 68615,88 гривень, а розмір 3% річних- 18518,68 гривень.

Враховуючи викладене, суд частково задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат, а саме в наступному розмірі: 3% річних - 18518,68 гривень, інфляційне збільшення 68615,88 гривень.

ТОВ «Українська лізингова компанія» було подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої Позивач просить стягнути 1278260,95 гривень у якості сумарного лізингового платежу визначеного на підставі п. 6.3. договору фінансового лізингу.

Пункт 6.3. договору фінансового лізингу встановлює, що у випадку виникнення будь якої з підстав, передбачених в пункті 6.2. договору фінансового лізингу, Лізингодавець повідомляє про це Лізингоодержувача із зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо Лізингоодержувач у встановлений Лізингодавцем строк не усуне зазначені порушення, то Лізингодавець має право нарахувати останній лізинговий платіж, а Лізингоодержувач зобовязаний його сплатити. Останній лізинговий платіж включає в себе сукупність всіх лізингових платежів згідно Графіку, які б при нормальному продовжені Договору були виплачені Лізингодавцю, за винятком тих, термін сплати яких вже минув, зі скидкою у розмірі двох відсотків від суми несплачених лізингових платежів. В цьому випадку Лізингоодержувач також зобовязаний сплатити прострочену заборгованість за лізинговими платежами, нараховані комісії і штрафні санкції та відшкодувати збитки Лізингодавця (за їх наявності). Лізингодавець припиняє нараховувати лізингові платежі з моменту нарахування Лізингоодержувачу останнього лізингового платежу. В разі виконання Лізингоодержувачем умов цього пункту договору, Сторони підписують Акт звірки взаєморозрахунків та Акт приймання передачі предмету лізингу у власність , згідно якого право власності на Предмет лізингу переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача.

Розглянувши вимогу про стягнення сумарного лізингового платежу, суд вважає її безпідставною, необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Стягнення сумарного лізингового платежу було б можливо лише при наявності сукупності цих умов: наявність діючого договору фінансового лізингу, строк дії якого поширюється на періоди за які стягується сумарний лізинговий платіж та передання Лізингоодержувачу предмету лізингу у власність.

Суд вважає, що у Позивача не було зазначеної сукупності підстав для стягнення сумарного лізингового платежу.

За своєю природою, сумарний лізинговий платіж передбачений п. 6.3. договору фінансового лізингу є сумою чергових лізингових платежів (згідно п.2.1. договору фінансового лізингу черговий лізинговий платіж складається з суми, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмета лізингу та винагороди (комісії) Лізингодавця за отриманий предмет лізингу) які належали до сплати Лізингодавцю в майбутніх лізингових періодах.

Підставою сплати сум лізингових платежів, які належали до сплати Лізингодавцю в майбутніх лізингових періодах може бути лише укладений між сторонами договір лізингу, дія якого поширюється на відповідні майбутні платежі.

12.04.2011 року, постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі 64/380-10 за позовом ТОВ «Українська лізингова компанія» до ТОВ «АГРОМА» про розірвання договору фінансового лізингу та повернення предмету лізингу, було частково залишено без змін рішення Господарського суду Харківської області у справі 64/380-10 в частині зобовязання ТОВ «АГРОМА» повернути предмет лізингу згідно договору фінансового лізингу та визначено, що договір фінансового лізингу є розірваним з 01.12.10 р., моменту отримання повідомлення про розірвання Договору фінансового лізингу та вилучення майна.

Згідно ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Таким чином, з 01.12.10 р. зобовязання сторін за договором фінансового лізингу припинились. Розірвання договору фінансового лізингу, тим більше за ініціативою Лізингодавця (позивача), виключає можливість отримання останнім лізингових платежів за майбутні періоди, тому, що вони вже не охоплюються дією договору фінансового лізингу, який є розірваним.

Також, як вбачається із положень вищенаведеного пункту договору фінансового лізингу, сплата Лізингоодержувачем останнього лізингового платежу має наслідком підписання акту приймання передачі предмету лізингу у власність та відповідно набуття Лізингоодержувачем предмету лізингу у власність. Тобто сплата сумарного лізингового платежу є взаємоповязаною із переданням предмету лізингу у власність Лізингоодержувачу, зазначені дії не можуть бути виконані окремо, а тільки у сукупності.

Таким чином, стягнення сумарного лізингового платежу на підставі п.6.3. договору фінансового лізингу також неможливе через те, що Лізингодавець має рішення суду, яке набрало законної сили, про обовязок Лізингоодержувача повернути предмет лізингу та відповідно Лізингоодержувач не має можливості отримати предмет лізингу у власність.

Повернення предмету лізингу виключає сплату останнього лізингового платежу.

З огляду на наведене, вимога про стягнення з відповідача сумарного лізингового платежу у розмірі 1278260,95 гривень визначеного на підставі п. 6.3. договору фінансового лізингу не підлягає задоволенню.

Відпавідно до ст.ст.44, 49 ГПК України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за первісним позовом підлягають віднесенню на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за зустрічним позовом підлягають віднесенню на відповідача за зустрічним позовом.

Керуючись ч. 2 ст.16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 14, 203, 215, 526, 625, 653 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 193 ГК України, .ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОМА» (62820, Харківська область, Печенізький район, с. Мартове, вул. Першого Травня) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» (фактична адреса: 04070, м. Київ, вул. Іллінська,8, під`їзд1, 3 поверх, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 12, код ЄДРПОУ: 30575865, п/р 26004024740200 в АТ «УкрСиббанк», МФО 3515005) 219542,45 грн. заборгованості із сплати винагороди (комісії) згідно пункту 2.1.2. договору фінансового лізингу № 01-303/08-обл від 15.09.08 року та 312298,61 грн. заборгованості із сплати відшкодування вартості об`єкта лізингу згідно п.2.1.1. договору фінансового лізингу № 01-303/08-обл від 15.09.08 року; 3% річних у розмірі 18518,68 гривень, інфляційне збільшення у розмірі 68615,88 гривень, 6189,67 грн. держмита та 58,15 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині первісного позову відмовити.

Зустрічний позов задовольнити частково.

Визнати недійсними пункти 2.10 та 2.11 договору фінансового лізингу № 01-303/08-обл від 15.09.08 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» ( фактична адреса: 04070, м. Київ, вул. Іллінська,8, під`їзд1, 3 поверх, Юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 12, код ЄДРПОУ: 30575865, п/р 26004024740200 в АТ «УкрСиббанк», МФО 3515005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОМА» (62820, Харківська область, Печенізький район, с. Мартове, вул. Першого Травня) державне мито у розмірі 85,00 гривень та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

В іншій частині зустрічного позову відмовити.

Суддя Суярко Т.Д.

Повний текст рішення по справі №5023/1798/11 складено та підписано 31.05.2011 р.